7. Реєстраційне провадження

Реєстраційне провадження — це регламентована адміністра­тивно-процесуальними нормами діяльність уповноважених органів публічної адміністрації, в ході якої вирішуються питання про офіційне визнання законності правових актів; законності дій юридичних та фізичних осіб; наділення суб'єктів права відповідними правами або обов'язками, а також про облік або фіксацію юридичних фактів шляхом закріплення їх у реєстра­ційних документах.

На підставі вивчення чинного законодавства виділяють наступні групи об'єктів державної реєстрації (О. Кузьменко):

1. події (народження, смерть тощо);

2. цивільні стани (укладення та розірвання шлюбу, зміна прізвища, імені та по батькові);

3. фізичні та юридичні особи як носії юридичних прав та обов'язків;

4. учасники виборчих процесів (кандидати на виборну посаду та їх представники, члени виборчих комісій);

5. об'єкти, пов'язані із здійсненням економічної діяльності (правочини, ліцензії, нотаріальна діяльність, фінансові операції, брокерська діяльність, договори, іпотека, випуск цінних паперів та сертифікатів, банківські рахунки, засоби масової інформації тощо);

6. нерухомість (споруди, земельні ділянки тощо);

7. матеріальні об'єкти (цінні папери, транспортні засоби, зброя та боєприпаси, поліграфія, медичні препарати та обладнання, результати науково-дослідної та творчої діяльності, реєстратори розрахункових операцій, товари і послуги, товарно-касові книги, символіка, логотипи, товарні знаки тощо);

8. документи, їх проекти та реквізити (нормативно-правові акти та їх проекти, індивідуальні акти державного управління, статути, регламенти, державні акти на право власності, довідки, свідоцтва, посвідчення, довіреності, заповіти, технічні умови на продукцію тощо);

9. проекти та програми (інвестиційні, інноваційні проекти, науково-технічні програми тощо);

10) географічні об'єкти (маршрути, лінії закордонного плавання, кваліфіковані зазначення проходження товару).

У структурі кожного окремого провадження можна відокре­мити стадії відносно відмежовані, виділені в часі і логічно пов'язані сукупністю процесуальних дій (процедур), які від­різняються колом суб'єктів і закріплюються відповідними про­цесуальними актами.

Реєстраційні провадження так само мають визначену струк­туру, яка представлена окремими стадіями, а саме:

1. Порушення та розгляд справи.

1. Прийняття рішення щодо реєстрації або відмова у реєстрації.

2. Оскарження та опротестування прийнятого рішення.

3. Виконання прийнятого рішення.

8. Контрольно-наглядове провадження

Дискусійним в науці адміністративного права е виділення контрольних або контрольне-наглядових проваджень як різно­виду адміністративних проваджень. Однак більшість навчальних посібників з адміністративного права та наукових праць з пи­тань адміністративного процесу розглядають процес реалізації контрольних (контрольне-наглядових) повноважень як самостійний вид адміністративного провадження. Слід зазначити, що досі відсутнє чітке розмежування понять "контроль" та "нагляд", про що неодноразово згадували В. Гаращук, О. Андрій­ко та інші відомі вітчизняні вчені-адміністративісти. Питання правової природи контролю (він розглядається як функція публічного адміністрування, форма, метод, принцип, вид, за­сіб забезпечення законності), співвідношення його з такими суміжними категоріями, як нагляд, моніторинг, облік, аудит тощо, залишається невирішеним на теоретичному рівні. Відсутнє і його чітке законодавче визначення. Відповідно до того, вважати нагляд різновидом контролю чи самостійним засобом забезпечення законності, залежить обґрунтованість виділення категорій "контрольні" або "контрольно-наглядові" провадження. Отже, державний контроль ~- це об'єктивно зумовлена діяль­ність спеціально-уповноважених державних органів (посадових осіб), що здійснюється на постійній основі, передбачає опера­тивне втручання уповноважених державних органів у діяльність підконтрольних об'єктів, полягає у спостереженні за функціону­ванням відповідного підконтрольного об'єкта, в отриманні об'єктивної та достовірної інформації про стан законності та дисципліни у ньому, застосуванні заходів щодо запобігання та усунення порушень законодавства, виявленні причин та умов, що сприяли порушенням правових норм, застосуванні заходів щодо притягнення до відповідальності осіб, винних у пору­шенні норм права, виявленні фактичного стану справ у різних сферах суспільного життя, наданні об'єктивної інформації про стан суспільних відносин, виконанні прийнятих рішень про відповідність діяльності державних службовців поставленим завданням і визначеним повноваженням тощо. Він базується на таких принципах, як: законність, систематичність, своєчас­ність, всебічність, глибина, об'єктивність, гласність, результатив­ність тощо. На підставі різних критеріїв вирізняють наступні види державного контролю;

