Європейська соціальна хартія

 

         Європейська соціальна хартія (переглянута) (1996 рік) набула чинності у 1999 році. Вона  поступово замінює Хартію 1961 року.

 

Права, які гарантує Хартія торкаються повсякденного життя кожного: Житло:

-          забезпечення доступу до житла належного рівня;

-          зменшення кількості безпритульних; житлова політика орієнтована на усі категорії малозабезпечених;

-          заходи з обмеження примусового виселення;

-          принцип рівного доступу іноземців до соціального житла та житлових субсидій;

-          будівництво житла та житлові субсидії відповідно до потреб сім’ї.

Охорона здоров’я

 -          доступне та ефективне медичне обслуговування кожному;

-          політика, спрямована на профілактику захворювань, зокрема, на забезпечення здорового навколишнього середовища;

-          усунення ризиків професійних захворювань для того, щоб гарантувати у законодавстві та на практиці безпечні та здорові умови праці;

-          захист материнства.  

 Освіта

-          безкоштовна початкова та середня освіта;

-          безкоштовні та ефективні служби професійної орієнтації;

-          доступ до початкової освіти (загальна і професійна підготовка на рівні середньої школи) до університетської та не університетської вищої освіти, до професійної підготовки та перепідготовки;

-          прийняття заходів на підтримку іноземців, які проживають на території даної країни;

-          інтеграція дітей-інвалідів у загальні навчальні заклади;

-          доступ до освіти та професійної підготовки для інвалідів.

Зайнятість

-          заборона примусової праці;

-          заборона прийняття на роботу дітей віком до 15 років;

-          створення умов праці для підлітків у віці від 15 до 18 років;

-          право заробляти на життя вільно обраною професією;

-          соціальна та економічна політика з метою досягнення повної зайнятості;

-          створення справедливих умов праці у плані тривалості робочого дня і розміру винагороди;

-          захист від сексуальних домагань і моральних принижень;

-          свобода створення профспілок і організацій роботодавців для захисту економічних і соціальних інтересів; свобода кожного вступати або не вступати у такі організації;

-          заохочення спільних консультацій, колективних переговорів, механізму примирення та добровільного арбітражу;

-          право на страйк;

-          доступ до роботи осіб з обмеженими можливостями.

Юридичний та соціальний захист

-          юридичний статус для дітей;

-          ставлення до неповнолітніх правопорушників;

-          захист від жорстокого поводження та насилля;

-          заборона будь-яких форм експлуатації (сексуальної та іншої);

-          юридичний захист сім’ї (рівність подружжя у шлюбі та у відношенні до дітей, захист дітей у випадку розлучення батьків);

-          право на соціальне забезпечення, соціальний захист і соціальні служби;

-          право на захист від бідності та маргіналізації;

-          турбота про дітей;

-          вжиття заходів для захисту осіб похилого віку.

Свобода пересування

 -          право на воз’єднання сім’ї;

-          право громадян на виїзд з країни;

-          наявність процедурних гарантій у випадку висилки з країни;

-          спрощення імміграційного режиму.

 Заборона дискримінації

-          право чоловіків та жінок на рівне ставлення і рівні можливості у сфері зайнятості;

-          забезпечення реалізації громадянами, а також іноземцями, які законно проживають та/або працюють на території країни, рівних можливостей, закріплених у Хартії незалежно від раси, статі, віку, кольору шкіри, мови, релігії, поглядів, національності, соціального походження, стану здоров’я, приналежності або неприналежності до національних меншин;

-          заборона на дискримінацію на основі розподілу зобов’язань у сім’ї;

-          право осіб з обмеженими можливостями на соціальну інтеграцію та участь у житті суспільства.

 Європейський комітет з соціальних прав

Європейський комітет з соціальних прав здійснює нагляд за дотриманням взятих на себе зобов’язань країнами-учасниками щодо Хартії. Його 15 незалежних та безпристрасних членів обираються Комітетом Міністрів Ради Європи строком на 6 років з правом продовження повноважень ще на один термін. Комітет визначає відповідність національного права і практики в країнах-учасниках положенням Хартії (стаття 24 Хартії, доповнена Туринським Протоколом 1991 року).

