2. Характер: природа та прояви

Характер (від греч. character - преса, карбування) - сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що укладається і виявляється в діяльності і спілкуванні, обусловлюючи типові для неї засоби поводження.

Характер виявляється в системі відношень людини до навколишньої дійсності, до яких насамперед належать:

відношення до інших людей (колективізм-егоїзм, екстраверсія або інтроверсія, правдивість або облудність, тактовність або грубість і т.п.);

відношення до справи (сумлінність або недобросовісність, працьовитість або лінощі і т.п.);

відношення до себе (самокритичність або самовпевненість, скромність або самозакоханість і т.п.);

відношення до власності (акуратність або неохайність, ощадливість або марнотратство і т.п.).

Вольові риси характеру (цілеспрямованість, рішучість, самостійність, дисциплінованість).

Таким чином, характер, певним чином мотивуючи поводження людини, тісно пов'язаний із спрямованістю особистості. У той же час це не тотожні поняття: чемними й акуратними, наприклад, можуть бути люди, що різко різняться своїми переконаннями, моральними принципами.

Характер формується в процесі соціалізації людини в умовах умикання його в різноманітні соціальні спільності. Від ступеня сприятливості сформованих у них міжособистісних відношень у - залежить формування тих або інших рис характеру - стійких форм піклування і зв'язку з конкретними, типовими для даного виду поводження ситуаціями. У нетипових ситуаціях людина може проявити і невластиві йому зразки поводження: чемний - грубість, скромний - розв'язність і т.п.

Відомо багато теорій, що намагаються зв'язати прояв характеру з особливостям і зовнішньої образу людини, його статури, почерку і т. д,, але найбільше повне уявлення про людину можна одержати по його вчинках (свідомим, навмисним діям, у яких він підтверджує своє відношення до інших людей, самому собі, до світу в цілому).

Саме у вчинках як актах поводження виявляється характер, у них же він і формується. Добрим і чесним можна стати, тільки роблячи добрі і чесні вчинки. Віддавна відома приказка: "Посієш учинок - потиснеш навичку, посієш навичку - потиснеш характер, посієш характер - потиснеш долю".

Таким чином, становлення характеру, що відбувається у результаті навчання і виховання людини, обумовлено об'єктивними обставинами його життєвого шляху, але самі ці обставини можуть змінюватися під впливом учинків людини. У результаті він спроможний піднятися над своїм характером, змінити його, стати творцем самого себе.

3. Якісна і кількісна характеристика здібностей

Важливою характеристикою особистості є її здібності.

Здібності - індивідуально-психологічні особливості людини, що виявляються в діяльності і є умовою її успішного виконання.

Здібності тісно пов'язані зі знаннями, уміннями і навичками людини, забезпечуючи їхнє швидке придбання, закріплення й ефективне застосування на практику.

Природною основою формування здібностей є задатки - вроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку, органів чуттів.

Задатки є необхідним, але не достатньою умовою розвитку здібностей. Якщо, наприклад, людина розумово неповноцінна, те, незважаючи на самі сприятливі умови, він, на жаль, навряд чи досягне висот думки. З іншого боку, наявність задатків ще не означає, що вони розів'ються в здібності.

В даний час встановлено, що генотип визначає тільки потенційні можливості людини, а середовище і виховання - наскільки ці можливості будуть реалізовані. Так, при гарній чутці і почутті ритму одна людина стане композитором, інша - диригентом, третя - виконавцем, а четверта - музичним критиком.

Визначена частина психологів притримується думки, що здібності обумовлені задатками, а виховання і навчання як би "виявляють" їх. У той же час експериментальні дані дозволяють припустити можливість розвитку здібностей у будь-якому віці. Наприклад, у роботах Б. М. Теплова було показано, що відсутність такої важливої складової музичних здібностей, як абсолютний слух, можна компенсувати комплексом інших якостей (таких, як пам'ять на музичні інтервали, темброва чутка й ін.), що візьмуть на себе функцію абсолютного слух.

