52. Романо-германська правова система та її основні характеристики.

Романо-германське право сформувалось в XII–XIII ст. у результаті рецепції (запозичення) римського права країнами континентальної Європи. Підставою для рецепції в економічній сфері стали розвиток торгівлі, ремесел, зростання міст. Спочатку соціальною основою і сферою його застосування в середньовічній Європі було переважно міське населення, однак поступово ця правова система стала загальнонаціональною, континентально-європейською.

Романо-германська правова сім'я — це сукупність національних правових систем держав, які мають загальні риси, що виявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі давньоримського права та його пристосування до нових національних умов. Характерними рисами є:

• домінування нормативно-правового акта як форми (джерела) права;

• поділ системи права на публічне та приватне право;

• диференціація та кодифікація галузей права;

• нормативність права, розгляд норм права як загального правила поведінки, встановленого законодавцем;

• включення у поняття права норм-роз'яснень (тлумачень), які виходять, насамперед, від законодавця та суддів.

Найважливішим джерелом романо-германського права виступає закон. Закони приймаються парламентами країн цієї системи і володіють вищою юридичною силою, поширюються на всю територію держави, на всіх громадян. В усіх країнах романо-германської системи є писані конституції, за нормами яких визнається вища юридична чинність. Закон має пріоритет стосовно всіх інших джерел права. Він може заборонити чи легалізувати звичай, окремі положення судової практики, нормативні договори.

Важливе місце серед джерел романо-германского права займають кодифіковані акти (кодекси). Романо-германське право, на відміну від англосаксонського, прагне не до зовнішнього об’єднання нормативного матеріалу (інкорпорації), а до об’єднання змістового, внутрішнього.

Крім законів, у країнах романо-германської системи приймається безліч підзаконних актів: декрети, регламенти, інструкції, циркуляри, укази, постанови та інші документи виконавчої влади.

Джерелом романо-германського права є також звичай. Як самостійне джерело права звичай сьогодні відіграє другорядну роль у правовій системі, виступаючи як доповнення до закону.

Романо-германська правова сім'я об'єднує правові системи всіх країн континентальної Європи (у тому числі і Росії) і протиставляється англосаксонському праву.Ця правова сім'я виникла на основі рецепції римського права.

Основне джерело права - закон (нормативний правовий акт). Їй притаманне чітке галузеве поділ норм права. У свою чергу практично всі галузі права поділяються на дві підсистеми: приватне право і публічне право, хоча віднесення деяких галузей права до якої-небудь одній підсистемі дуже суперечливе і нерідко залежить від правового регулювання відповідної галузі в певній державі (наприклад, трудове право).

До сфери публічного права відносяться адміністративне, кримінальне, конституційне і міжнародне публічне право.

До приватного права відносяться цивільне, сімейне, трудове та міжнародне приватне право. В системі органів держави проводиться чіткий поділ на законодавчі та правозастосовчі органи влади. Законотворчість і законодавство, як функція, монопольно належать законодавчим властям. Для більшості країн цієї сім'ї характерна наявність писаної конституції.

В рамках романо-германської правової сім'ї виділяють наступні групи:

• групу романського права (правові системи Франції, Італії, Бельгії, Іспанії, Румунії, латиноамериканських держав).

• групу німецького права (правові системи Німеччини, Австрії, Угорщини, Росії, Швейцарії, Греції, Португалії, Туреччини);

• групу скандинавського права (правові системи Данії, Норвегії, Швеції).