4. Економічний розвиток у світовому контексті

країн «третього світу» 50—60-х років. Нині лише в окремих краї­нах Азії й Латинської Америки зберігається такий стан. Більше того, спостерігаються прямо протилежні явища, коли в містах зростає безробіття, в селах же надлишок робочих рук є міні­мальним. Тобто, всупереч теорії Льюїса, надлишок праці є біль­шим у місті, ніж на селі.

По-третє, модель припускає функціонування в промисловому секторі конкурентного ринку праці до того часу, поки не буде вичерпано надлишок робочої сили в сільському господарстві. Практика ж засвідчує, що конкурентний характер ринку праці елімінується в сучасній промисловості такими факторами, як профспілкове законодавство, політика оплати праці в держсек­торі, система доходів у транснаціональних корпораціях тощо.

Таким чином, модель Льюїса досить повно відображала процес економічного розвитку молодих незалежних держав на перших, початкових етапах їхньої індустріалізації, але згодом вичерпала свій потенціал.

Теорію структурних трансформацій значно розширив і до­повнив гарвардський економіст X. Ченері. По-перше, в моделі Ченері суттєво розсунуті рамки поняття структури, в яке вводяться принаймні три її головні іпостасі: загальноекономічна, індустрі­альна та інституціональна. По-друге, збільшення інвестицій і за­ощаджень розглядається як необхідна, але далеко не достатня умова економічного зростання й розвитку. По-третє, здійснено диференціацію обмежень господарського зростання на основі їх поділу на внутрішні та зовнішні.

Таким чином, сучасний етап структурних перетворень харак­теризується застосуванням системи засобів і механізмів, з допомо­гою яких поступово створюється нова галузева і територіальна структура економіки, формується структура динамічних ринків, відбувається серія інституціональних змін у політичній, еконо­мічній та правовій сферах, трансформується структура зайнятості й соціально-професійного складу населення, споживчого попиту, зовнішньої торгівлі. Спочатку відбувається наближення еконо­мічної структури до економічних структур найбільш розвинутих країн «третього світу», а в подальшому структурні трансформації дедалі більшою мірою орієнтуються на загальносвітові тенденції, на систему міжнародного поділу і кооперації праці.

В моделі Ченері велика увага приділена поділу як джерел і факторів, так і обмежень і перепон економічного зростання та розвитку на внутрішні і зовнішні. Обгрунтованість такого підходу є очевидною з огляду на поглиблення інтернаціоналізації й транс-

76

націоналізації господарського життя, розвиток глобалізації та ін­тенсифікацію міжнародних штеїраційних процесів. Внутрішні фактори й обмеження поділяються на дві великі групи: економічні та шституціональні. Серед економічних головними є природно-ресурсний потенціал, кількість населення та його освітній рівень, розмір території, обсяг внутрішнього ринку, історичні традиції та ін., які за сприятливих умов виступають чинниками економічного розвитку, у протилежному ж випадку — його обмеженнями. Ін-ституціональш фактори й обмеження пов'язані з наявністю роз­винутої системи політичних, правових і ринкових інститутів, що дають змогу здійснювати відповідну економічну політику. Аналогічним чином розглядаються зовнішні джерела, фактори й обмеження, серед яких головними є доступ до іноземних інвес­тицій, технологій та ринків.

Цілком очевидно, що через неоднакову забезпеченість внут­рішніми і зовнішніми факторами економічного розвитку країни, що розвиваються, а останнім часом — і країни з перехідною економікою суттєво диференціюються за темпами економічного зростання. Одні з них вийшли на траєкторію самопідтримуваль-ного зростання («нові індустріальні країни», країни Центральної Європи), інші перебувають на стадії нагромадження передумов для такого зростання, треті (найменш розвинуті країни) без від­чутних зовнішніх ін'єкцій практично навряд чи здатні створити передумови для реального економічного зростання і здійснення структурної трансформації.

Теорія зовнішньої залежності. Концепції зовнішньої залежності відштовхуються від дуже поширеної в західній історико-еконо-мічній літературі схеми взаємовідносин центр—периферія, яка почала формуватись ще в XV ст., разом із зародженням світового ринку. Гострого соціально-політичного забарвлення вони набули в 70-ті роки в марксистських політико-економічних доктринах. Теорія зовнішньої залежності розглядає країни «третього світу» під кутом зору цілої низки економічних, політичних та шституціо-нальних внутрішніх і зовнішніх обмежень, пов'язаних з їхнім залежним становищем у системі світової економіки і міжнародних економічних відносин. Ця теорія розпадається на кілька напрямів, серед яких найпоширенішими є неоколоніальна модель залеж­ності та теорія дуального розвитку.

Згідно з неоколоніальною моделлю залежності, зростаюча взаємо­залежність країн світу є наслідком і продовженням залежності колишніх колоній від метрополій та інших розвинутих країн. Панівне становище держав з найвищим доходом, що випливає з

77

Розділ І