Процедура контролю на основі національних доповідей

  Щорічно країни-учасники подають доповіді, в яких здійснюють опис виконання взятих на себе зобов’язань щодо Хартії у законодавстві та на практиці. Кожна доповідь стосується лише взятих на себе країнами зобов’язань.

 Комітет аналізує доповіді та вирішує питання відповідності або невідповідності національної ситуації положенням Хартії. Ці рішення називаються „заключними висновками”. Вони публікуються щорічно.

  У разі, якщо країна не вживає заходів з метою усунення невідповідностей Хартії, встановлених Комітетом, Комітет Міністрів Ради Європи надсилає відповідній країні рекомендацію, в якій вимагає змінити закон або практику його застосування. Робота Комітету Міністрів готується Урядовим комітетом, який складається з представників країн-учасників Хартії, яким допомагають представники європейських соціальних партнерів, наділених статусом спостерігачів.

5. Діяльність міжнародних фінансових організацій та соціальна сфера (МВФ, Світовий банк, ЄБРР, МОП, агенції ООН, Рада Європи).

А). МВФ Важливе місце в системі інституціональних структур регулювання світової економіки і світогосподарських зв’язків займають міждержавні валютно-кредитні організації. До складу розгалуженої інституційної структури входять як глобальні так і регіональні валютно-фінансові установи.

Міжнародний валютний фонд— спеціальне агентство Організації Об'єднаних Націй (ООН), засноване 29-ма державами, з метою регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансу шляхом надання коротко і середньострокових кредитів в іноземній валюті Фонд має статус спеціалізованої установи ООН. Має 188 країн-членів.

Штаб-квартира МВФ знаходиться в м. Вашингтон, США.

МВФ було створено 27 грудня 1945 року після підписання 29-ма державами угоди, розробленої на Конференції ООН з валютно-фінансових питань 22 липня 1944 року. В 1947 році фонд розпочав свою діяльність і став органічною частиною Бретон-Вудської валютної системи.

МВФ є інституційною основою сучасної світової валютної системи.

Функціонування МВФ регулюється Статтями Угоди – документом, що виконує роль Статуту.

Статтями угоди закріплено такі цілі діяльності МВФ:

· розвиток міжнародного співробітництва у валютній сфері через механізм консультацій;

· сприяння розширенню та збалансованому зростанню міжнародної торгівлі;

· забезпечення стабільності валютних курсів, недопущення неконкурентного знецінення валют;

· допомога у створенні багатосторонньої системи платежів, усунення валютних обмежень, які гальмують розвиток міжнародної торгівлі;

· надання ресурсів Фонду у тимчасове користування для запобігання порушення рівноваги платіжних балансів.

Тобто, МВФ у своїй діяльності поєднує функції регулювання, функціонування, нагляду та консультування країн-учасниць у сфері валютно-фінансових відносин.

Джерелами фінансових ресурсів МВФ є:

· власні кошти – статутний фонд, який станом на січень 2008 року становив 217 млрд СДР (спеціальних прав запозичень), або 325 млрд дол. США [15];

· залучені кошти – кредити урядів країн-членів чи їх Центральних банків (у 1982 році введено обмеження, що обсяг залучених ресурсів не повинен перевищувати 60% статутного фонду).

До основних органів управління МВФ належать:

· вищий орган МВФ – Рада керуючих, яка проводить засідання один раз на рік і кожна країна висуває одного постійного керівника, як правило міністра фінансів країни чи голову центрального банку, і заступників;

· Виконавча рада, яка складається з 24 виконавчих директорів і яка керує поточною діяльністю МВФ, найвищою посадою у Виконавчій Раді є посада директора-розпорядника;

· Тимчасовий комітет Ради керуючих є консультативним органом, засідання якого відбуваються два рази на рік і який включає 24 члени;

· Комітет з розвитку, який опікується співробітництвом з країнами, що розвиваються.

