Розділ пі

землі, праці та капіталу — зумовлюють циклічний характер роз­витку світового господарства. Загальновідомою основою для по­рівняльних досліджень світової економіки стала теорія великих циклів Кондратьева. Нагадаємо, що матеріальною причиною ви­никнення циклів економічного розвитку вчений вважав послі­довність зміни «основних капітальних благ», і насамперед науко­во-технічного прогресу. Революційні стадії економічного циклу настають із впровадженням у господарстві сукупності важливих нововведень, які радикально змінюють енергетичну та технічну базу, розміщення виробництва або організацію управління ним. Можливість впровадження нововведень виникає тоді, коли екс­тенсивна фаза розвитку попереднього циклу вичерпує себе через моральне старіння усталених технологій та техніки, а нагромад­жений капітал готовий піти на ризикові інвестиції в прогресивні новації. Нова фаза піднесення пов'язана з інвестиціями в нове будівництво, освоєння виробництва нових товарів, розбудову но­вих галузей господарства тощо.

Науковці звичайно вирізняють три стадії розвитку світового господарства — доіндустріальну, індустріальну та постіндустрі-альну, говорять про три промислові революції, протягом яких пройшло п'ять циклів Кондратьева. Перші чотири вкладаються в рамки індустріального розвитку, п'ятий збігається зі стадією пост-індустріального розвитку в економічно розвинутих країнах і здійс­ненням модерних перетворень революційного характеру в техно­логії, техніці та організації виробництва (див. табл. 12.1.).

Для визначення стадії розвитку, якої досягло господарство тієї чи іншої країни або регіону, звичайно застосовують дані ста­тистики галузевої зайнятості населення (або показники структури ВВП, якщо при цьому дослідникам вдається добитися однознач­ності даних). У найбільш наглядному вигляді —це співвідношення між первинним, вторинним та третинним (+ четвертинний) секто­рами господарства (рис. 12.1). Нагадаємо, що до першого сектора належать сільське та лісове господарство, рибальство та гірничо­добувна промисловість; до другого — всі галузі обробної промисловості; до третього — транспорт та сфера послуг. До четвертого сектора на сучасному етапі відносять діяльність науки, вищої школи та найновіші види інформаційної діяльності, які охоплюють збирання, обробку й використання інформації в уп­равлінні, фінансовій сфері, маркетингу, консалтингу тощо. За­гальна закономірність поступу світового господарства донині по­лягала в тому, що в міру розвитку неухильно зменшувалася частка первинного сектора; в індустріальну епоху спочатку зросла, а

238

12. Тенденції розвитку галузевої структури світової економіки

потім стала зменшуватися частка вторинного сектора; постійно підвищувалася питома вага третинного сектора, в межах якого в постіндустріальну епоху різко зросла частка четвертинного сектора.

Таблиця 12.1

Стадії розвитку світового господарства

	Доіндуст-ршльна епоха	Індустріальна епоха				Постінду-стріальна епоха
		І промислова революція		II промислова революція
Цикли «довгих хвиль»	Нульовий цикл	1-й	2-й	3-й	4-й	5-й
Щаблі «(техноло­гічних східців»	Ручна праця	Механізація		Комплексна механізація, початок автоматизації		Системна автомати­зація
Розвиток організа­ційних форм	Мануфак­тура	Вільна конку­ренція, при­ватна фірма, акціонерне товариство		Монополізм. Корпорація.		Трансна­ціональні корпора­ції, малі фірми

Джерело: Грицай О. В., Иоффе Г. В., Трейеиш А. И. Центр и периферия в региональ­ном развитии. Москва, 1991.

