1. Теоретична основа аналізу сучасної світової економіки

ється фази заміни економічних і політичних систем, яка триває від ЗО до 100 років. Очевидною є необхідність розробки для цієї фази відповідної теорії, визначення основних параметрів трансформації і, можливо, найголовніше — вироблення на такій основі адекват­ної економічної політики.

Головна особливість трансформаційних процесів у ряді держав із середнім і недостатнім рівнем розвитку, насамперед країн Цент­ральної й Південно-Східної Європи та нових незалежних держав, що утворились на теренах колишнього СРСР, полягає не в повер­ненні до індустріальної ринкової системи, що розуміється спро­щено, а передусім у їх більш строгій орієнтації на загально-цивілізаційні параметри і критерії, вимоги і детермінанти. Тобто йдеться не про наздоганяючий, наслідувальний розвиток пере­хідних суспільств, не про механічну вестернізацію їх економічних і політичних структур, а про пошук своєї ніші в загальноци-вілізаційному процесі, про більш тісну й органічну взаємодію в межах глобальної єдності, про її гармонізацію з урахуванням за­гострення ресурсних проблем і наростання елементів ентропій-ності у світовому фінансовому господарстві (яскравий приклад — події останнього часу в Південно-Східній Азії, Росії та Бразилії).

Підсумовуючи деякі ознаки та характерні риси перехідних еко­номік, слід виділити передусім такі:

• відносна тривалість трансформаційних процесів в економіці;

• здійснення глибокихституціональних змін, пов'язаних із пе­ ретворенням власності, зі створенням сучасної ринкової і пост- ринкової інфраструктури;

• ешелонована структурна перебудова економіки на сучасній тех- ніко-технологічній і ресурсній базі;

• перехід до нових джерел та факторів економічного розвитку, господарської еволюції;

• органічна взаємодія із зовнішнім економічним середовищем;

• реструктуризація соціальної політики.

Парадигмальна домінанта перехідної економіки формується під химерним впливом марксистського, багато в чому догматизо­ваного знання, з одного боку, та під інформаційним тиском за­формалізованих, часто схоластичних західних економічних докт­рин — з іншого. До того ж вона зазнає спотворюючого впливу економічної нестабільності, політичних уподобань, світоглядно-культурологічних особливостей.

Великий шар економічного дискурсу пов'язаний з особливос­тями розгортання господарських процесів у світі, що розвивається. Домінантною основою економічної сфери цієї величезної групи

23

Розділі

держав стала проблема розвитку, вибору шляху, який би скоротив загрозливий розрив між ними та найбільш розвинутою частиною світової економіки. Так, співвідношення між рівнями національ­ного доходу країн ОЕСР та країнами, що розвиваються, в середині 60-х років становило 15:1, а вже на початку 90-х років зросло до 22:1; між країнами ОЕСР та найменш розвинутими державами цей показник становив 57:1. Економічна філософія величезного ма­сиву країн, що розвиваються, за всієї їхньої різноманітності зреш­тою зводиться до болісного й часто безуспішного пошуку адек­ватних їх нинішньому становищу моделей розвитку, залучення в цей процес всієї необхідної гами ресурсів розвитку.

У багатьох дискусіях про причини уповільненого економічного зростання переважної більшості країн, що розвиваються, на одне з перших місць висувається фактор ментальності, образ еконо­мічного мислення, які в широкому значенні охоплюють систему освіти й культури, соціальну сферу. Інвестиції, менеджмент, демо­графічні процеси, заборгованість є матеріальною складовою сла-борозвинутості. Політекономія економічного зростання країн, що розвиваються, базується на таких основних принципах:

• тотальна трансформація економіки і всього суспільства;

• ринкова стратегія як основа економічних перетворень;

• експортно-орієнтована концепція національної економіки;

• імпорт капіталу і технології з індустріальних держав;

• поліпшення умов для їх міжнародної торгівлі (terms of trade), для доступу на світові фінансові ринки;

• регулювання демографічних процесів.

Підкреслимо ще раз: вирішальна роль у створенні необхідної критичної маси певних соціально-економічних зрушень у світі, що розвивається, належить людському капіталу (homo clausus), його бажанню, вмінню і здатності здійснювати модернізацію еко­номіки і суспільства.

Сучасний економічний дискурс був би неповним без включен­ня в нього національно-державних господарських систем, усієї сукупності регулюючих і управлінських інструментів, за допомо­гою яких здійснюється економічна політика держави. Наукова чистота даного рівня економічного знання, як уже зазначалось, є відносно невисокою. Однак нормативне, прикладне значення цієї підсистеми світової економіки залишається вагомим. У загально­му вигляді регулятивні механізми управління, економічної полі­тики сучасних держав світу спираються на чотири головні доктри­ни: неокласицизм (економічний лібералізм, монетаризм), кейнсіан­ство (неокейнсіанство); інституціоналізм і марксизм. Провідні по-

24