81. Характеристика тоталітарного режиму.

Тоталітаризм — система політичного панування, за якої державна влада, зосереджена в руках вузького кола осіб, ліквідовує конституційні гарантії прав і свобод особи шляхом насильства, поліцейських методів впливу на населення, духовного поневолення, остаточно поглинає всі форми та сфери життєдіяльності людини.

Концепція тоталітаризму з´явилася на початку 50-х років, коли ще була жива пам´ять про фашизм, у СРСР існував сталінський режим, а нові комуністичні держави наслідували радянську модель правління.

Передумови виникнення й розвитку тоталітаризму в політичній практиці пов´язують з індустріальною стадією розвитку суспільства, з наявністю засобів масової інформації, колективістського світогляду, могутнього державного апарату, особливостей соціальної психології (певної ідеологічної та міжособистісної ситуації). Причому засоби масової інформації є необхідним моментом для існування тоталітаризму взагалі. Завдяки їм проводяться ідеологічне оброблення населення, насаджування уніфікованих стандартів побутового і загальнолюдського характеру, нівелювання загальноцивілізаційних і особистісних цінностей. Критерієм тоталітаризму є поглинання державою сфери громадянського суспільства, відсутність плюралізму.

Узагальнюючи різні погляди, можна виділити такі характерні риси тоталітарного режиму:

- сильно централізована, моністична структура влади, в якій панівна група не несе відповідальності перед виборним органом і не може бути позбавлена влади інституційними засобами; влада на всіх рівнях формується через закриті канали, бюрократичним шляхом;

- монопольний політичний контроль над економікою та іншими сферами суспільства; в суто тоталітарному суспільстві жодна з його сфер не вільна від контролю;

- влада належить масовій політичній партії, організованій недемократично довкола лідера; влада партії забезпечується шляхом її зрощення з державними органами й повного одержавлення суспільства;

- політизація, регламентація й санкціонування всієї життєдіяльності суспільства; терористичний поліцейський контроль за поведінкою громадян;

- вимога до громадян активно виявляти відданість і підтримку режиму;

- громадсько-політичні, недержавні організації існують формально, стають продовженням тих чи інших державних або партійних організацій, їхня діяльність докладно регламентується;

- монопольна, деталізована ідеологія, що легітимує режим й обґрунтовує його історичну місію.

Тоталітарний режим проводить послідовну декласацію суспільства. Руйнуючи всі його органічні зв´язки, відчужуючи виробників від власності та влади, цей режим кожного індивіда підключає до суспільної системи поза горизонтальними чи будь-якими несанкціонованими зв´язками. Унаслідок цього суспільство з організму перетворюється на механізм, довільно сконструйований владними структурами, тобто на масове суспільство.

Проміжні структури тоталітарного суспільства мають інші функції. Вони допомагають перепинити доступ до еліти завдяки домінуванню еліти над ними. З допомогою проміжних груп, утворюваних і контрольованих згори, тоталітарний режим здатен утримувати населення в стані мобілізації, регламентувати життя окремої людини. Якби не було контрольних проміжних організацій в усіх сферах суспільства, люди одержали б свободу групуватися незалежно від режиму. Тому для тоталітарних режимів надто важливо локалізувати активність населення в межах контрольованих груп.

Тоталітарні режими прагнуть виявити всі незалежні форми організації, щоб трансформувати їх або знищити. У тоталітарних державах виключаються будь-які форми несанкціонованих дій з боку населення,, режим вимагає від людини тільки активних проявів лояльності й відданості йому (активна несвобода особи). Ось чому в історії не було такого безсилля окремої людини перед владою, як за тоталітарного режиму.

Характерним для тоталітаризму є харизматичний тип лідерства з обов´язковою опорою на репресивний апарат. Спосіб мобілізації (модель здійснення владою політичних рішень і залучення населення для виконання їх) за тоталітаризму може здійснюватись інтенсивно через створення внутрішньопсихологічного ентузіазму, а також екстенсивно — за допомогою репресивно-пропагандистського апарату. Лідерство за тоталітаризму має переважно індивідуалізований характер, причому навіть найближче оточення лідера значною мірою дистанційоване від нього.

Класичними тоталітарними державами вважають гітлерівську Німеччину і СРСР. Причому політичний режим у колишньому Радянському Союзі мав такі етапи: період воєнного комунізму 1917—1921 pp. (тоталітарно-авторитарний тип політичного режиму); 1921 — 1929 pp. (авторитарний режим); 1929—1956 pp. (тоталітарний режим); 1956—1985 pp. (зникли ознаки класичного тоталітаризму, але в основному режим залишався тоталітарним). Занепад епохи тоталітаризму в СРСР почався з часів так званої горбачовської перебудови, коли впала "залізна завіса" ідеологічного монізму й закритості суспільства.