Скорочення зайнятості в первинному секторі, а потім і від­носне зменшення частки вторинного сектора в зайнятості та ВВП аж ніяк не означає, що вони зникають у господарстві країн, які вступили в постіндустріальну стадію розвитку. Сільське господар­ство, добувна промисловість, базові галузі промисловості сиро­винної орієнтації продовжують відігравати в них вагому роль. Із традиційних галузей важливими залишаються будівельна індустрія та транспорт, які застосовують найновіші техніку та технології. Існує тенденція переміщення підприємств традиційних галузей промисловості (особливо енергоємних, трудомістких та еколо­гічно небезпечних) за межі постіндустріальних країн, особливо в «нові індустріальні країни». Водночас найбільш розвинуті країни зберігають за собою такі важливі галузі завершального циклу ін­дустріальної епохи, як автомобілебудування, виробництво масової електротехнічної продукції та побутової електроніки.

239

Розділ III

Фахівці з проблем сучасного світового господарства погоджу­ються на тому, що сучасній глобальній системі світового господар­ства притаманна різностадійність: у країнах і регіонах світу одно­часно спостерігаємо наявність господарських систем, які перебу­вають на різних стадіях розвитку — постіндустріальній, індуст­ріальній або доіндустріальній і в стані різних економічних циклів.

Рис. 12.1. Динаміка структури галузевої зайнятості

Попереду невелика група економічно розвинутих країн, господар­ство яких можна визначити як постіндустріальне. їх виробництво, наука, індустрія інформації є піонерами науково-технічного прог­ресу й інформаційно-технологічної революції. На протилежному полюсі світової спільноти — півсотні (якщо не сотня) держав, які або ще не мають промисловості, або тільки приступили до розбу­дови її сировинно-орієнтованих ланок. Принагідно зауважимо, що в сучасних умовах їх «дошдустріальність» аж ніяк не тотожна доіндустріальній стадії розвитку економіки попередніх епох: при створенні сприятливого інвестиційного клімату сюди можуть на­дійти найсучасніші техніка та технології, зв'язок зі світом забез­печать ефективні засоби транспорту та електронного зв'язку, а

240

12. Тенденції розвитку галузевої структури світової економіки

потрібна на світових ринках продукція буде реалізована завдяки налагодженій зовнішньоекономічній інфраструктурі світових рин­ків. Ще більше це стосується динаміки розвитку країн з пере­хідною економікою (як середньорозвинушх капіталістичних країн, так і постсоціалістичних країн з перехідною економікою), які перебувають на різних стадіях розвитку господарства індустріаль­ної епохи.

Щодо ролі факторів інноваційного й інвестиційного процесу, то найповніше уявлення про неї дає розгляд конкретних типів структури господарства.

12.2. Загальні закономірності зміни галузевої структури світової економіки

В останній декаді XX ст. світове господарство мало такі пересічні структурні характеристики. Чисельність населення — 6 млрд чол., економічно активне населення — 2,7 млрд чол., з них 20 % зайняте в промисловості, 49 % — у сільському господарстві. В середньому на душу населення у світі продукується близько 4 тис. дол. ВВП на рік. З них 8 % ВВП дає сільське господарство, 37 % — промисловість, понад 50 % — обслуговувальні галузі (за даними Світового банку). Але ці загалом цікаві дані мало що говорять про структуру господарства світу.

Суть у тому, що економіка країн і регіонів світу неоднаково диференційована (див. табл. 12.2), і це є виявом різностадійності їхнього розвитку. В економічно розвинутих країнах, частина яких досягла постіндустріальної стадії розвитку, тенденції динаміки промисловості й господарства в цілому складаються під впливом науково-технічної та інформаційної революції. У найменш роз­винутих країнах ще чекають свого вирішення проблеми (які часто розростаються до глобальних), породжені історичною спадщиною економічної залежності та структурної відсталості, неосвоєністю економічних ресурсів, тягарем демографічної ситуації тощо. В країнах, суспільне життя і господарство яких перебуває в стані трансформації, а рівень прибутків усе ще низький (у «нових ін­дустріальних країнах» або в постсоціалістичних країнах) торують собі шлях структурні зміни, пов'язані загалом із вирішенням еко­номічних проблем, що постають у завершальних циклах індуст­ріальної епохи.