Процес прийняття рішень у МВФ опосередковується через механізм квот, які визначають кількість голосів країн-членів. Кожна країна має 250 голосів + 1 голос на кожні сто тисяч СДР у квоті країни в статутному фонді. Більшість рішень в МВФ приймаються простою більшістю голосів.

Розмір квоти країни залежить від: ВНП; рівня золотовалютних резервів країни; середньої щорічної суми поточних платежів.

МВФ надає країнам членам кредитні ресурси як правило на таких умовах:

1) макроекономічна політика уряду повинна бути спрямована на забезпечення активного сальдо платіжного балансу;

2) обмеження державних витрат;

3) фінансування виробничої сфери;

4) бездефіцитність державного бюджету, стримування інфляції;

5) ефективна податкова політика;

6) стабілізація грошового обігу;

7) використання ринкових механізмів та конкуренції;

8) структурна перебудова економіки, роздержавлення, розвиток експортних галузей;

9) забезпечення стабільності політичної влади.

Рекомендації МВФ країнам-членам базуються на постулатах монетариської концепції.

Б). Світовий банк заснований в 1944 році, є однією з найбільших у світі організацій, що надають допомогу з метою розвитку. Здійснює свою діяльність більш ніж в 100 країнах, що розвиваються, здійснюючи фінансову й консультаційну допомогу з метою підвищення рівня життя й поліпшення життя найбіднішого населення. Банк розробляє стратегії допомоги для кожної зі своїх країн-клієнтів у співробітництві з державними органами, неурядовими організаціями й приватним сектором. Представництва Банку в різних країнах світу займаються реалізацією його програм, підтримують зв’язок з урядом і цивільним суспільством і сприяють більше глибокому розумінню проблем розвитку.

До Світового банку входять лише дві інституції — Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та Міжнародна асоціація розвитку (МАР).

В даний час відповідно до Декларації тисячоліття Світовий банк зосередив свою діяльність на досягнення цілей розвитку тисячоліття. Цілі розвитку тисячоліття повинні бути досягнуті до 2015 року і включають в себе наступні:

ліквідація бідності і голоду;

забезпечення загальної початкової освіти;

заохочення рівності чоловіків і жінок та розширення прав і можливостей жінок;

скорочення дитячої смертності;

поліпшення охорони материнства;

боротьба з ВІЛ/СНІДом, малярією та іншими захворюваннями;

забезпечення сталого розвитку навколишнього середовища;

формування глобального партнерства в цілях розвитку.

Вирішуючи глобальні завдання розвитку людства, Світовий банк, використовуючи механізм надання кредитів МБРР, кредитує країни з середнім рівнем доходу по процентних ставках, відповідним рівню ринку для цих країн. Інша фінансова організація Світового банку МАР кредитує країни з низьким рівнем доходу за мінімальними відсотковими ставками або без відсотків. Співвласниками Світового банку є 187 країн-членів, інтереси яких представляють Раду керуючих і Раду директорів, що перебуває у Вашингтоні. Країни-члени є акціонерами Світового банку, що володіють правом приймати остаточне рішення.

Умовою членства в Світовому банку є членство в Міжнародному валютному фонді, тобто кожна країна-член МБРР повинна спершу стати членом Міжнародного валютного фонду. Тільки ті країни, які є членами МБРР, можуть бути членами інших організацій, що входять до Групи Світового банку.

З 4,7 мільярди людей, що живуть в 100 країнах, що є клієнтами Світового банку:

• 3 мільярди живуть менш ніж на 2 долари США в день, а 1,2 мільярди — менш ніж на 1 долар у день;

• майже 3 мільйони дітей у країнах, що розвиваються, щорічно вмирають від хвороб, які можна попередити за допомогою вакцинації;

• 113 мільйонів дітей не відвідують школу;

• 1,5 мільярда людей не мають доступу до чистої питної води.

