Тема 9. Планування праці

9.1. Методика планування праці

Планування трудових показників переслідує наступні завдання:

• забезпечення неухильного росту продуктивності праці й перевищення темпів її росту над темпами росту середньої зарплати;

• дотримання правильних співвідношень у зарплаті окремих категорій працівників відповідно до кількості і якості їхньої праці при встановленому розмірі загального фонду зарплати;

• посилення матеріальної зацікавленості кожного працівника й колективу в цілому в поліпшенні техніко-економічних показників виробничо-господарської діяльності підприємства;

• забезпечення потреби в кадрах необхідної кваліфікації, а також підвищення кваліфікації працівників підприємства;

• установлення оптимального співвідношення (пропорцій) у чисельності персоналу по функціях виробництва, обслуговування й управління.

Основою для розробки плану за працею є:

• виробнича програма;

• план підвищення ефективності виробництва;

• норми й нормативи витрат праці й зарплати.

План за працею складається із двох розділів: промислово-виробнича діяльність і непромислова група.

1 розділ:

• ріст продуктивності праці (планується в грошових одиницях й в % до попереднього періоду);

• чисельність ПВП;

• норматив витрат зарплати на одиницю продукції за показником, який застосовується для планування продуктивності праці;

• фонд зарплати;

• фонд матеріального заохочення;

• середня зарплата з урахуванням виплат із ФМП;

• фонд зарплати необлікового (позаштатного) складу.

Чисельність, фонд і середня зарплата планується за категоріями працівників.

За розділом “непромислова група” планується три показники: чисельність працівників, фонд зарплати й середня зарплата.

Додатки до плану за працею містять:

• розрахунок планового балансу робочого часу одного робітника;

• продуктивність праці за факторами;

• чисельність і фонд зарплати допоміжних робітників;

• трудомісткість виконання продукції;

• план підготовки й підвищення кваліфікації кадрів підприємства;

• розбивка показників непромислової групи за господарствами: ЖКО, дитячі садки й установи, капремонт будинків і споруджень господарським способом й ін.

Складання планів, як правило, повинне здійснюватися за наступною схемою:

• аналіз показників за попередній період, оцінка очікуваного виконання плану й виявлення наявних резервів;

• визначення головних завдань і розробка основних показників плану;

• ув'язування й збалансування всіх розділів й елементів плану.

9.2. Планування росту продуктивності праці

Основною метою планування продуктивності праці є пошук резервів, використання яких дозволило б організації вийти на більше низький рівень витрат на персонал, чим досягнутий конкурентами, і забезпечити тим самим можливість виживання в умовах ринку.

Підвищення продуктивності праці є головним чинником приросту обсягу продукції, тому її планування займає центральне місце в системі планування на підприємствах.

Темп росту продуктивності праці на планований рік визначається відношенням планового рівня продуктивності праці до базисного (або очікуваному) в %.

Розрахунок можливого росту продуктивності праці здійснюється на основі економічної оцінки впливу окремих факторів на рівень вироблення продукції.

Як міра впливу цих факторів на ріст продуктивності праці приймається відносна економія робочої сили.

При плануванні продуктивності праці застосовують два методи: метод прямого розрахунку й метод планування за факторами.

За допомогою методу прямого розрахунку розраховують можливе зменшення чисельності персоналу під впливом конкретних організаційних і технічних заходів. При цьому на початку визначається планова чисельність персоналу за окремими категоріями з обліком її можливого скорочення. Потім на підставі розрахованої планової чисельності персоналу й планового випуску продукції обчислюють рівень продуктивності праці, і темпи її росту в порівнянні з базовим періодом.

В умовах ринку перевага повинна бути віддана другому методу планування продуктивності праці, тому що він дозволяє виділити вплив зовнішніх факторів, які не залежать від організації. Застосування методу планування за факторами, насамперед, припускає чітку класифікацію факторів, єдину для всіх рівнів керування.

Найбільш істотним фактором росту продуктивності праці є підвищення технічного рівня виробництва в результаті його комплексної механізації, автоматизації, впровадження нових видів устаткування, освоєння нових й удосконалювання діючих технологічних процесів, модернізація устаткування, поліпшення якості сировини, матеріалів і т.д.

Для визначення впливу того або іншого фактора на ріст продуктивності праці розраховується економія робочої сили стосовно чисельності працівників, необхідної для виконання заданого обсягу робіт при базисному виробленні.

При плануванні росту продуктивності праці важливо врахувати всі заходи в сфері вдосконалення управління, організації виробництва й праці їх можна розділити на дві групи.

До першої групи - заходи, проведені в комплексі з технічним удосконаленням виробництва.

До другої групи - заходи, що забезпечують підвищення продуктивності праці, як правило, поза зв'язком з підвищенням технічного рівня виробництва (удосконалення управління виробництвом, підвищення рівня спеціалізації, скорочення витрат фонду робочого часу й втрат від браку продукції, зниження числа робітників не виконуючі норми й ін.).

Ріст продуктивності праці за кожним фактором окремо обчислюється як відношення економії робочої сили за цим фактором до розрахункової чисельності працівників мінус загальна відносна економія робочої сили.

Приріст продуктивності праці у зв'язку із впливом кожного фактора може бути розрахований, виходячи з питомої ваги даного фактора в загальному росту продуктивності праці.

Загальний приріст продуктивності праці може бути визначений шляхом підсумовування даних про ріст продуктивності праці за всіма факторами в %.