241

Розділ ПІ

Таблиця 12.2

Головні структурні показники господарства основних типів країн

у 1994 p., %

	Економічно активне			ВВП
	населення
Країни	Про­мисло-	Сільське	Обслу-	Про­мисло-	Сільське	Обслу-
	вість і	госпо-	говува-	вість і	госпо-	говува-
	будів-	дарство	ння	будів-	дарство	ння
	ництво			ництво
Економічно розвинуті	31	5	64	36	3	59
США	25	3	72	34	3	64
Японія	34	6	60	40	2	58
Велика Британія	26	2	72	32	2	66
Німеччина	37	3	60	32	2	62
Франція	27	5	68	28	2	70
Італія	32	8	60	31	3	66
Середньорозвинуті та
«нові індустріальні»
Республіка Корея	34	13	53	43	7	50
Сінгапур	36	0	63	36	0	64
Бразилія	18	23	59	39	13	48
Мексика	24	28	48	28	8	64
Аргентина	32	12	56	ЗО	5	65
Греція	27	23	50	31	16	53
Постсоціаліспшчні
Чехія	45	11	44	39	6	55
Польща	36	27	37	40	6	54
Росія	42	14	44	38	7	55
Україна	40	20	40	50	19	31
Естонія	41	14	45	36	10	55
Країни, що
розвиваються
Ефіопія	2	86	12	10	57	32
Танзанія	5	84	11	17	57	26
Нігерія	7	43	50	32	43	25
Мадагаскар	7	78	15	13	35	52
Бангладеш	16	65	ЗО	18	ЗО	52
Філіппіни	15	46	49	33	22	45
Індонезія	14	55	31	41	17	42

Джерела: International Labor Statistic. 1995; World Development Report. 1996.

242

12. Тенденції розвитку галузевої структури світової економіки

Група економічно розвинутих країн з рисами постіндустріаль-ного розвитку налічує лише півтора-два десятки держав, де про­живає 1/6—1/7 населення планети, але виробляється 3/5 про­мислової продукції світового господарства, в тому числі 2/3 про­дукції машинобудування. Потужний виробничий потенціал нагро­маджений нині не тільки в Північній Америці, особливо в США, а й у Західній Європі та в Японії. Економіка цих країн досягла високого ступеня насичення засобами і предметами праці, в них зосереджені величезні фінансові ресурси, і в інвестиційний процес тут залучаються не тільки власні ресурси, а й 9/10 прямих іно­земних інвестицій світового ринку капіталу. Приблизно в таких самих масштабах залучають ці країни у свій інноваційний процес інтелектуальний капітал планети.

Сучасна господарська структура кінця індустріальної — по­чатку постіндустріальної стадії розвитку формувалася шляхом створення або в межах країн, або в межах відповідних ін­теграційних угруповань універсального набору галузей, підга-лузей і виробництв, орієнтованих на забезпечення потреб не тільки внутрішніх ринків, а й світового ринку (див. табл. 12.3). Інформація (передусім науково-технічна) стала в господарстві цих країн провідним економічним ресурсом, а отримання на­укового знання, виробництво високих технологій або високо­якісних послуг з активним використанням інформаційних ре­сурсів веде до закладання основ інформаційно-технологічного способу виробництва.

Як відомо, відмітною рисою постіндустріального періоду роз­витку господарства є те, що обслуговувальні галузі здобувають домінуюче становище в структурі зайнятості та структурі ВВП. І це зовсім не означає зменшення ролі виробничої сфери. Напри­клад, у США 3 % зайнятих у сільському господарстві і 17 % — у промисловості виробляють нині продукції більше, ніж тоді, коли в цих галузях працювала понад половина економічно активного населення. В самих обслуговувальних галузях відносне зростання таких традиційних видів діяльності, як торгівля, транспорт, кому­нальні послуги, теж не вирізняється динамізмом — різко зростає хіба що туристичний бізнес. Провідними видами діяльності на­прикінці XX ст. стали виробництво й розповсюдження знань, інформації. Наукові знання і створені на їхній основі нові техніка і технології стали провідною рушійною силою економіки, а го­ловним стратегічним ресурсом суспільства — володіння інфор­мацією у всіх видах діяльності — науці, технології, фінансах, суспільно-політичному житті тощо. Створення, переробка і роз-

243

Розділ III

12. Тенденції розвитку галузевої структури світової економіки

повсюдження інформації різних видів стає професійною справою для дедалі більшої кількості працюючих. Наприклад, у США та­кою діяльністю зайнята безпосередньо понад 1/5 частина й опо­середковано — ще 1/5 частина економічно активного населення.