Властивість компенсації одних здібностей за допомогою розвитку інших відчиняє практично невичерпні можливості для удосконалювання кожної людини.

Виділяють такі види здібностей:

природні, що формуються на базі вроджених задатків при наявності елементарного життєвого досвіду через механізми вивчення типу умовно-рефлекторних зв'язків;

специфічні, що формуються і забезпечують розвиток у соціальному середовищі, серед яких виділяють загальні і спеціальні здібності.

Загальні здібності визначають успіхи людини в самих різноманітних видах діяльності. Про наявність загальних здібностей судять, насамперед, за рівнем розвитку розумових якостей - гнучкості, критичності, самостійності, широти мислення і т.п.

Сукупність усіх розумових здібностей, що забезпечують людині можливість вирішувати різноманітні задачі, звичайно називають інтелектом.

До загальних здібностей відносять також індивідуально-психологічні якості, що характеризують приналежність особистості до одного з трьох типів: художнього, розумового і проміжного (по термінології І. П. Павлова).

Відносне переваження першої сигнальної системи в психічній діяльності людини характеризує художній тип; відносне переваження другої сигнальної системи - розумовий тип; приблизно рівне їхнє співвідношення - середній тип людей. Для художнього типу властива яскравість уяв, жвавість вражень, емоції, для розумового типу - переваження абстракції, логічних побудов. Слід зазначити, що представники художнього типу можуть мати інтелект не менше розвитий, чим представники інших типів. Промова в даному випадку йде про його своєрідність, відносному переваженні образних компонентів психіки над словесно-логічними.

Загальні здібності, що забезпечують відносну легкість і продуктивність в оволодінні знаннями в різноманітних видах діяльності, називають загальною обдарованістю. Дослідження показують, що обдарованих людей відрізняють насамперед зібраність, пильність, постійна готовність до діяльності, наполегливість у досягненні цілі, а також інтелект, що перевищує середній рівень.

Специфічні розходження в обдарованості виявляються насамперед у спрямованості інтересів до тієї або іншій сфері людської діяльності, проявляючись у спеціальних здібностях, що допомагають досягти високих результатів у якийсь області діяльності (математичної, технічної, художньої, спортивної і т. д,). Ці Здібності можуть доповнювати і збагачувати один одного, але кожна з них має власну структуру, у якій розрізняють головні і допоміжні властивості. Наприклад, що ведуть у математичних спроможностях є уміння узагальнювати, гнучкість розумових процесів, легкий перехід від прямого ходу думок до оберненого, у художніх - властивості зорової пам'яті, що сприяють створенню і зберіганню яскравих уяв, а також особливості творчої уяви і мислення, розвиток естетичних почуттів, що виявляються в емоційному відношенні до сприйманого, і т.п.

Крім загальних і спеціальних виділяють здібності:

- теоретичні, що визначають схильність людини до абстрактно-логічного мислення, і практичні, що обумовлюють успіх у конкретно-практичних діях;

- репродуктивні, що забезпечують здатність засвоювати знання, уміння, навички, і творчі, пов'язані з успішністю створення нових оригінальних ідей, творів матеріальної і духовної культури;

• до спілкування, взаємодії з людьми, що забезпечують можливість входження в контакт із різноманітними людьми, відношенням до себе, і предметно -діяльності, пов'язані з взаємодією людей із технікою, природою, знаковою інформацією і т.д.

За рівнем і ступенем розвитку здібностей виділяють:

талант - сполучення здібностей, що дають людині можливість успішно, самостійно й оригінально здійснювати складну трудову діяльність;

і геніальність - вищий рівень розвитку спроможностей, що забезпечує досягнення особистістю таких результатів творчої діяльності, що складають епоху в житті суспільства, культури.

Про здібності людини судять насамперед по успішності її діяльності, що, у свою чергу, залежить від розвитку засобів дій - навичок і умінь у даній області

Тому люди, споконвічно більш обдаровані, можуть досягти менших результатів, чим менше обдаровані, але добре навчені, із сформованою мотивацією оволодіння даною діяльністю, волею, характером, умінням трудитися.