13. Методологія теорії держави і права.

Методологія теорії держави і права — це система принципів, підходів і методів наукового дослідження свого предмета, теоретичні засади їх використання при вивченні державноправових явищ.

Методи теорії держави і права — це сукупність способів і прийомів дослідження державноправових явищ у процесі їх виникнення, розвитку і функціонування.

Залежно від сфери поширення і охоплення досліджуваних явищ, їх характеру і специфіки всі методи, що застосовуються в науці теорії держави і права, поділяються на три групи, а саме:

1) філософський метод;

2) загальнонаукові методи;

3) спеціальнонаукові методи.

За допомогою філософського методу держава і право розглядаються як в статиці (метафізика), так і в динаміці (діалектика).

Метафізика — вчення про найсуттєвіші принципи і першооснови буття, згідно якого всі явища і предмети розглядаються як вічні і незмінні, перебуваючи поза зв'язком та розвитком. Метафізика розглядає державу і право як вічні і незмінні інститути, які тісно пов'язані між собою та іншими суспільними явищами. З точки зору цього вчення держава і право існували, існують і будуть існувати незалежно від волі людини.

Діалектика — вчення про найбільш загальні закономірні зв'язки становлення, розвиток буття і пізнання.

Існує діалектика природи і діалектика суспільного життя, яка являє собою вчення про закони розвитку суспільства. Різновидами діалектики є історичний матеріалізм (визнає матерію первинною, а свідомість вторинною) та ідеалізм (суб'єктивний — виникнення держави і права є результатом свідомої діяльності людини та об'єктивний — продуктом волі божественних сил).

Теорія держави і права, використовуючи загальні методи, що напрацьовані суспільними та природничими науками, розробляє власні методи дослідження державноправових явищ.

До загальнонаукових методів належать:

• формальнологічний — досліджує і вивчає державу і право за допомогою основних законів формальної логіки. Прийомами зазначеного методу є аналіз і синтез, індукція і дедукція, а також узагальнення, порівняння, аналогія, моделювання.

• Аналіз — розкладання цілого на частини (наприклад, форму держави можна розподілити на форму державного правління, форму державного устрою та форму політичного режиму)

• Синтез — складання частин у ціле (наприклад, із форми державного правління, державного устрою та політичного режиму можна визначити форму держави).

• Дедукція — дає можливість на підставі знання про загальне зробити висновок про окреме (наприклад, досліджуючи певну галузь права можна з'ясувати особливості її окремих норм).

• Індукція — дає можливість на підставі знання про окреме зробити висновок про загальне (наприклад, досліджуючи правові норми, що закріплюють форму державного правління, можна визначити, якою вона є — монархічною чи республіканською).

• конкретноісторичний — досліджує і вивчає специфіку державноправового явища конкретного історичного періоду, допомагає прослідкувати динаміку його розвитку;

• системноструктурний — дозволяє з'ясувати структуру досліджуваних явищ і взаємозв'язок її елементів, а також прослідкувати зв'язки між причиною і наслідком у державноправових явищах;

• соціологічний — спрямований на дослідження та вивчення причин і обставин впливу держави і права на соціальні явища. Цей метод завжди пов'язаний з дослідженням державноправової практики. Прийомами зазначеного методу є аналіз статистичних даних і різних документів, анкетування, опитування окремих груп населення, проведення соціальноправових експериментів, математична чи комп'ютерна обробка;

• статистичний — застосовується при дослідженні та вивченні кількісних і якісних змін у державноправовому житті та для опрацювання відповідних результатів у наукових і практичних цілях (наприклад, при вивченні стану законності і правопорядку, динаміки правопорушень тощо).

Спеціальнонаукові методи використовуються для вирішення конкретних завдань у межах юриспруденції. До них належать:

• порівняльноправовий, який використовується для виявлення схожості та відмінностей між джерелами права в межах однієї або декількох правових систем, шляхом їх порівняння чи роз­різнення за будьякою ознакою або властивістю;

• формально догматичний (технікоюридичний), який припускає вивчення теорії держави і права як абстрактних категорій у так званому чистому вигляді, без їх взаємодії з іншими суспільними явищами: економікою, політикою, ідеологією. За допомогою зазначеного методу здійснюється аналіз суті та змісту чинного законодавства і практики його застосування;

• тлумачення (інтерпретації) правових норм, який використовується під час з'ясування і роз'яснення точного змісту і конкретного розуміння вимог правових приписів.

Наведені групи методів, що використовуються у теорії держави і права можна поділити на:

1) емпіричні методи дослідження, які спрямовані на виявлення, фіксування, збирання, систематизацію інформації про факти та явища;

2) методи теоретичного дослідження, функціональне призначення яких — тлумачення та пояснення зібраних даних, побудова понять, концепцій, прогнозів.

Усі вони потрібні для здійснення всебічних державноправових досліджень, за їх допомогою упорядковується необхідний науковий або навчальний матеріал з метою його подальшої систематизації та узагальнення.