Таблиця 12.3

Структура обробної промисловості провідних індустріальних країн

у 1994 p., %

	США	Японія	Німеччина	Велика Британія
Металургія	11,1	12,4	14,4	9,4
Машинобудування	31,5	37,3	44,3	36,7
Хімія	5,3	3,9	8,7	6,6
Харчова промисловість	8,5	11,5	8,0	11,4
Легка промисловість	8,8	9,8	4,2	10,1
Силікатне- керамічна промисловість	2,6	4,1	4,5	3,5
Інші галузі	32,2	21,0	15,9	22,3
Промислових робітників, млн чол.	18,3	11,5	6,7	4,3
Сучасна міжнародна спеціалізація промисловості
Автомобілебудування	X	X	X
Авіація, космос	X		X
Електротехніка	X	X	X	X
Електроніка й ЕОМ	X	X	X
Телекомунікації й інформатика	X	X		X
Хімічна промисловість	X	X	X	X
Чорна металургія		X	X	X
Харчова промисловість	X	X		X
Банківська справа	X	X	X	X

Джерела: Ніхон кокусейдзуе. 1997. Токіо, 1997;

Губський Б. В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. Київ, 1998. С. 42—43.

Завдяки проривам у галузі науки, технології або оперування інформацією:

• поліпшуються можливості підвищення продуктивності праці;

• продуктивність знань стає ключем економічного зростання та конкурентоспроможності як окремих підприємств, так і еко­ номіки держави;

• в умовах економіки, базованої на інформаційних технологіях, суспільство вперше має можливість формувати господарство, яке спирається на використання ключового ресурсу, який не тільки відновляється, а й самовідтворюється.

Разом з істотними змінами техногенного та виробничого ха­рактеру виникають нові явища в суспільно-економічних відно­синах економічно розвинутих країн, насамперед у сфері власності. З одного боку, зростає відносна цінність інтелектуальних ресурсів, ресурсів інформації, кваліфікованої робочої сили тощо, з іншого — у відносинах власності й господарювання поєднуються націо­нальні та інтернаціональні форми організації господарської діяль­ності. Рух інформації про технології, рух прямих і портфельних інвестицій та рух цінних паперів на фондовому ринку формує підґрунтя транснаціональної діяльності ТНК. Транснаціональні корпорації поряд із державою стають елементами, взаємодія яких формує систему світового господарства. ТНК поєднують гнучкі форми власності та транснаціональну підприємницьку діяльність, забезпечуючи економічну доцільність структурної та інвестиційної політики, створюють певну територіальну організацію макроме­неджменту, яка спирається на економічні центри та комунікації поліцентричної територіальної структури світового господарства й можливості світових інформаційних мереж

За цих умов набуває нової якості сама поліцентрична структура світового господарства. Якщо в другій половиш XX ст. Західна Європа, Англоамерика та ядро Азійське -Тихоокеанського регіону (передусім Японія) розглядалися лише як полюси кількісної кон­центрації економічного і промислового потенціалу світу, то з переходом на інформаційно-технологічну модель розвитку вони стають місцями зосередження організаційно-управлінських цент­рів глобальної інформаційної, фінансової, зовнішньоекономічної діяльності. Джгути різнорідних комунікацій між цими полюсами формують основні лінії взаємодії в просторово-економічному кар­касі територіальної структури господарства. Саме між ними здійс­нюються жваві зовнішньоекономічні відносини. Інноваційний про­цес відбувається повсюдно, але першість у науковому доробку (якщо судити з кількості патентів та наукових відкриттів) та впро-

244

245

Розділ Ш

вадженні високих технологій належить знову ж таки «полюсам зростання»; активність науково-технічного та інформаційного об­міну між ними на ринку послуг випереджає обсяги оборотів зов­нішньої торгівлі. Нарешті, рух інвестицій теж став явищем гло­бальним, але найпотужніші інвестори зосереджені в тих самих «полюсах зростання», а основні напрями руху прямих і порт­фельних інвестицій містяться в цьому ж таки трикутнику.