До Світового Банку Україна вступила в 1992 році (водночас із вступом до МВФ); вона є членом всіх його структур — МБРР, МФК, МАР і БАГІ. Серед міжнародних кредитно-фінансових організацій Міжнародний банк реконструкції та розвитку є другим, після МВФ, кредитором України; його частка становить 32,8 % всіх позичок. При цьому спостерігається тенденція зростання частки кредитів МБРР за рахунок зменшення частки МВФ.

Зі цільовим призначенням кредити МБРР поділяються на 4 групи: інституційні; реабілітаційні; на розвиток певної галузі економіки; на структурну перебудову галузей економіки.

В). ЄБРР Європейський банк реконструкції та розвитку (Євробанк, ЄБРР) — міжнародний фінансово-кредитний інститут, який надає допомогу країнам від Центральної Європи до Центральної Азії для проведення ринкових реформ, активного інтегрування економік цих країн у міжнародні господарські зв'язки. Створений в 1991 році (штаб-квартира — в Лондоні).

Акціонерами Банку є 64 держави. Фінансує 29 країн. Країнам ЄЕС належить 55,12% капіталу, США — 10%, Японії — 8,52%, країнам операцій — 11,78% (в тому числі Україні — 0,8%), іншим акціонерам — 14,58%.

Кожна країна-член представлена у Раді керуючих та Раді директорів Банку. Збори акціонерів проводяться щорічно у квітні-травні почергово у Лондоні (у непарні роки) та в одній із країн-членів банку (у парні роки). ЄБРР працює лише на комерційних засадах. На відміну від МВФ, надає тільки цільові кредити під конкретні проекти приватним і державним структурам на потреби розвитку економіки. 60% позичкових засобів спрямовуються у приватний і 40% — у державний сектор. Крім цільових кредитів ЄБРР здійснює прямі інвестиції, а також надає технічну допомогу (консультації, курси навчання банкірів та менеджерів, допомога в організації систем розподілу продовольства). Спеціальних коштів для надання технічної допомоги ЄБРР не має, а залучає інші ресурси, в тому числі із створених у країнах ЄС спеціальних фондів, міжнародних організацій.

Розпізнавальною рисою діяльності ЄБРР є його прихильність справі екологічно чистого розвитку. ЄБРР застосовує природоохоронні вимоги до усіх своїх проектів, виділяє кошти на поліпшення муніципальної інфраструктури і заохочення енергозбереження. Важливу роль відіграє ЄБРР і в галузі ядерної безпеки: він виступає розпорядником фондів, створених для підвищення безпеки роботи АЕС у регіоні.

Г) МОП Наступним універсальним міжнародним джерелом соціальних

стандартів у галузі соціального забезпечення та розвитку є конвенції МОП,

спеціалізованої установи ООН, що була заснована урядами різних країн для

підтримки міжнародного співробітництва щодо зменшення соціальної

несправедливостіза рахунок поліпшення умов праці. Сьогодні членами МОП

є 170 країн, у тому числі й Україна.

Документи МОП містять положення рекомендаційного характеру для

всіх країн-учасників.

Міжнародна організація праці (МОП) (англ. International Labour Organization) — спеціалізована установа Ліги Націй, а після Другої світової війни — Організації Об'єднаних націй (ООН), що була заснована у 1919 році урядами різних країн для підтримки міжнародного співробітництва у справі забезпечення миру в усьому світі й зменшення соціальної несправедливості за рахунок поліпшення умов праці.

У 1946 році МОП стала першою спеціалізованою установою ООН. Сьогодні членами МОП є 183 країни.

МОП приймає різні конвенції і розробляє рекомендації, а також встановлює міжнародні стандарти у сфері праці, зайнятості, професійної підготовки, умов праці, соціального забезпечення, безпеки праці й здоров'я.

Безпосередньо впливають на розв'язання цих проблем широкомасштабні програми досліджень, які здійснює МОП, а також міжнародне технічне співробітництво.

