2. Світова економічна система на межі II і III тисячоліть

2.4. Головні елементи глобальної економіки

Глобалізація економічного розвитку випливає з гли­бокої взаємозалежності складових частин світового господарства, з його єдності та цілісності, що посилюється в умовах широкого розгортання інтернаціоналізації виробництва й обігу, інтенсифі­кації інтеграційних процесів. Відбувається суперечливий процес глобального синтезу світового масштабу, який втягує у свій вир практично всі країни світу.

Цей розвиток не є односпрямованим, лінійним, який передба­чає створення єдиної й монолітної міжнародної економічної сис­теми. Поряд b глобальною інтеграцією проявляються дезінте-граційні тенденції, і не лише у світовому масштабі, а й у межах окремих країн. Яскравим прикладом тут може бути колишній СРСР. Конкретна практика, що виходила з певного примату по­літики, ідеології над економікою, призвела до серйозних перекосів в економічному розвитку і країни в цілому, й окремих республік та регіонів.

Однак домінуючою все ж залишається тенденція до всесвітньої економічної інтеграції, а отже, і до глобалізації господарського розвитку й окремих країн, і світової економіки в цілому. Гло­балізація економічного зростання означає не що інше, як установ­лення безпосереднього зв'язку національної економіки і світового господарства, їх глибокий взаємовплив. У наш час жодну госпо­дарську акцію навіть середнього масштабу неможливо здійснити у відриві від світогосподарських процесів. Тут даються взнаки, по-перше, масштаби сучасного виробництва, по-друге, піднесення ролі міжнародного поділу та кооперації праці в розвитку націо­нальних економік.

Глобальний характер сучасних економічних процесів полягає насамперед у тому, що господарські системи сягають планетарних масштабів. Нині досить виразно проявляється тенденція до зрос­тання ролі зовнішніх, інтернаціональних чинників у процесі економічного розвитку. Все це зумовлено насамперед масштабами сучасного виробництва, особливостями технологічної революції, загостренням проблеми ринків, зовнішнім фінансуванням роз­витку, різкими розбіжностями між окремими країнами в забезпе­ченості природними та іншими ресурсами. Зрештою досягнення економічного оптимуму передбачає найширше використання мак­симального господарського простору: регіонального, континен­тального, планетарного і навіть космічного.

32

0-142

33

Розділі

Процес формування елементів глобальної економіки розви­вається одночасно в кількох напрямах. Перший з них пов'язаний зі збутом товарів і послуг на внутрішньому ринку в умовах, з одного боку, значного зростання масштабів виробництва, з іншого — відносного насичення потреб усередині країни саме на товари і послуги національного виробництва. На цій основі виникає пос­тійна потреба в пошуку зовнішніх ринків для реалізації валового продукту у вартісній та натурально-речовій формах.

Другий напрям дещо протилежний. Він передбачає широкий вихід на світовий ринок у зв'язку з відсутністю в національному господарстві всієї гами засобів і предметів праці, які б забезпечу­вали безперервність і розширення процесу виробництва. Йдеться про широку закупівлю на світовому ринку машин та устаткування, нових технологій, сировини, матеріалів, електроенергії, нафти, газу тощо. Розширення цього каналу міжнародного економічного спілкування детермінується, з одного боку, неможливістю й еко­номічною недоцільністю виробництва в межах окремих країн усієї номенклатури, скажімо, продукції машинобудування. Економічно вигідніше розвивати міжнародну спеціалізацію та взаємний обмін продукцією. З іншого боку, запаси природних ресурсів розміщені по країнах і регіонах украй нерівномірно, що потребує їх певного «перерозподілу» за допомогою світової торгівлі. Наприклад, на країни — експортери нафти припадає 37 % загальносвітового видобутку нафти, а споживають вони всього 15 %, відповідні показники для промислово розвинутих держав — 15 і 56 %.

Глобальна економіка включає в себе такі головні елементи:

• міжнародну науково-технічну сферу;

• систему міжнародного виробництва;

• світовий ринок і міжнародну торгівлю;

• міжнародну валютне-фінансову систему.

Міжнародні науково-технічні відносини найбільш концентрова­но реалізуються у формуванні світового ринку технологій, «ноу-хау», патентів і ліцензій, інжинірингових та інформаційних послуг. Відповідно до визначальних тенденцій світового економічного розвитку в сучасних умовах різко посилюється значення науково-технічних компонентів господарського зростання як факторів ди-намізації та якісного вдосконалення виробництва. Так, обсяг на­укової діяльності подвоюється приблизно кожні 10—15 років, а кількість науковців, за даними ЮНЕСКО, за останні 50 років зростала майже в 4 рази швидше, ніж загальна чисельність насе­лення, подвоюючись у розвинутих країнах через 7—10 років. Подвоєння кількості заявок на наукові відкриття та винаходи

34