Розглянемо тенденції структурних змін в інших групах країн.

У групі середньорозвинутих країн з перехідною економікою теж сформувалися доволі високий технічний потенціал і сучасні меха­нізми ринкової економіки, але їхнє господарство має поки що скромніші економічні показники порівняно з економічно розви­нутими країнами. В цій групі можна вирізнити такі підгрупи. Перша — країни, в яких індустріальні перетворення відбувалися із запізненням. Це Іспанія, Португалія, Туреччина, Греція тощо. Роз­виток їхньої економіки в певному проміжку XX ст. стримувався пережитками суспільних відносин попередніх формацій. Але про­тягом останніх десятиліть саме тут відбуваються динамічні про­цеси економічної перебудови. Прискорено розвивається невироб­нича сфера, стабільно працюють будівельна індустрія та транс­порт, сільське господарство за відносного скорочення його частки в структурі економіки демонструє ефективне функціонування в рам­ках агропромислового комплексу, в обробній промисловості зрос­тає вага машинобудівних галузей, надзвичайно велику роль ві­діграє індустрія туризму.

Друга підгрупа — «нові індустріальні країни». На Сході Азії це так звані далекосхідні «тигри» (або «дракони») — Республіка Ко­рея, Тайвань, Сінгапур, у перспективі й інші держави; в Латин­ській Америці — Мексика, Бразилія, Аргентина, Чилі, Уругвай та ін. В цих країнах ідуть особливо динамічні процеси перебудови економіки. Поштовх прискоренню економічного розвитку дало залучення значних інвестицій іноземного капіталу (у Східній Азії американських та японських, у Латинській Америці — інвестицій США і міжнародних фінансових організацій) та передових тех­нологій із промислово розвинутих країн. Подальше просування структурних перетворень пов'язане із вдало проведеними еко­номічними реформами, у процесі яких створено сучасну орга-нізаційно-управлінську та функціонально-галузеву структуру гос­подарства. Ключову роль у структурі господарства цих країн віді­грають експортно-орієнтовані комплекси. У Східній Азії це вироб­ництва, які постачають на світові ринки продукцію автомобільної, суднобудівної промисловості, побутової електроніки, швейної та

246

12. Тенденції розвитку галузевої структури світової економіки

легкої промисловості тощо. В Латинській Америці — експортно-орієнтовані системи гірничо -металургійної (мідь, поліметали, за­лізна руда і сталь і т. д.), лісової, нафтодобувної промисловості, агропромислового комплексу (яловичина, цукор, банани, кава, какао і т. д.), індустрії туризму.

Постсоціамстичні країни з перехідною економікою, що стали на шлях побудови ринкового господарства, мають потужну індустрі­альну базу і розгалужений агропромисловий комплекс.

Враховуючи специфіку становлення суверенітету молодих не­залежних держав, динаміку і ступінь завершеності економічних реформ, а також особливості економіко-географічного положен­ня, серед постсоціалістичних країн вирізняють країни Євразії і незалежні країни — колишні республіки СРСР.

До постсоціалістичних країн Євразії в Центральній Європі належать Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Бол­гарія, Югославія (у складі республік Сербія і Чорногорія), Сло­венія, Хорватія, Боснія та Герцеговина, Македонія, Албанія; в Азії — Монголія.

Молодими незалежними державами на теренах колишнього Радянського Союзу стали Pock, Україна, Білорусь, Литва, Латвія, Естонія, Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Казахстан, Уз­бекистан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменистан.

