85. Цивілізаційний підхід до типології держав.

Цивілізаційний підхід - це дослідження стану та розвиткусуспільства, закономірностей зміни історичних типів держав з точкизору якісних змін у соціокультурному середовищі суспільства, в духовнійкультури народу, його релігії і звичаї.

Відмінність цивілізаційного підходу від формаційного полягає в можливості розкриття сутності будь-якої історичної епохи через людину, через сукупність пануючих у даний період уявлень кожної особи про характер громадського життя, про цінності та мету її власної діяльності. Цивілізаційний підхід дозволяє бачити в державі не лише інструмент політичного панування експлуататорів над експлуатованими, але й найважливіший чинник духовно-культурного розвитку суспільства.

Таким чином, відповідно до цивілізаційного підходу:

1. сутність держави визначається як співвідношенням соціальних сил, так і накопиченням, спадкоємністю культурно-духовних зразків поведінки;

2. політика держави — не стільки продукт гри соціальних сил, скільки результат впливу світогляду суспільства, його моралі, ціннісної орієнтації;

3. розмаїття національних культур обумовлює шляхи розвитку держав, їх типи.

Цивілізаційний підхід до типології держави бере за основу класифікації держав не матеріально-економічний критерій, а духовно-культурні й моральні фактори. Замість “суспільно-економічної формації” як критерію типології держави і права й інших критеріїв здійснюється спроба використання як такого критерію “цивілізації”.

Існують різні підстави для типології цивілізацій і їхньої державності: хронологічні, генетичні, просторові, релігійні, за рівнем організації та ін. Історичний прогрес привів до складання понад двох десятків цивілізацій, які відрізняються не тільки системами цінностей, що затвердилися в них, культурою, але і характерним для них типом держав. Зокрема, ґрунтуючись на різних підходах до поняття “цивілізація”, можна виділити наступні види цивілізацій і відповідних їм типів держави:

– східні, західні та змішані;

– давні, середньовічні та сучасні;

– аграрні, промислові та науково-технічні;

– доіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні;

– локальні, особливі та сучасні.

У своєму розвитку цивілізації проходять кілька етапів.

Перший — локальні цивілізації, найдавніші, являли собою вогнища культури, що відрізняло їх від інших, “нецивілізованих” спільностей (давньоєгипетська, шумерська та ін.).

Другий — особливі цивілізації (індійська, китайська, західноєвропейська, східноєвропейська, ісламська й ін.) з відповідними типами держав. Вони склались історично і характеризуються певною своєрідністю.

Третій етап — сучасна цивілізація, в якій відбуваються процеси глобалізації, об’єднання різних суспільств з метою вирішення загальносвітових проблем людства.

Розглядаючи цивілізаційний варіант типології, слід зазначити його основні недоліки. По-перше, тут не виділяється те головне, що характеризує державу, — приналежність публічної влади. По-друге, це недостатня розробленість такої типології. По-третє, ігнорування важливих положень історичного матеріалізму про провідну роль економічного базису відносно надбудови, про обумовленість типу держави характером економічних відносин та способом виробництва. Інакше кажучи, цивілізаційний підхід теж небездоганний, нездатний замінити собою формаційний підхід.

У сучасній науці більш прийнятною вважається типологія, заснована на органічному поєднанні формаційного і цивілізаційного підходів разом з їх збагаченням елементами типології, заснованої на виділенні державно-правових режимів.

Кожна окрема держава зазнає впливу як матеріально-виробничого, так і культурно-духовного, цивілізаційного чинників. Саме з цим пов’язані альтернативність і багатоваріантність їх розвитку. Це дозволяє зробити висновок про необхідність використання обох підходів: формаційного і цивілізаційного. Цивілізаційний підхід не слід протиставляти формаційному. В сучасній науці більшість вчених віддає перевагу формаційному підходу як базовому, основному. При цьому цивілізаційний підхід не протиставляється йому, а служить його доповненням, творчо його розвиває.