3. Зв'язок юридичної психології з іншими науками

Теоретичними основами будь-якої науки є методологічні положен¬ня, що визначають принципи та напрями дослідження. Для судово-психологічних досліджень таку роль відіграють науки, що сформулю¬вали закономірності розвитку суспільства, природи, мислення. Дослідження психологічних закономірностей у сфері правозасто¬совної та правоохоронної діяльності ґрунтується на використанні законів і категорій діалектики, що дає змогу пізнати психічні явища в їхньому русі та розвитку, в різноманітних проявах залежно від певних умов, місця і часу. Наприклад, такі категорії діалектики, як аналіз і синтез, сутність і явище, причина і наслідок, тотожність і відмінність, щодо явищ психічного життя дають можливість пояснити психічні процеси, що лежать в основі формування протиправної поведінки та виховного впливу, неадекватності сприйняття та інтерпретації окремих фактів і обставин, причинно-наслідкових зв'язків між властивостями особи та їх проявами в конкретних умовах. Водночас використання категорій аналізу і синтезу, сутності і явища є основою для досліджен¬ня і пояснення таких особливостей особи, як конформність, професій¬на деформація, віктимна поведінка, що має певне значення у форму¬ванні, з одного боку, професійних якостей особи, а з другого — її не¬гативних проявів, що спричиняють правові наслідки. Розгляд багатьох психічних процесів, властивостей та станів з позицій їхнього взаємозв'язку і взаємозумовленості дає змогу пояснити багато проявів людини, що характеризують особу в звичайних і екстремальних ситу¬аціях, її реакціях на подразник, особливостях мислення, комунікабель¬ності, сприйняття різноманітних форм психологічного впливу, здат¬ності виконувати ті чи інші професійні функції. Діалектика дає мож¬ливість використовувати для цілей юридичної психології концепції соціальної психології, що пояснюють причини формування мікрогруп, їхню спрямованість, референтний характер відносно окремої особи. Ці залежності, перенесені в негативне середовище, дозволяють з'ясувати їхні окремі сторони і прояви серед правопорушників і роз-робити рекомендації зі здійснення профілактичної та виховної діяль¬ності. Остання може бути ефективною лише в тому разі, якщо ґрунту¬ється на аналізі психологічних характеристик негативних проявів, а відтак, може науково пояснити як їхні причини, так і способи впливу на правопорушника, що сприяють їх усуненню. Як природничо-наукову основу юридична психологія використовує методологічні засади фізіології вищої нервової діяльності. Стосовно юридичної психології базовою наукою є загальна психологія, тому перша, будучи за своїм характером і спрямованістю суспільною нау¬кою, тяжіє до природничих засад свого походження. Усі психічні про¬яви, що виявляються в психічних процесах, властивостях і станах, як і в інших характеристиках психологічної структури особи, зумовлені фізіологічними закономірностями. Психічні процеси, що виникають у людини внаслідок дії внутрішніх і зовнішніх чинників, є відповіддю на подразники, що викликаються рухом матерії в її різноманітних формах. Так, способи відображення навколишньої дійсності, їхня своє¬рідність, залежність від стану органів чуття і психічного стану особи дають пояснення багатьом закономірностям формування показань свідків, потерпілих, обвинувачених, а отже, створюють певне підґрун¬тя для розроблення заходів і рекомендацій із використанням даних вищої нервової діяльності. Рефлекторна теорія у фізіології, теорія єдності процесів збудження і гальмування дозволяють пояснити безліч психічних процесів, що специфічно відображаються в юриспруденції, зокрема фізіологічний афект, мотиви вчинення злочину, прагнення правопорушника поділитися «таємницею» злочинного діяння, замаску¬вати свій емоційний стан під час процесуального спілкування тощо. Психічні явища, пов'язані з певними закономірностями психічної орга¬нізації особи, можуть бути пояснені за допомогою положень фізіології вищої нервової діяльності, яка дає уявлення про типи темпераменту та їхні прояви, типові риси характеру, спрямованість особи, її вольові про¬цеси та інші дані, що лежать в основі життєдіяльності людини. Знання і використання цих закономірностей, що є природничо-науковими за¬садами юридичної психології, сприяють розвитку теоретичних концеп¬цій науки і розроблюваних нею практичних рекомендацій. У формуванні юридичної психології значне місце належить її пра¬вовим основам. Сама назва науки — юридична психологія — перед¬бачає не тільки спрямованість на використання психологічних знань, а й певні режими, в яких вони можуть застосовуватися. Наявність правових установок для юридичної психології означає, що її дослі¬дження і рекомендації мають точно відповідати демократичним засадам судочинства, його принципам і змісту окремих правових норм, тобто за своєю сутністю не суперечити тим демократичним і моральним установкам судочинства, які забезпечують виконання завдань, постав¬лених державою перед правоохоронними органами. Демократизм су¬дової системи і суворе додержання законності в її діяльності зумовлю¬ють характер судово-психологічних досліджень і межі допустимості тих рекомендацій, які є результатами даних досліджень. У цьому ас¬пекті неприпустимим є розроблення таких методів досліджень люд¬ської психіки і заснованих на них рекомендацій, що суперечать морально-правовим вимогам, пов'язані з порушенням демократичних прав і гарантій особи. Юридична психологія пов'язана з різними юридичними науками. Існує зв'язок юридичної психології з теорією держави і права. Необ¬хідно зазначити, що в теорії держави і права досліджуються проблеми правової свідомості, механізму дії правової системи, правомірної та протиправної поведінки, дії юридичної відповідальності. Усі зазна¬чені проблеми (категорії теорії держави і права) не можуть бути ви¬вчені без залучення психологічної науки. Певною мірою і юридична психологія вивчає дані проблеми, хоча відмінності в дослідженнях теорією держави і права та юридичною психологією цих явищ лежать у глибині підходу та аспектності. Тісний зв'язок юридичної психології простежується з такими юри¬дичними науками, як кримінальне і цивільне право, кримінальний і цивільний процеси, кримінологія і криміналістика. Так, кримінальне право, досліджуючи питання, пов'язані із суб'єктом злочину і його суб'єктивною стороною, осудністю, мотивом злочину, виною, вчинен¬ням злочину в стані сильного душевного хвилювання, доведенням до самогубства тощо, не може обійтися без використання положень юри-дичної психології. Зокрема, дані психології сприяють визначенню віку кримінальної відповідальності, покарання тощо. Юридична психологія взаємопов'язана і з процесуальними науками (кримінально-процесуальним і цивільним процесуальним правом). До¬слідження проблем доказування, внутрішнього переконання судді, про¬цесуального статусу учасників кримінального процесу тощо не може бути здійснене без залучення даних психології. У цьому плані одержали розвиток «психологія показань свідків», «психологія внутрішнього пере¬конання», «психологія потерпілого чи обвинуваченого» та ін. Існують тісні зв'язки між юридичною психологією і криміналісти¬кою. Остання служить цілям розкриття, розслідування, судового роз¬гляду і попередження злочинів, а також розробляє оптимальні прийоми і методи збирання, дослідження, оцінки і використання доказів. Тому криміналістика максимально використовує дані психології. Юридична психологія сприяє розробленню тактичних прийомів, заснованих на використанні на необхідному рівні психологічного впливу, що дає змогу встановити психологічний контакт, викрити неправду, актуалі¬зувати забуте.

Тема2