1. Теоретична основа аналізу сучасної світової економіки

матеріальній, і в інтелектуальній сферах. І в першому, і в другому випадку існують певні спадковість, взаємозв'язок, матеріальна спільність, глобальна господарська єдність, які субстанційно фор­муються і розвиваються в межах матеріальної єдності світу.

Економічне знання, економічний дискурс розгортається на основі своєрідного внутрішнього генетичного коду, субстанційну основу якого складають виробництво — праця — вартість (цін­ність). Очевидно, методологічним ключем економічного дискурсу XXI ст. стануть зміни змісту цих фундаментальних понять еко­номіки.

Однак у соціально-економічних системах будь-якого рівня надзвичайно важливе значення має проблема не лише створення, а й розподілу багатства, вироблених ресурсів, що безпосередньо пов'язано з володінням, користуванням, розпорядженням ними, тобто з власністю. Є підстави вважати, що в аграрній цивілізації визначальну, домінуючу роль у розподілі відігравала земельна власність, в індустріальній — промислова, у ноосферно-косміч-ній — інтелектуальна. Це, зрозуміло, в жодному разі не означає, що власність не впливає на процес створення багатства, на вироб­ництво ресурсів. Особливо це стосується «соціальних» форм влас­ності (приватна, державна, змішана та ін.).

Таким чином, цивілізаційний економічний дискурс спирається на «три кити»:

• субстанційну основу, яка пояснює процес виробництва і розпо­ ділу багатства;

• ресурсну базу планети та навколоземного простору як загальне, універсальне першоджерело економічної діяльності;

• вектор економічної еволюції.

Цивілізаційне (глобальне) економічне знання почало форму­ватися на етапі становлення світового ринку (кінець XV—XVI ст.), у процесі розгортання промислової революції (XVIII ст.) та по­глиблення міжнародного поділу праці, визрівання цілісної світо-господарської системи наприкінці XIX ст. Нині головними систе-моутворювальними факторами світової економічної системи, цементуючими її цілісність та єдність, що поглиблюються, висту­пають науково-технічна революція (і передусім її інформаційно-інтелектуальна домінанта), інтернаціоналізація і глобалізація всієї господарської діяльності, ринкові детермінанти й інструменти, особливо фінансові. Таким чином, на рубежі тисячоліть фор­мується небачена суперсистема фшансово-информаційних зв'язків у масштабах планети.

19

Розділі

1.4. Головні елементи

міжнародної економічної системи

Генезис економічного знання пов'язаний із подо­ланням певних шротових точок, яке свідчить про його перехід до нової якості. Виділення, вичленення економічного знання із за­гальної системи синкретичного гуманітарного знання у XVIII ст., його індивідуалізація й автономізація означали досягнення ним порога позитивності. Коли ж економічне знання стало переважати над звичайними, повсякденними уявленнями про господарство, набуло домінуючого значення у своїй сфері, набрало значною мірою модельних форм, воно об'єктивно підійшло до подолання порога епістемологізації. Поріг науковості досягається на базі епістемологізації внаслідок вироблення формальних критеріїв ве­рифікації, відтворюваності, практичної здійсюованості економіч­ного дискурсу. На цьому етапі викристалізовуються певні еко­номічні принципи, визріває структурна спільність, формується понятгєво-категорійна адекватність, виробляються елементи еко­номічної політики. І нарешті, на порозі формалізації економічний дискурс розвивається переважно на іманентній базі, шляхом фор­мування власних аксіом і теорем та інших формальних структур, здатних «утримувати» якість у процесі трансформацій і біфур­кацій, і не лише утримувати, а й пояснювати новітні процеси та явища господарського життя. Варто наголосити, що вже на стадії науковості відбувається поділ економічного знання на позитивне і нормативне. На даному етапі саме цивілізаційна парадигма ха­рактеризує глобальну метасистему економічних координат, ви­значає її основні кількісні та якісні параметри, вектор господарсь­кої еволюції, коридор економічної свободи з її об'єктивними обмеженнями. Вона створює той абсолютно конкретний кон­текст, у рамках якого формуються відмітні риси і властивості основних ешелонів світової економіки: її центра, або ядра, пе­рехідних, транзитивних економш і традиційних (периферійних) економічних систем.

Кожна з перелічених метасистем, розвиваючись у загально-цивіяізаційному колі, характеризується власною траєкторією руху, натрапляє на свою систему протиріч і обмежень.

Центр світової економші завжди найбільшою мірою набли­жається до цивілізаційної субстанції як її найбільш розвинута частина. Більше того, він справляє визначальний вплив на процес еволюції самої цивілізації. В епоху аграрної цивілізації центром

20