8.4. Аналіз продуктивності господарства

Загальний рівень продуктивності господарства, що аналізується, порівняно з кращим господарством характеризувався коефіцієнтом 0,926 . Це свідчить про низький рівень продуктивності галузей господарства. Тому з метою виявлення галузей з низькою продуктивністю і розробки заходів щодо її підвищення аналізують урожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тваринництва. Для цього порівнюють показники господарства, яке аналізують, із середніми даними по об’єднанню або району, кращого господарства та досягнутим рівнем продуктивностей галузей за кілька років.

З метою зміцнення економіки кожного господарства важливо досягати високих показників, що характеризують як галузеву структуру, так і продуктивність окремих галузей. Підвищення продуктивності галузей у сільському господарстві впливає безпосередньо і на збільшення продукції, і на зниження собівартості її виробництва, зростання продуктивності праці тощо. Треба також звернути особливу увагу на вирішальну роль для економіки господарства раціональних розмірів і поєднання галузей з урахуванням вимог спеціалізації виробництва, виконання планів продажу продукції державі тощо.

У практиці господарювання іноді недостатньо приділяється увага вдосконаленню галузевої структури з точки зору її впливу на рентабельність господарства. Особливого значення вирішення цих питань набуло в умовах ринкових відносин. Адже за таких умов господарство повинно одержувати прибуток, маса якого була б достатня для здійснення розширеного відтворення виробництва, додаткового матеріального заохочення працівників тощо.

Слід відзначити, що в одному адміністративному районі можна помітити такі явища, коли високоприбуткові господарства за рівнем виробництва продукції окремих галузей істотно не відрізняються від середніх показників, а іноді мають показники нижче середніх. У цьому випадку господарство досягає збільшення прибутку саме за рахунок зростання обсягу виробництва товарної продукції інтенсивніших і, як правило, прибуткових галузей. За таких умов зростання рівня інтенсивності господарства здійснюються шляхом поліпшення його галузевої структури.

8.5. Аналіз розподілу земельних ресурсів

Найбільш складним питанням аналізу розподілу земельних ресурсів є вибір продукції для виробництва як джерела прибутку з урахуванням співвідношення між окремими продуктами. Виділяють п’ять таких співвідношень: 1) конкуренція; 2) взаємовиключення; 3) взаємо-доповнення по ресурсах; 4) взаємодоповнення по доходах; 5) сполучені комбінації основної і побічної продукції.

Особливу увагу слід звертати на вибір між конкуруючими галу­зями з постійною та змінною продуктивністю. При цьому важливо врахо­вувати співвідношення між урожайністю і посівними площами культур. Відрізняють три типи співвідношень: урожайність залишається постійною незалежно від зміни розміру земельної площі під даною культурою (на­приклад, зерново-колосові); урожайність знижується в міру збільшення посівної площі культури (наприклад, цукрові буряки); урожайність зростає в міру розширення посівної площі культури.

Для розподілу земельної площі між окремими культурами застосовуються різні методи. Одним із. найбільш спрощених є метод порівняння співвідношень продуктивності галузі та продажних цін за продукцію.

В числі конкуруючих між собою культур можуть бути, наприклад, такі пари: ячмінь і пшениця, кукурудза і сорго на зерно, цукрові буряки і картопля, які закуповують на переробку, горох і квасоля на переробку, коноплі й льон та інші. З метою відбору будь-якої пари культур, конкуруючих через обмеженість ресурсів у господарстві, необхідно передбачати величину абсолютного й відносного доходу, які можна одержати від кожної культури в будь-якій із конкуруючих пар. Ці відомості необхідні для того, щоб можна було оцінити вигідність заміни однієї культури ін­шою для збільшення доходу господарства. Враховують два показники: порівняльну врожайність і порівняльні ціни за продукцію.

Наприклад, реалізаційна ціна 1 ц пшениці в два рази перевищує ціну 1 ц ячменю. Щоб одержати дохід, який 1 ц пшениці забезпечить господарству, треба реалізувати 2 ц ячменю. Отже, співвідношення цін у такому випадку становитиме 2 : 1 на користь пшениці.

