Тема 18. Фінанси країн з розвиненою ринковою економікою.

1. Сучасні риси фінансових систем країн з розвиненою ринковою економікою.

2. Фінансова система Сполучених Штатів Америки.

3. Фінансова система Федеративної Республіки Німеччини.

4. Фінансова система Великої Британії.

5. Фінансова система Франції.

6. Фінансова система Японії.

7. Загальна характеристика фінансів Скандинавських країн.

1. Сучасні риси фінансових систем країн з розвиненою ринковою економікою.

Як показує світова, а особливо європейська практика, сучасні фінансові системи високорозвинених держав значною мірою зумовлені особливостями державотворення, розвитком економіки, соціальними параметрами і навіть традиціями, менталітетом населення протягом багатьох століть. Наприклад, окремі елементи фінансової системи Великої Британії, організація бюджетного процесу, основні підходи до ведення державної діяльності були сформовані ще у XVII ст. При цьому досягнення в обмеженні прав монарха у сфері фінансів, які можна спостерігати у цій державі ще з XIII ст., тісно корелюють із роллю держави в економіці та масштабами перерозподілу ВВП сьогодні, рівень яких є нижчим від країн-сусідів, зокрема Франції та Німеччини.

Навпаки, у Франції впродовж довгого часу підтримувалися абсолютизм та жорстка централізація, що відобразилося на параметрах і структурі фінансової системи нині. Тривалі періоди відсутності єдиної державності, наявність великої кількості окремих князівств на території Німеччини зумовили у новітній час її федеративний устрій та наклали відбиток на архітектоніці фінансів. Особлива трудова та соціальна етика населення Скандинавських країн зробила можливим у XX ст. виникнення моделі держави загального добробуту, яка ґрунтується на принципах співучасті та солідарності, громадського контролю у сфері державних фінансів, що дає змогу без жодних негативних наслідків підтримувати найвищий у світі рівень оподаткування, разом із відповідними масштабами компенсаційних дій держави щодо надання суспільних благ і перерозподілу доходів. Подібних історичних закономірностей та зв'язків можна навести велику кількість.

Як державні фінанси загалом, так і бюджети розвинутих демократичних країн мають чітко виражений перерозподільний та соціальний і меншою мірою "виробничий" характер: частка трансфертів у видатках державного бюджету становить 55—70 %, а витрат на товари і послуги, витрат на постачання суспільних благ — 15—30 %. Державні видатки в Україні, навпаки, все ще більшою мірою спрямовуються на утримання та забезпечення діяльності бюджетних установ (витрати на товари і послуги становлять від близько 50 % усіх видатків бюджету). Для високорозвинутих держав переважно характерний не надто високий рівень участі держави у видатках капітального характеру. Цю функцію найбільш ефективно може виконувати лише ринок. Натомість аналіз структурних особливостей державних видатків вказує на чітко виражену їх соціальну спрямованість.

Характерною ознакою фінансової політики високорозвинутих держав є її інкременталістський, тобто стабільний, виважений характер. Так, обсяги фінансування видаткових програм змінюються з року в рік лише на незначний відсоток, і тенденція до зміни пропорцій є чіткою та прогнозованою. До питання змін у податковій системі також підходять виважено — ставки податків коригуються поступово лише на незначний відсоток, для запобігання негативному впливу на стан державних фінансів, ринкову та соціальну структуру. В Україні потреби швидкої трансформації привели до обрання іншого шляху — радикального реформування, що виявилось у динамічних, навіть хаотичних щорічних зрушеннях структури бюджетів.

Важливі питання функціонування державних фінансів пов'язані із розмежуванням їх між різними рівнями державного управління. Порівняти пропорції розмежування функцій між рівнями фінансової системи у різних країнах дає змогу показник централізації, який характеризує частку видатків центрального уряду в повному обсязі витрат бюджетної системи. Розвинуті держави мають різні моделі централізації фінансової системи. В унітарних державах загалом спостерігається дещо вищий рівень централізації, а у федеративних, де фінансова система є трирівневою, дещо менший. Так, у США цей показник становить 57 % , у Франції — 71 %, у Канаді — 40 % . В Україні показник централізації коливається на рівні 65—70 %.

Загальною тенденцією останніх двох десятиліть у сфері управління державним сектором високорозвинених держав є зниження кількості державних підприємств. Державна власність переважно зосереджена у ключових галузях, які забезпечують національну безпеку. Навіть для країн із традиційно високим рівнем державної власності, наприклад, Фінляндії, Франції, у 90-х роках характерними були приватизаційні процеси. При цьому завдання ставились досить різноманітні — від забезпечення конкурентоспроможності економіки, економії бюджетних витрат до спроб поліпшити стан державних фінансів та зменшити державний борг.

Важливий вплив на функціонування державних фінансів здійснюють політичні чинники. Політичні інститути та конституційне право з моменту виникнення сучасної демократичної моделі державних фінансів стали виконувати функцію активного коригування перерозподільних процесів. Тісний зв'язок політичних і фінансових процесів спостерігався і впродовж усього XX ст., коли найбільші зміни фінансової політики розвинутих держав відбувались саме після виборів, з приходом до влади нових політичних сил. Яскравими прикладами цього є політика Ф. Рузвельта та Р. Рейгана у США, М. Тетчер у Великій Британії, Ш. де Голля у Франції, Л. Ерхарда у Німеччині. Прикладами негативного впливу політики на фінанси є політичні кризи, які нерідко супроводжуються зміною уряду. Проте як показує практика останніх десятиліть, у державах з розвинутою демократією наслідки таких потрясінь для державних фінансів не є кардинальними. Завдяки стратегічному плануванню вдається забезпечити спадковість фінансової політики незалежно від того, яка політична сила перебуває при владі, а механізми громадського контролю та прозорість бюджетної процедури забезпечують ефективність державних фінансів за будь-якої політичної кон'юнктури.