Сьогодні першочерговими завданнями діяльності Міжнародної організації праці є підтримка демократії і соціального діалогу, боротьба з бідністю і безробіттям, заборона дитячої праці.

Великим внеском МОП щодо вирішення проблем соціального

розвитку стало створення загальносвітових основ соціальної стандартизації.

Це виявилось, по-перше, у певному переліку соціальних ризиків, за яких

особа набуває права на соціальне забезпечення, по-друге, у визначенні видів

соціальних допомог та умов їх призначення, по-третє, у закріпленні

мінімальних норм соціального забезпечення (розмір та тривалість виплат,

межі охоплення такими виплатами в країні тощо).

Найбільшого значення з точки зору забезпечення соціального розвитку,

на нашу думку, мають такі документи МОП:

– «Конвенція про скорочення робочого часу до сорока годин за

тиждень № 47», ратифікована Українською РСР у 1956 р. [10];

– «Конвенція про захист заробітної плати № 95» [19], ратифікована

Українською РСР у 1961 р. Цим документом визначено право працюючих на

гідну і регулярну оплату своєї праці;

– «Конвенція про мінімальний вік для прийому на роботу № 138»,

ратифікована Українською РСР у 1979 р. [8]. Згідно з цим документом,

мінімальний вік прийому на роботу складає 13 років;

–«Конвенція про захист вимог працівників у випадку

неплатоспроможності роботодавця № 173» [18], яка частково ратифікована

УкРадраїною в 2005 р. Нератифікованим залишився розділ, в якому йдеться про те, що задоволення вимог працюючих до свого роботодавця, якщо він не зможе здійснювати виплати через неплатоспроможність, забезпечує відповідна установа-гарант.

Д). Агенції ООН Організація Об'є́днаних Націй (ООН) — міжнародна організація, заснована 24 жовтня 1945 на конференції у Сан-Франциско на підставі Хартії Об'єднаних Націй. Декларованою метою діяльності організації є підтримання і зміцнення миру і міжнародної безпеки та розвиток співробітництва між державами світу.

Головні органи ООН: Генеральна Асамблея (ГА), Рада Безпеки (РБ), Секретаріат (генеральний секретар обирається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки на 5 років), Міжнародний Суд, Економічна і соціальна рада; Рада з Опіки; штаб-квартира розташована у Нью-Йорку.

Члени-засновники — 51 держава (в т. ч. Україна). Станом на 1998 рік ООН нараховувала 185 держав-членів. З 14 липня 2011 року має 193 держави-члени^[1]. Західна Сахара та інші маленькі держави не приєднались до ООН через їх невизнання. Організація фінансується з обов'язкових та добровільних внесків від своїх держав-членів, і користується шістьма офіційними мовами:арабська, китайська, англійська, французька, російська та іспанська.

Структурно Організація Об'єднаних Націй складається з п'яти основних органів (раніше шести — Зала Ради ООН призупинила свою діяльність у 1994 році): Генеральної Асамблеї ООН, Ради Безпеки ООН, Економічної і Соціальної Ради (ЕКОСОР) ООН,Секретаріату ООН і Міжнародного Суду юстиції ООН.

Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) допомагає Генеральній Асамблеї ООН у сприянні міжнародного економічного і соціального співробітництва та розвитку. ЕКОСОР складається з 54 членів ООН, всі з яких обираються Генеральною Асамблеєю ООН на трирічний термін. Президент ЕКОСОР обирається строком на один рік і вибирається серед малих та середніх держав, представлених в ЕКОСОР. Рада проводить засідання один раз на рік в липні, сесії тривають чотири тижні. З 1998 року вона почала проводити іще одне засідання — кожного квітня з міністрами фінансів та представниками, які очолюють ключові комітети Світового банку і Міжнародного валютного фонду (МВФ).

В функції ЕКОСОР входить збір інформації, консультування членів Організації Об'єднаних Націй, вироблення рекомендацій та координування роботи спеціалізованих комітетів ООН.