5. Державна служба.

Державна служба — це професійна діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Посада — це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Державна служба ґрунтується на таких основних принципах:

• служіння народу України;

• демократизму і законності;

• гуманізму і соціальної справедливості;

• пріоритету прав людини і громадянина;

• професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обо-в’язків і дисципліни;

• дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування;

• дотримання прав підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян.

Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою.

Державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов’язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Державному службовцю забороняється: брати участь у діях, що суперечать національним інтересам України, ускладнюють функціонування державних органів; скоювати дії, що можуть бути розцінені як використання свого службового становища в корисливих цілях у власних інтересах, а також дії, які відповідно до чинного законодавства вважаються корупційними; виявляти всупереч інтересам справи упередженість або прихильність до будь-якого підприємства, установи, організації, органу, об’єднання громадян чи конкретної особи; проявляти бюрократизм, відомчість і місництво.

У ряді країн розроблені та прийняті кодекси честі й поведінки державних службовців. У США діє Кодекс поводження федеральних службовців, Акт про етику поводження державних службовців тощо. Цими актами пропонувалося зробити все можливе, щоб домогтися повної переконаності кожного громадянина США в чесності й щирості державних службовців. Їм приписано постійно дотримуватись принципів етики. Державна служба розглядається як сфера діяльності, з якої виключаються будь-які особисті чи фінансові інтереси. Заборонено приймати будь-які подарунки, що даруються з метою вплинути на прийняття того чи іншого рішення.

6. Державно-політичний режим: його поняття, суть і види.

Державно-політичний режим - це сукупність методів і засобів легітимації та здійснення влади певним типом держави.

Легітимація же державної влади - це прийняття влади населенням країни, визнання її права управляти соціальними процесами, готовність їй підпорядковуватися. Легітимація не може бути загальної, оскільки в країні завжди знайдуться певні соціальні верстви, незадоволені існуючою владою.

Легітимізація - це підтримка влади народом у вигляді виборів або референдумів. Визначити суть режиму, значить, визначити наскільки дана державна влада формується і контролюється народом.

Державний режим - найважливіша складова частина політичного режиму, що існує в суспільстві. Політичний режим - поняття більш широке, оскільки воно включає в себе не тільки методи державного володарювання, але і характерні способи діяльності недержавних політичних організацій (партій, рухів, спілок).

Державно-політичний режим - це поняття, що позначає систему прийомів, методів, форм, способів здійснення державної і політичної влади в суспільстві. Це функціональна характеристика влади.

Виділяють такі різновиди політичних режимів:

1. Демократичний. Він властивий насамперед країнам із соціально орієнтованою економікою, де існує сильний «середній клас». Державна влада здійснюється з урахуванням конституційних положень про розподіл влади, системи стримувань та противаг і т.д. Методи примусу строго обмежені законом, масове або соціальне насильство виключається. Державна влада застосовує різні методи прямих і зворотних зв'язків з населенням.

2. Авторитарний. При такому режимі переважають методи примусу, але при цьому зберігаються деякі риси лібералізму. Вибори в різні органи державної влади є формальними. Існує спотворений принцип поділу влади і як результат цього спотворення явне домінування виконавчої влади. Переобрання глави держави (якщо це президент) не обмежена.

3. Тоталітарний. Режим цілком грунтується на методах фізичного, психічного, ідеологічного примусу. Існують злиті партійно-державні органи. Законом встановлюються різні градації прав громадян. Місцеве самоврядування та поділ влади відсутня.

4. Перехідний. У деяких країнах існують проміжні, полудемократіческіе режими (Туреччина),в інших - режими перехідні від тоталітаризму до авторитаризму (країни Африки), від тоталітаризму і авторитаризму до демократії (постсоціалістичні держави Азії).

Демократія - (від грец. Demokratia, буквально - народовладдя) - політичний режим, при якому державна влада здійснюється правовими методами відповідно до законів, всі громадяни мають рівні права брати участь в управлінні державою, в тому числі через вільно обраних представників. Громадянам забезпечуються особисті, політичні і громадянські права і свободи.

Демократичний держава, в сучасному його розумінні, відрізняється від держав інших типів (деспотичного, тоталітарного, авторитарного) наступними основними ознаками, принципами:

• визнання народу джерелом влади, носієм суверенітету (виключно йому належить установчої влади в державі;

• рівне право всіх громадян на участь в управлінні державою ;

• забезпечення державою прав і свобод людини і громадянина в обсязі, встановленому законами, визнання принципу підпорядкування меншості більшості (при прийнятті законів, вибори та інших колективних рішеннях);

• формування основних органів державної влади шляхом вільних виборів.

Похідними від основних ознак демократії є: підконтрольність, підзвітність та відповідальність державних органів (і посадових осіб), що формуються шляхом призначення, перед представницькими органами державної влади та обраними посадовими особами; ідеологічне та політичне різноманіття, свобода діяльності громадських об'єднань; верховенство закону у всіх сферах суспільних відносин, у тому числі і в діяльності державних органів.

Розрізняють інститути представницької демократії (прийняття основних рішень повноважними виборними установами - парламентом, іншими представницькими органами) і безпосередньої демократії (прийняття основних рішень безпосередньо громадянами, шляхом референдуму, виборів, плебісциту).

Головне в політичному режимі - порядок і умови формування державної влади. Умови демократії забезпечують у цьому процесі вирішальну роль народу.

Ліберально-демократичний режим є найбільш сучасною формою демократії. Ліберально-демократичний режим існує в багатьох країнах. Деякі вчені вважають, що ліберальний режим - це власне не режим державної влади, а умова існування самої цивілізації на певному етапі її розвитку. Але з останнім твердженням важко погодитися, оскільки в даний час йде еволюція політичних режимів, у тому числі й ліберально-демократичної форми. Ліберальним називають такий демократичний режим, політичні методи і способи здійснення влади якого засновані на системі гуманістичних і демократичних принципів.

Основні риси антидемократичних режимів:

Тоталітаризм - це одна з форм панування (тоталітарна держава) характеризується його повним (тотальним) контролем над усіма сферами життя суспільства; фактичною ліквідацією конституції, прав і свобод; репресіями щодо опозиції та інакодумців. Для політичного режиму тоталітарного штибу характерно насильницьке нав'язування населенню держави суспільних порядків, чиї моделі розроблені на основі єдиної ідеології.

Ідеологічне і організаційна єдність забезпечується політичним пануванням партії, очолюваної вождем. Вона підпорядковує собі державу. В її руках знаходяться засоби масової інформації, друк. У методах управління переважають політичне і фізичне насильство, поліцейський і жандармський терор.

Авторитаризм - це система влади, характерна для антидемократичних політичних режимів. Характеризується зосередженням всієї державної влади в руках однієї особи або органу, відсутністю або обмеженням основних політичних свобод (слова, друку), придушенням політичної опозиції. Зазвичай поєднується з особистою диктатурою. Залежно від поєднання методів правління може варіюватися, від помірно авторитарного режиму з формальним збереженням атрибутів демократії до класичної фашисткою диктатури.

Авторитарний політичний режим є проміжним між тоталітарним і демократичними режимами, перехідним від одного до іншого. При цьому перехід може здійснюватися як убік демократії, так і в бік тоталітаризму. Управління здійснюється не настільки жорстким, як при тоталітарному режимі способом. Масовий терор відсутній.

Авторитарні політичні режими, як правило, з'являються на сцені історії тоді, коли владамають намір приступити до корінних реформ суспільного ладу і здійснити «революцію згори».