73. Характеристика держави східного типу.

Східні держави - деспотичні монархії - не мали ясно вираженої класової диференціації. Тут держава стала й організатором виробництва, й правителем над членами общини, їх експлуататором. Родоплемінне вельможне панство привласнювало не самі засоби виробництва, а управління ними. Маючи у власному розпорядженні якісь матеріальні блага, воно втрачало їх разом з утратою посади. Значення приватної власності, яка посідала певне місце в країнах Давнього Сходу, було невеликим. Раби, як правило, були власністю держави або церкви, але не приватних осіб.

Особливості виникнення держав східного типу:

• основу економічних відносин складає державна форма власності;

• приватна власність має другорядний характер;

• державна влада є деспотичною;

• є потужний чиновницький апарат;

• відбувається сакралізація (освячення) влади;

• встановлюються застій і нерухомість у суспільстві, яке протягом століть не розвивається.

Особлива роль відводилася божественному освяченню влади. Родове вельможне панство прагнуло зберегти своє становище і владу як дані Богом, Правитель проголошувався носієм Божої волі, посередником між Богом і людьми. Так відбувався процес сакралізації влади - проголошення її священною, непорушною, недоторканною.

Перші держави східного типу виникли близько 5 тис. років тому в долинах великих річок — Нілу, Тигру і Євфрату, Інду, Гангу, Янцзи та ін., тобто в зонах поливного землеробства, що дозволяло різко підвищити продуктивність праці. Саме там уперше були створені умови для виникнення державності: з’явилася матеріальна можливість утримувати апарат управління, який не брав участі у виробничій діяльності. Поливне землеробство потребувало будівництва каналів, дамб, водопідйомників й інших споруджень, підтримки їх у робочому стані. Усе це визначало насамперед необхідність об’єднання общин під єдиним централізованим управлінням, оскільки обсяг робіт істотно перевищував можливості окремих родоплемінних утворень. Разом з тим усе це обумовило збереження сільськогосподарських общин і відповідно суспільної форми власності на основний засіб виробництва — землю.

Структура держави східного типу була подібна до піраміди: нагорі (замість вождя) — необмежений монарх, деспот, чия влада носила божественний характер; нижче (замість ради старійшин і вождів) — його найближчі радники; далі — чиновники нижчого рангу і т. д., а в основі піраміди — сільськогосподарські общини. Головний засіб виробництва — земля — формально знаходиться у власності общин, общинники вважаються вільними, однак фактично усе стало державною власністю, включаючи особистість і життя підданих, що виявилося в безроздільній владі держави.

Східні держави в деяких своїх рисах істотно відрізнялися одна від одної. В одних, як у Китаї, рабство носило домашній, сімейний характер. В інших, як у Єгипті, було багато рабів, які поряд з общинниками робили значний вклад в економіку. Однак, на відміну від європейського, античного рабства, заснованого на приватній власності, раби здебільшого були власністю держави і храмів і, порівняно з общинниками-землеробцями, не були основною продуктивною силою.

Водночас усі східні держави мали багато спільного: всі вони були абсолютними монархіями, деспотіями; відрізнялись могутнім чиновницьким апаратом; в основі їхньої економіки лежала державна форма власності на основні засоби виробництва, а приватна власність мала другорядне значення. Східний шлях виникнення держави являв собою плавний перехід, переростання первісного, родоплемінного суспільства на державу.

На території Європи (європейський шлях виникнення держави*) головним чинником утворення держави було класове розшарування суспільства в зв'язку із формуванням приватної власності на землю, худобу, рабів. У південної Європі держави виникли в епоху заліза. Там не були потрібні такі громадські роботи, як у разі східного (азіатського) шляху виникнення держав. У результаті розкладання общин виникла або приватна власність на землю (Афіни, Рим), або приватне землекористування зі збереженням державної власності (Спарта).

В Афінах появу держави нерідко називають класичною формою походження держави. Вона виникла безпосередньо із внутрішніх, класових протиріч, які розвилися в надрах родоплемінного суспільства.

У Давньому Римі процес формування класів і держави внаслідок цілої низки причин гальмувався, і перехідний до держави період розтягся на століття. В основному процес утворення держави в Давньому Римі був таким же, як і в Афінах, лише супроводжувався боротьбою плебеїв (прийшлого населення) проти патриціїв (римського родового вельможного панства). Плебеї - особисто вільні, не пов'язані з римським родом, мали торгове і промислове багатство. Боротьбою проти патриціїв за владу вони стимулювали розкладання родоплемінного ладу і утворення держави.

У Давній Спарті поява держави була обумовлена не лише внутрішньоекономічними причинами, а й завойовницькими походами, у результаті яких завойоване населення ставало не особистими рабами завойовника, а общинними рабами (ілотами). Перевищення кількості ілотів над спартанцями і острах загрози повстання з їх боку зумовили формування держави на підґрунті специфічної форми землекористування. Тут приватна власність на землю і рабів не допускалася, земля розподілялася порівну серед общинників на правах володіння.

У давніх германців утворення держави було прискорене завоюванням значних територій Римської імперії. Родова організація не була пристосована для панування над завойованими територіями. Це призвело до розвитку прафеодального (або ранньофеодального) ладу на землі колись-то могутньої Римської

Західний шлях виникнення держави мав істотні відмінності від східного. Основним державотворчим фактором на території Європи (насамперед в античних державах) був класовий поділ суспільства, інтенсивне формування приватної власності на землю, а також на інші засоби виробництва: худобу, рабів. Уже на ранньому етапі общинного ладу спостерігається економічна нерівність. Приватна власність стала базою, фундаментом для утвердження економічного панування заможних верств населення.

Іншим шляхом йшло становлення держави на Заході. Якщо природні умови Греції і Риму сприяли прискореному зламу патріархального ладу, то ці умови в Західній і Східній Європі до певного моменту створювали можливості для певного розвитку продуктивних сил у рамках родового суспільства, тоді як рабовласництво в тому вигляді, як воно існувало в Середземноморї, було економічно невигідно.

Общинники, що розорялися, попадали в залежність від багатих, а не в рабство, що сприяло тривалому збереженню колективної форми господарювання. Військові потреби, а також напівкочове землеробство сприяли збереженню колективної форми виробництва, в якій рабам просто не могло бути місця. Тому там майнова диференціація і соціальне розмежування привели поступово до формування протофеодального суспільства, в якому селяни зберігають особисту свободу і власність на землю. Таким шляхом йшов розвиток і багатьох інших держав на території Європи (Древньої Русі, Франції, Німеччини та ін.)