а) залежно від місця контролюючого органу (суб'єкта) у ієрархії органів виконавчої влади:

• парламентський контроль (з боку органів законодавчої влади);

• президентський контроль (скасування актів нижчестоящих органів виконавчої влади, право "вето" тощо);

• урядовий контроль;

• контроль з боку центральних органів виконавчої влади;

• судовий контроль;

• контроль з боку місцевих органів виконавчої влади (місцевий контроль);

• контроль з боку органів місцевого самоврядування;

• громадський контроль (з боку громадськості);

б) залежно від компетенції суб'єкта контролю:

• загальний;

• відомчий;

• надвідомчий (міжвідомчий);

в) залежно від стадії:

• поточний;

• наступний (підсумковий);

• запобіжний;

г) залежно від спрямованості:

• внутрішній;

• зовнішній;

д) за призначенням:

• загальний;

• цільовий.

Одним із найважливіших елементів державного контролю є відповідні методи (сукупність способів, шляхів та засобів, якими користуються у своїй діяльності контролюючі суб'єкти) його здійснення, оскільки саме за допомогою методів втілюються в життя й реалізуються на практиці його мета та завдання.

Провідним методом державного контролю є перевірка, яка полягає у зібранні інформації про виконання нормативних актів з питань, що перевіряються, та встановленні фактичних даних про те, що і як виконано з тих практичних завдань, що були покладені на орган чи посадову особу, яка перевіряється. За­лежно від різних критеріїв традиційно виділяють планові та позапланові перевірки, комплексні та цільові, виїзні та каме­ральні, поточні, тематичні, повторні тощо. Перевірка склада­ється з обстеження та вивчення окремих напрямів діяльності об'єкта, за її підсумками складається довідка або доповідна записка.

Окрім перевірок, використовуються також такі методи контролю, як ревізії — метод документального контролю фі­нансово-господарської діяльності, за її підсумками складається акт; інспектування (переважно в управлінських службових від­носинах); обстеження, експертиза (такі методи використовуються для більш поглибленого вивчення діяльності підконтрольного суб'єкта або окремих її напрямів, мають комплексний характер, здійснюються, як правило, комісійно); спостереження за діями підконтрольних суб'єктів, заслуховування звітів, інформації та повідомлень тощо.

Важливу роль у підвищенні ефективності контрольно-нагля­дових проваджень відіграє чітке законодавче регулювання їх методів та методики (процедура, послідовність вчинення дій під час реалізації контрольного провадження), здійснений контролю з урахуванням специфіки відповідної підконтрольної сфери. На жаль, слід констатувати недосконалість, а в певних випадках — і відсутність такого законодавчого регулювання.

Контрольна діяльність включає ряд послідовних дій, які можна розділити на 3 стадії (В. Гаращук): підготовчу стадію (здійснюється вибір об'єкта контролю, визначається предмет контролю, визначається засіб здійснення контролю, підбира­ються (призначаються) особи, які будуть здійснювати контроль, складаються плани його проведення; центральну (або аналітичну) стадію, на якій ведеться збір та обробка інформації, її аналіз, порівняння з реальним станом на об'єкті, що перевіряється; та підсумкову стадію, під час якої здійснюються такі дії, як прий­няття рішень за підсумками контролю, доведення їх до адресата (а в необхідних випадках — і до відома громадськості, право­охоронних органів, інших осіб, які заінтересовані в результа­тах контролю), надання допомоги підконтрольній структурі в наведенні порядку на об'єкті, наступний контроль за виконан­ням рішень, що прийняті за підсумками контролю.

Особливість контролю полягає в тому, що він має активний характер, суб'єкти контролю наділені правом втручання в діяль­ність підконтрольних об'єктів. Контроль — це функція управ­ління, засіб виконання завдань управління.

В свою чергу нагляд — це також засіб (спосіб) забезпечення законності в державному управлінні, метою якого є виявлення, запобігання правопорушенням, усунення їх наслідків та притягнення винних до відповідальності. Особливість нагляду по­лягає в тому, що органи, які його здійснюють, не мають права втручатися в оперативну та господарську діяльність об'єктів нагляду або скасовувати адміністративні акти."

10