72. Характеристика демократичного режиму.

Поняття «демократія» (від грец. demos — народ і kratos — влада) означає народовладдя, владу народу. Однак ситуація, при якій весь народ здійснював би політичне володарювання, поки ніде не реалізована. Це, скоріше, ідеал, те, до чого потрібно всім прагнути. Тим часом є ряд держав, які просунулися в цьому напрямку далі інших (Німеччина, Франція, СШA, Швейцарія, Англія) і на які найчастіше орієнтуються інші держави.

Основні ознаки демократичного режиму:

1. Визнання народу джерелом влади, сувереном у державі. Народний суверенітет виражається в тому, що саме народу належить установча, конституційна влада в державі. Народ вибирає своїх представників і може періодично міняти їх; у ряді країн має також право безпосередньо брати участь у розробці й прийнятті законів шляхом народних ініціатив і референдумів.

2. Вільне волевиявлення народу на виборах, виборність органів державної влади. Цей принцип розглядається як ключова умова демократичного режиму. Він припускає можливість вільних і чесних виборів, що виключають усякий примус і насильство. Всі особи, що контролюють владні структури, мають бути обрані на основі встановлених законом процедур і періодично, через строго встановлені строки, переобиратися. Виборці повинні мати право й можливість для відкликання своїх представників.

3. Пріоритет прав і свобод людини й громадянина над правами держави. Органи державної влади покликані захищати права й свободи людини, які індивід здобуває при народженні. А також цивільні права й політичні свободи, у тому числі право на життя, свободу й безпеку особистості, на рівність перед законом, на громадянство й участь у керуванні своєю країною, на невтручання в особисте й сімейне життя і т. д.

4. Громадяни мають великий обсяг прав і свобод, які не тільки проголошуються, але і юридично закріплені за ними. У демократичних державах діє правовий принцип « усе, що не заборонено — дозволено».

5. Чіткий поділ влади на законодавчу, виконавчу й судову. В умовах демократичного політичного режиму три гілки політичної влади врівноважують одна одну. Вищий законодавчий орган країни — парламент наділений виключним правом видавати закони. Вища виконавча влада (президент, уряд) має право законодавчої, бюджетної, кадрової ініціативи. Президент має право вето на рішення, прийняті законодавчими органами. Судова влада має повноваження скасувати рішення як законодавчої, так і виконавчої влади.

6. Поліція, спецслужби й армія — виконують функції забезпечення внутрішньої й зовнішньої безпеки держави й суспільства. їхні дії регулюються й обмежуються чинністю закону. Основні функції з підтримки правопорядку належать не армії й спецслужбам, а поліції й судам.

7. Політичний плюралізм, багатопартійність. При демократичному режимі функціонує багатопартійна система, при якій одна партія може змінити у владі іншу на законних підставах у результаті виборів. Усі політичні партії повинні мати рівні правові умови в їхній боротьбі за голоси виборців і за своє представництво в органах державної влади. Відповідно до результатів виборів політичні партії, що набрали більшість голосів виборців, одержують право формувати органи влади й статус правлячої партії. Ті що програли вибори, одержують статус опозиційної партії. Здійснюючи свою місію, опозиція виступає із критикою органів влади. Вона висуває альтернативну програму. Опозиція контролює владу через діяльність своїх фракцій і блоків у парламентах, у своїх засобах масової інформації.

8. Влада в державі більшою мірою заснована на переконанні, ніж на примусі. Підчас прийняття політичних рішень переважають процедури з пошуку компромісу й консенсусу.

Перераховані принципи демократичного режиму, — можуть створити ідеалізований образ демократії. Звичайно, достоїнства демократії, а отже, демократичного політичного режиму очевидні й незаперечні. Однак у демократії є й уразливі сторони й недоліки.

Демократію іноді іронічно визначають як «панування більшої частини суспільства над кращою», при якій процвітає політичний дилетантизм, відбувається засилля посередності. Демократія не убезпечує від приходу до влади людей корисливих, з низькою культурою й моральністю, але з витонченим розумом і популістськими прийомами.

Зрозуміло, демократія — явище не ідеальне, але, незважаючи на всі недоліки, вона краща й найбільш справедлива форма правління з усіх дотепер відомих.

Політичне життя у країнах з демократичним режимом має проходити на засадах гласності та врахування громадської думки. Дуже важливо, щоб поряд з підкоренням меншості рішенням, прийнятим у конституційному порядку більшістю, проводилися консультації і дебати між окремими суб’єктами політичних відносин з метою узгодження різних точок зору, досягнення компромісу або консенсусу, запобігання конфронтації, гарантування миру і злагоди у суспільстві.

За умов демократичного режиму слід забезпечити охорону прав усіх громадян, включаючи й представників меншостей. Тому більшість не повинна тиснути на меншість. За меншістю – етнічною, політичною, релігійною – зберігаються визначені законом права. На неї поширюється принцип рівності всіх перед законом. Меншість має право висувати власні ініціативи, бути репрезентованою у різних державних органах (наприклад парламентських комісіях), мати у процесі дебатів своїх співдоповідачів, критикувати виконання прийнятих рішень тощо. Більшість не може просто ігнорувати меншість, а зобов’язана уважно розглядати й обґрунтовано відповідати на її критичні зауваження. Саме в інтересах меншості найважливіші політичні рішення приймаються кваліфікованою більшістю голосів.