3. Глобалізація економічних процесів

Загальною передумовою глобалізації компаній є рівень вико­ристання комп'ютерних і комунікаційних технологій, що дають можливість розширювати обмін ідеями та інформацією між різ­ними країнами, збільшувати знання споживачів про іноземні то­вари. Кабельні системи в Європі й Азії дають змогу фірмам у численних країнах одночасно формувати регіональний, а іноді й глобальний попит. Завдяки глобальним комунікаційним мережам створюється можливість координувати виробництво і спільні цілі у світовому масштабі таким чином, що компанії виробляють у різних частинах світу один і той самий кінцевий продукт. Скоро­чення митних бар'єрів щодо інвестицій і торгівлі переважною більшістю урядів прискорює відкриття нових ринків для між­народних фірм, які не лише здійснюють експорт, а й створюють виробничі потужності для місцевих виробників. Проглядається також тенденція до уніфікації та соціалізації глобальної спільноти.

Такими є головні особливості глобалізації на сучасному етапі.

3.3. Головні форми економічної глобалізації

Процес глобалізації розгортається в певних, влас­тивих саме їй формах. Вони переважно викристалізовуються і дістають матеріальне втілення у збільшенні обсягів та диверси­фікації структури міжнародної торгівлі; в міжнародних прямих і портфельних інвестиціях, що дедалі ширше використовуються в системі заходів національної економічної політики; в переміщен­нях робочої сили по всьому полю світового господарства; у зрос­таючому використанні знань, технологій, менеджменту, марке­тингу, що продукуються в більш розвинутих країнах, а використо­вуються в економічних системах, які поступово конвертуються у світогосподарські процеси, та ін.

Середній обсяг світового експорту товарів і послуг у 1980— 1989 pp. дорівнював 2,683 млрд дол. США, а в наступному десяти­річчі — вже 5,736 млрд, тобто збільшився у 2,1 раза.

Зростає відкритість економік провідних країн світу, що за­свідчує їхню активну участь у процесах глобалізації. Так, питома вага зовнішньоторговельного товарообороту у ВВП зросла з 1950 до 1990 р. у США з 6 до 20 %, у Франції — з 20 до 35—37 %, у Німеччині — з 20 до 40—42 %, в Англії — з 40 до майже 50 %.

Високу зовнішньоторговельну квоту, зумовлену, звичайно ж, іншими чинниками, але порівнянну з розвинутими крайнами, має

й Україна. Це визначає необхідність урахування в економічній політиці суперечливого впливу глобалізації як на економічний розвиток, так і на економічну безпеку нашої держави.

Протягом 1990—1996 pp. середньорічні темпи зростання світо­вого ВВП становили 1,5 %, а світового товарного експорту —6 %, у тому числі готових виробів — 6,5, сільськогосподарської про­дукції — 4,5, продукції добувних галузей промисловості —4 %. У 1996 р. світовий товарний експорт дорівнював 5,115 млрд дол. США, в тому числі готові промислові вироби — 3,700 млрд дол. США, сільськогосподарські продукти — 586 млрд, продукція до­бувної промисловості — 547 млрд американських доларів.

Лідируючі позиції у світовому експорті посідають країни «вели­кої сімки». Серед них перше місце належить США (річний обсяг експорту — 624,5 млрд дол. США, або 11,8 % глобального експор­ту). Замикає «сімку» Канада з розміром експорту 201,6 млрд дол. США, частка у світовій торгівлі — 3,8 %.

Важливим чинником розвитку міжнародної торгівлі, що діє всупереч процесу глобалізації, є її регіоналізація, коли торговельні потоки спрямовуються в країни, об'єднані різноманітними торго­вельно-економічними угодами. Найбільшим регіональним угру­пованням нині є Азійсько-Тихоокеанське економічне об'єднання (АПЕК), на яке припадає майже 50 % міжнародної торгівлі. На другому місці — Європейський Союз з часткою світової торгівлі 37,3 %. Третю сходинку посідає північноамериканське регіональне об'єднання НАФТА (18,7 % торговельного обороту світу). Пів-денносхідноазійському регіональному угрупованню АСЕАН належить 6,8 %, а латиноамериканському МЕРКОСУР — 1,5 % міжнародної торгівлі. Існують проекти створення американської зони вільної торгівлі, яка об'єднуватиме 34 країни Північної та Південної Америки.

Однією з найяскравіших форм прояву процесу глобалізації є вибухоподібне зростання в останні роки світового фінансового рин­ку, фінансових трансакцій, що здійснюються між різними суб'єк­тами світогосподарських зв'язків. Якщо в 1978 р. щоденний обсяг операцій з купівлі-продажу іноземних валют становив 15 млрд дол. США, у 1992 p. — 880 млрд, то в 1995 р. цей показник збільшився до 1,3 трлн американських доларів. Зарубіжні операції амери­канських, німецьких та японських інвесторів з цінними паперами зросли з менш ніж 10 % у ВВП у 1980 р. до відповідно 135, 170 та 80 % у ВВП у 1993 р. Головними суб'єктами міжнародного фінан­сового ринку виступають пенсійні та спільні фонди, страхові ком­панії і трасти, транснаціональні банки.

Розділ І