Співвідношення по урожайності двох культур може бути постійним або змінним. Наприклад, якщо урожайність ячменю становить 50 ц/га, а пшениці — 25 ц/га, величина доходу з 1 га буде однаковою по кожній з двох культур, і тоді буде байдуже, яку культуру вибрати для вирощування. Якщо виробничі витрати по цих культурах такі самі, то рівні доходи від кожної із двох культур будуть за наступної умови:

урожайність ячменю	=	1	=	ціна за пшеницю	=	1
урожайність пшениці		2		ціна за ячмінь		2

Тобто у даному випадку коефіцієнт заміни однієї культури іншою по урожайності дорівнює оберненому співвідношенню цін за продукцію від вирощування цих культур.

Метод порівняння співвідношень урожайності та цін дозволяє отримати відповіді на три питання: 1) дохід буде максимальним, якщо коефіцієнт заміни дорівнює співвідношенню цін; 2) при коефіцієнті заміни, що перевищує обернене співвідношення цін, виробництво продук­ції, відображеної в чисельнику коефіцієнта заміни, доцільно розширю­вати; 3) при коефіцієнті заміни, який нижче від оберненого співвідношен­ня цін, виробництво продукції, відображеної в знаменнику коефіцієнта заміни, слід скорочувати.

Дещо складнішими будуть розрахунки, коли разом зі зміною посівної площі культур змінюються рівні урожайності, а отже — і коефіцієнти заміни. Збільшення обсягів виробництва окремих видів продукції може впливати на зниження цін і тому — на обернене їх співвідношення. Ці комбінації співвідношень слід передбачати при аналізі.

Крім цього, розглянутий метод можна застосовувати при порівняно однакових змінних витратах на центнер продукції. Однак у виробничій і практиці при одному й тому самому обсязі ресурсів та постійних витрат технологічні та експлуатаційні витрати (змінні витрати) при виробництві двох або декількох конкуруючих культур значно відрізняються. Тому при неоднакових виробничих змінних витратах для різних культур слід замість цін користуватись показниками чистого доходу. Для цього доцільно підсумувати всі змінні витрати виробництва за кожним видом продукції і на цю суму зменшити відповідні ціни.

Щодо решти чотирьох співвідношень розподілу земельних угідь, які згадані вище, то вони доповнюють аналіз розподілу конкуруючих культур.

Взаємовиключення співвідношень означає конфлікт між галузями. Такі конфлікти можуть бути економічного або біологічного характеру. Економічний — коли деякі галузі зменшують величину грошових надходжень або підвищують витрати виробництва і цим скорочують дохід від виробництва іншої продукції. Біологічний зумовлюється хворобами й шкідниками рослин. Помічено, наприклад, що врожайність томатів падає, коли поблизу вирощуються картопля або цукрові буряки тощо.

Взаємодоповнюючі галузі забезпечують більш високі доходи при відповідному рівні постійних витрат. Наприклад, сівозміни, в яких одна або декілька культур впливають на підвищення урожайності, являють собою один із класичних прикладів взаємодоповнюючого співвідношення галузей.

Взаємодоповнюючі співвідношення можуть збільшувати доходи шляхом покращення використання ресурсів. Найчастіше це має місце в тих випадках, коли дві або декілька галузей обслуговуються одним і тим самим елементом основних засобів виробництва або ресурсом іншого типу, загальні витрати на експлуатацію яких залишаються незмінними.

Збільшення доходів господарства залежить також від раціонального співвідношення виробництва й реалізації супутніх видів продукції галузі — основної та побічної (наприклад, доходи від продажу пресованої соломи і зерна — від зернових культур, волокна й насіння льону або коноплі тощо).