Головні особливості структури господарства цих двох під­груп країн такі: високий рівень суспільного й територіального (географічного) поділу праці, розгалужені й цілком сформовані функціонально і територіальне господарські системи, які за своїми ознаками мало відрізняються від відповідних структур економічно розвинутих країн. Але на сучасному етапі пост-соціалістичним країнам бракує капіталу, а в більшості галузей (особливо сільське господарство, легка промисловість, торгівля) використовуються застарілі техніка і технологія. Тут тільки фор­муються сучасні організаційно-управлінські структури ринково­го господарства.

. Країни, що розвиваються, —це понад 120 держав Азії, Африки, Латинської Америки та Океанії, в яких проживає більша частина населення Землі. Багато з них стали незалежними тільки з сере­дини (або з 60—-70-х років) XX ст., частина має досить тривалий досвід самостійного розвитку, зокрема країни Латинської Аме­рики, які здебільшого здобули незалежність протягом XIX ст. У другій половині XX ст. у країнах, що розвиваються, відбулися значні зміни: помітно зріс національний доход, формується сучас­не господарство, стабілізується їх місце в міжнародному поділі

247

Розділ III

праці. Ці країни — важливий постачальник сировини на світовий ринок. Проте на шляху самостійного розвитку молоді держави натрапляють на значні труднощі. В багатьох з них досі не роз­в'язана продовольча проблема. Гостро стоять проблеми зайня­тості. І все це — за умов багатоукладного господарства, залежного економічного розвитку, хронічного відставання від світового рівня технологій та продуктивності праці.

Країни, що розвиваються, відрізняються одна від одної не тільки розмірами територій, кількістю населення, природними умовами, історичними особливостями розвитку, а й структурою господарства, науково-технічним потенціалом. Можна виділити кілька підтипів цих країн.

Країни з порівняно зрілою структурою господарства — це, на­приклад, Індія, Пакистан, Таїланд, Філіппіни, Індонезія — в Азії; Венесуела, Перу, Колумбія, Еквадор, Ямайка тощо — в Латин­ській Америці; Марокко, Туніс, Єгипет та ін. — в Африці. В цих країнах відбуваються процеси, що супроводжували свого часу економічне зростання в сучасних «нових індустріальних країнах», активно взаємодіють місцевий та іноземний капітал, набирає по­тужностей молода промисловість, де, крім гірничодобувної, роз­вивається й обробна, енергетика, вдосконалюються транспортні комунікації, сфера обслуговування, активно ведеться підготовка національних кадрів.

Своєрідний підтип утворюють нафтодобувні країни, що роз­виваються. Це Саудівська Аравія, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, а також Ірак, Іран та ін. Завдяки величезним надходжен­ням від торгівлі нафтою вони мають сприятливі можливості для розвитку сучасного господарства, фінансової сфери, містобуду­вання та соціальної сфери.

Численним є підтип найменш розвинутих країн. Це країни з надзвичайно слабким розвитком продуктивних сил. їм майже нічого запропонувати на світовий ринок. У країнах цього підтипу переважають традиційна система господарства, докапіталістичні (здебільшого феодальні) відносини. В сільському господарстві пра­цює 85—90 % населення, промисловість перебуває в зародковому стані. До найбідніших належать 20—ЗО країн світу, серед яких Ангола, Ефіопія, Сомалі, Танзанія, Чад, Мозамбік, Буркіна-Фасо, Гвінея-Бісау, Малаві та ін. в Африці; Кампучія, Бангладеш, Ємен, Афганістан тощо в Азії.

З-поміж великої кількості країн, що розвиваються, можна ви­різнити ще кілька підтипів. Це країни з переважанням монокуль­тури в сільському господарстві («бананові республіки»), які вихо-

248

12. Тенденції розвитку галузевої структури світової економіки

дять на світовий ринок з одним-двома експортними продуктами: невеликі острівні держави й країни, що експортують продукцію гірничодобувної промисловості.