49. Регулювання суспільних відносин в період первіснообщинного ладу.

Первісно-общинний лад — перша в історії людства соціально-економічна формація (форма співжиття).

Початок первісно-общинного ладу сягає в далекі часи, десь понад 2 мільйони років тому, коли з'явилася людина, яка виділилася з тваринного світу. Величезне значення при цьому мало виникнення звукової, членороздільної мови, яка стала засобом спілкування людей у процесі спільної праці.

Економічну основу первісно-общинного ладу становила суспільна власність на основні засоби виробництва. Це зумовлювалося початковим ступенем розвитку продуктивних сил, примітивністю перших знарядь праці людини, що виключало можливість індивідуального виробництва і боротьби з навколишніми силами природи.

У своєму розвитку первісно-общинний лад пройшов 2 основних періоди:

ранній — первісне стадо: період первісного стада був найважчим в історії людства, оскільки в боротьбі з силами природи людина була майже беззбройна, пригнічена складністю здобуття засобів існування;

пізній — родовий лад: основною формою організації суспільства за часів родового ладу замість нетривких стадних груп став рід — колектив кровних родичів, спочатку материнський, а згодом батьківський. З розвитком первісного суспільства відбувалося об'єднання родових общин в етнічні групи — племена.

При первісно-общинному ладі не існувало експлуатації, не було класів. Розвиток поділу праці (відокремлення скотарських племен від землеробських знаменувало 1-й великий суспільний поділ праці ), удосконалення знарядь виробництва, застосування металевих знарядь праці, підвищення її продуктивності привели до виникнення індивідуального господарства, а разом з цим до розкладу родових відносин, до виділення заможної верхівки.

Первісно-общинний лад поступово змінився класовим ладом. У країнах Стародавнього Сходу та античного Середземномор'я первісно-общинний лад переріс у рабовласницький лад, в країнах Європи, зокрема у східних слов'ян, — у феодальний лад.

Джерелами відомостей про побут та життя первісних людей є головним чином археологічні розкопки.

Будь-яке суспільство як складна соціальна система потребує певної упорядкованості суспільних відносин. Підпорядкування маси одиничних відносин загальному порядку досягається за допомогою соціальних норм — правил поведінки, які регулюють відносини між людьми та їх об'єднаннями.

Життя первісної людини, незважаючи на його примітивний характер, також потребувало існування певних норм, на основі яких люди б організовували спільну працю, розподіл продуктів, визначали порядок взаємовідносин між чоловіком і жінкою, встановлювали процедури вирішення спорів, засади функціонування потестарних органів управління і т. ін.

Соціальні норми первіснообщинного ладу, взяті в їх сукупності, іноді називають мононормами (грец. топок — єдиний, лат. погта — правило). Це єдині для всіх членів суспільства правила поведінки, які складалися на основі ритуалів, міфів, звичаїв тощо і мали обов'язковий характер.

Історично першими видами соціальних норм були ритуали і обряди — правила поведінки, в яких акцент ставиться на зовнішній формі їх виконання і ця форма є строго. Канонізованою. Ритуали і обряди (наприклад, обряд ініціації) мали масовий характер і виконували регулятивну і виховну функції.

З виникненням мови з'являються міфи, вони передавали інформацію про те, як необхідно діяти в тих чи інших ситуаціях. Міфи — це перекази, розповіді про духів, богів, обожнюваних героїв, предків, у яких поєднувалися знання, художні образи, моральні приписи, релігійні уявлення. Міфологія виконувала пізнавальну (явища природи і суспільного життя виражалися в споглядально-образній формі), регулятивну (міфи мали нормативну, приписуючи частину, яка концентрувала досвід людства і доводила його до кожного члена суспільства), ідеологічну ( міфи були керівництвом до дій, якого слід дотримуватися у стосунках з природою і людьми) функції.

Поступово основним засобом регулювання поведінки людей в умовах родового ладу зробилися звичаї-правила,- які склалися історично, протягом життя декількох поколінь і стали всезагальними внаслідок їх багаторазового повторення. Характерним для звичаїв було те, що вони:

• регулювали найбільш стійкі суспільні відносини, що складалися протягом тривалого періоду;

• виражали життєві закономірності, порушення яких загрожувало серйозними наслідками для людського роду;

• втілювали авторитет всього суспільства;

• були частиною людської свідомості, передавалися з покоління в покоління, ставали стереотипом поведінки;

• не знали поділу на права і обов'язки;

• опосередковували всі сторони людського буття (поділ повсякденної роботи, регулювання ситуацій, пов'язаних зі смертю глави сім'ї, тощо).

Слід зазначити, що племінні органи управління іноді приймали рішення, які не відповідали існуючим звичаям, однак освячені авторитетом загальних зборів і ради старійшин ці рішення потім засвоювалися общинниками як нові правила їх поведінки. В даному випадку органи первісного самоврядування виступали в ролі своєрідного нормотворчого інституту.

З розвитком первісних вірувань відбувається перша в історії спеціалізація роду діяльності: з'являються шамани, жреці, знахарі, священнослужителі. Язичеська релігія виконувала компенсаторну функцію, тобто намагалася пояснити первісним людям незрозумілі для них явища. У подальшому вона набуває регулятивного значення.

Пізніше, коли люди навчилися оцінювати власні вчинки і вчинки інших людей, виникають норми первісної моралі — уявлення і відповідні правила, які визначають, що є добро і що є зло. Вони не нав'язувалися зовні, а були засновані на власному, вільному переконанні. Єдиним авторитетом був голос сумління. Зміст моральних норм, їх дотримання пов'язувалися передусім з поділом усіх людей на «своїх» і «чужих». Людина не відчувала докорів сумління, якщо з її вини страждала людина, яка належала до «чужого» племені. Грубість і жорстокість, властиві людині первісного суспільства, обумовили незначне поширення норм в ньому моралі.

Особливе значення мали табу— обов'язкові і незаперечні заборони, які захистили рід від біологічного виродження (заборона кровозмішування) і природної стихії, дозволили забезпечити відтворення життєвих благ, певні умови існування людей у колективі. Табу — важливий спосіб виховання людей, стандартизації їхньої поведінки.

У цілому нормативна система первісного суспільства була спрямована на підтримку добувної економіки, гармонійного існування і відтворення конкретних общин у природному середовищі її складали регулятори біолого-психологічного (табу), міфолого-релігійного і морального характеру, а також ритуали, обряди та звичаї, що супроводжували їх. Вони були обов'язковими для всіх членів суспільства, виконувалися ними свідомо і добровільно, сприймалися як природна необхідність, чому значною мірою сприяла повна на ті часи інтеграція людини в структуру первісної общини.