Для прийняття важливих рішень про розміри галузей можна корис­туватись ще одним методом — прямого вирівнювання маржинальних прибутків з розрахунку на виробничу одиницю. Принцип цього методу полягає в тому, що він дозволяє розподілити кількість гектарів земельної площі або інших виробничих одиниць таким чином, щоб кожна галузь давала однаковий маржинальний прибуток на останню додаткову вироб­ничу одиницю. Цей метод потребує для аналізу, по суті, таких самих да­них, як і попередній — для вирівнювання співвідношень заміни та обер­нених співвідношень чистих доходів, однак при цьому увага концентру­ється на чистому доході в розрахунку на виробничу одиницю, а не на оди­ницю продукції. Методика розподілу ресурсів способом вирівнювання маржинальних прибутків на виробничу одиницю включає в себе шість послідовних операцій.

1. Визначити розмір маржинального прибутку за мінусом суми змінних витрат для кожної наступної виробничої одиниці, яка добавля­ється в кожну галузь при її розширенні.

2. Розрахувати кількісне співвідношення між числом виробничих одиниць, які використовуються, і маржинальним прибутком; визначити рівень, від якого прибуток починає скорочуватись у міру розширення даної галузі.

3. Розмістити окремі галузі в порядку зростання або зниження прибутку (в розрахунку на виробничу одиницю) відносно початкового розподілу ресурсів.

4. Визначити вплив зменшення розміру маржинального прибутку на зміни в прибутковості окремих галузей; встановити рівень, на якому маржинальний прибуток у двох або декількох галузях стає однаковим.

5. Розрахувати, скільки виробничих одиниць може бути викорис­тано в кожній галузі за умови, коли рівень маржинального прибутку в них однаковий

6. Вирішити питання про те, як розподілити загальні ресурси господарства (земельні площі або інші виробничі одиниці), згідно із спів­відношенням між прибутком і кількістю виробничих одиниць, які встано­влені у попередніх п'яти операціях.

Для порівняння величин маржинального прибутку використовуєть­ся метод прямого порівнювання маржинальних прибутків для виробітку рішень про пропорції між галузями. При цьому слід додержуватись проце­дури розрахунків відповідно до зазначених шести пунктів. Насамперед визначають для кожного продукту маржинальний прибуток на 1 га, для чого обчислюється валова виручка з 1 га ґрунтів для кожного продукту, потім від неї віднімається сума всіх змінних витрат також у розрахунку на 1 га. Ці показники визначаються з урахуванням їх змін, зумовлених додатковим розширенням посівної площі під культурами або іншої вироб­ничої одиниці при максимально можливій кількості варіантів розподілу. При цьому доцільно зовсім не приймати в розрахунок постійних витрат, адже за умови аналізу на короткотерміновий плановий період, як правило, суттєвих змін в основних фондах, грошових вкладеннях або постійних витратах не спостерігається.

Приклад розрахунків маржинального прибутку від виробництва цукрових буряків за умови розширення посівної площі та зниження через це урожайності цієї культури наведений у табл. 8.4. Такий розрахунок називають агрегативним методом, який складається з п'яти послідовних операцій:

1) порівняння загальних величин чистого доходу при двох рівнях урожайності на всій земельній площі під культурою після кожного її збільшення (від 30 до 70 га і визначення різниці між двома рівнями прибутку;

2) визначення величини відносного зменшення прибутку після кож­ного подальшого збільшення площі на 10 га (шляхом віднімання поперед­ньої різниці між двома рівнями прибутку від дальшої;

3) визначення середньої величини падіння прибутку в розрахунку на 1 га землі в кожній із послідуючих додатковій 10-гектарній ділянці площі;

4) обчислення середнього маржинального прибутку по кожній із таких додаткових ділянок;

5) віднесення цієї середньої величини маржинального прибутку до п'ятого гектару кожної із 10-гектарної додаткової ділянки площі культури. Це дозволяє приблизно розрахувати величину маржинального прибутку для кожного гектара, розміщеного в таких 5-гектарних інтервалах кожної дільниці площі (230, 225, 215, 175 і 100 грн.).

Аналогічні розрахунки виконують по кожній із культур, які вирішено вирощувати в даному господарстві, і групують дані в окрему аналітичну таблицю (табл. 8.4).

Таблиця 8.4.