71. Характеристика авторитарного режиму.

Авторитарний режим не є настільки різким у крайніх, реакційних проявах, як тоталітарний режим. Він поєднує в собі риси тоталітарного і демократичного режимів.

Як і демократичний режим, він зберігає автономію особи і суспільства в сферах, що не належать до політики; не намагається радикально перебудувати суспільство на ідеологічних засадах; допускає економічний, соціальний, культурний, а частково й ідеологічний плюралізм; не прагне ввести планове управління економікою і встановити загальний контроль за населенням, обмежується жорстким політичним контролем; може ґрунтуватися на праві, моральних засадах.

На відміну від демократичного режиму, при якому джерелом влади є народ, авторитарний режим характеризується:

• необмеженою владою однієї особи або групи осіб, непідконтрольної народу, яка формується головним чином не шляхом конкурентної виборної боротьби, а за допомогою нав'язування чиєї-небудь волі зверху;

• наявністю центру, що має владні повноваження управління і діє за своїм розсудом, у тому числі й з порушенням норм закону;

• здійсненням управління, як правило, централізовано; концентрацією влади в руках одного або кількох тісно взаємозалежних органів, рішення яких повинні виконуватися беззаперечно;

• використанням насильства і позасудових методів примусу людей;

• спиранням на поліцейський і військовий апарат;

• субординацією суб'єктів громадських відносин, дією принципу пріоритету держави над особою, відсутністю гарантій здійснення конституційне проголошених прав і свобод особи, особливо у взаємовідносинах особи з владою.

Авторитарний режим може бути двох видів:

• революційний — спрямований на зміну типу суспільно-політичного розвитку;

• стабілізаційний — орієнтований на збереження існуючого суспільно-політичного ладу.

Авторитарний стабілізаційний режим може мати на меті проведення мобілізаційних заходів на подолання труднощів, що виникли внаслідок надзвичайних обставин, а також у зв'язку з:

а) революційними рухами (прогресивними, консервативними або реакційними);

б) рухами, що прагнуть відновити старі, віджиті порядки;

в) загально-соціальною кримінальною злочинністю;

г) іноземним утручанням.

Авторитарний режим встановлюється в державах, які:

— відкидають демократичні принципи організації і здійснення державної влади;

— намагаються створити передумови для демократизації суспільства, але не встигли відпрацювати механізм демократичної влади;

— є демократичними, проте змушені, з огляду на обставини, вводити модель надзвичайного функціонування державної влади.

Влада при авторитарному режимі займається у першу чергу питаннями забезпечення власної безпеки, громадського порядку, оборони і зовнішньої політики, хоча вона може впливати на стратегію економічного розвитку, здійснювати структурні пе­ретворення, не руйнуючи при цьому механізм ринкового саморегулювання, проводити достатньо активну соціальну політику. Авторитарні режими мають, як правило, консервативний характер.

По своїх характерних рисах авторитаризм займає як би проміжне положення між тоталітаризмом і демократією. З тоталітаризмом його ріднить звичайно автократичний, не обмежений законами характер влади, з демократією — наявність автономних, нерегульованих державою суспільних сфер, особливо економіки і приватного життя, збереження елементів цивільного суспільства.

У цілому ж авторитарній політичній системі характерні наступні риси: Автократизм (самовладдя) чи невелике число носіїв влади. Ними можуть бути одна людина (монарх, тиран) чи група облич (військова хунта, олігархічна група і т.д.)Необмеженість влади, її непідконтрольність громадянам. При цьому влада може правити за допомогою законів, але вона їх приймає по своєму розсуду.

Опора (реальна чи потенційна) на силу. Авторитарний режим може неприбігати до масових репресій і користатися популярністю серед широких шарів населення. Однак він має достатню силу щоб у випадку необхідності за своїм розсудом використовувати силу і примусити громадян до покори. Монополізація влади і політики, недопущення політичної опозиції і конкуренції.

Властивому цьому режиму визначене політико-інституціональна одноманітність не завжди результат законодавчих заборон і протидії з боку влади. Нерідко воно порозумівається неготовністю суспільства до створення політичних організацій, відсутністю в населення потреби до цього, як це було, наприклад, протягом багатьох століть у монархічних державах. При авторитаризмі можливе існування обмеженого числа партій, профспілок і інших організацій, але за умови їхньої підконтрольності владі.

Відмовлення від тотального контролю над суспільством, чи невтручання обмежене утручання у позаполітичні сфери і насамперед у економіку. Влада займається головним чином питаннями власної безпеки, суспільного порядку, оборони, зовнішньою політикою, хоча вона може впливати і на стратегію розвитку, проводити досить активну соціальну політику, не руйнуючи при цьому механізми ринковогосаморегулювання. Рекрутування політичної еліти шляхом кооптації, призначення зверху, а не конкурентної електоральної боротьби.

При авторитарній політичній системі забороняються лише визначені, головним чином політичні форми діяльності, в іншому ж громадяни звичайно вільні. Авторитаризм цілком сполучимо з повагою всіх інших, крім політичних, прав особистості. У той же час в умовах авторитаризму громадяни не мають яких-небудь інституціональних гарантій своєї безпеки й автономії(незалежний суд, опозиційні партії і т.д.)

Авторитаризм іноді визначають як спосіб правління з обмеженим плюралізмом. Він цілком сумісний з економічним, соціальним, культурним, релігійним, а частково і з ідеологічним плюралізмом. Його вплив на суспільний розвиток має як слабкі, так і сильні сторони.

У той же час цілий ряд авторитарних держав (Південна Корея, Чилі, Китай, В'єтнам і ін.) практично продемонстрували свою економічну і соціальну ефективність, довели здатність сполучити економічне процвітання з політичною стабільністю, сильну владу — з вільною економікою, особистою безпекою і порівняно розвинутим соціальним плюралізмом.