3. Моделі поведінки витрат

Поведінка витрат – це характер реагування витрат на зміни діяльності п – ва.

Змінні витрати – витрати загальна сума яких змінюється прямо пропорційно обсягу виробництва. Змінні витрати на одиницю продукції – величина стала.

Практика свідчить, що не всі витрати змінні прямо пропорційно до фактора витрат, тому значну частину витрат складають на півзмінні (умовно змінні).

Напівзмінні витрати – витрати які змінюються під впливом зміни обсягу діяльності але не прямо пропорційно.

Постійні витрати – ті, що не змінюються під впливом зміни обсягу виробництва (оренда, освітлення приміщення). Постійні витрати на одиницю продукції – змінюються прямо пропорційно зміні обсягу виробництва.

Термін «постійні витрати» вказує на те, що вони не змінюються автоматично зі зміною обсягу виробництва, Вони можуть змінюватись в зв’язку з прийнятими управлінськими рішеннями. Постійні витрати є такими тільки в межах релевантного періоду діяльності та певного часу.

Релевантний діапазон – це діапазон діяльності в межах якого збільшується взаємозв’язок між величиною витрат та їх фактором.

В багатьох випадках при досягненні певного рівня діяльності витрати змінюються різко, стрибками. Такі витрати наз. напівпостійними (умовно постійними або ступінчатими), наприклад З/П ремонтних робітників за умови коли для обслуговування обладнання на кожні 1000 маш./год. потрібен один ремонтник.

Змішані витрати – це витрати які містять елементи як змінних так і постійних витрат.

Постійні витрати можуть змінюватись від причин які не пов’язані зі зміною обсягів виробництва.

Керівництво підприємства може впливати на поведінку витрат через рішення, що стосується таких чинників як виробництво, послуги, виробнича потужність.

Постійні витрати поділяються на дві групи:

• Обов’язкові

• Дискреційні

Обов’язкові – це витрати визначені виробничою потужністю підприємства (амортизація, орендна плата, страхування майна, З/П обслуговуючого персоналу).

Дискреційні витрати – це витрати розмір яких визначається керівником підприємства і немає прямого зв’язку зі змінами потужності діяльності (реклама, витрати на підвищення кваліфікації працівників, на відрядження).

Характерною особливістю дискреційних витрат є те, що в критичний момент їх величина може бути знижена без зміни обсягу діяльності.

4. Визначення функції витрат

Вивчення поведінки витрат дозволяє зробити оцінку витрат і побудувати їхню функцію.

Оцінка витрат – процес обрахунку поведінки витрат, тобто встановлення кількісного взаємозв’язку між витратами та різними чинниками на основі дослідження минулої діяльності.

Функція витрат – математичний опис взаємозв’язку витрат та їхнього чинника. В спрощеному вигляді функцію витрат можна представити як у=а+bx. у – загальна сума витрат;

а – загальна сума постійних витрат;

b – сума змінних витрат на одиницю продукції;

х – значення чинника витрат чи значення фактора витрат. Наявність змішаних витрат ускладнює побудову функції витрат, тому для визначення функції витрат застосовуються наступні методи:

Технологічний аналіз – це системний аналіз функцій діяльності для визначення технологічного взаємозв’язку між затратами ресурсів та результатом діяльності.

Аналіз рахунків – передбачає розподіл витрат на змінні та постійні щодо відповідного чинника на підставі даних з рахунків бухгалтерського обліку. Вищої-нижчої точки – передбачає визначення функції витрат на основі припущення, що змінні витрати – це різниця між загальними витратами при найвищому та найнижчому обсягах діяльності.

Візуальне пристосування – графічний підхід до визначення функції витрат, при якому аналітик візуально проводить пряму лінію, беручи до уваги всі точки витрат.

Регресивний аналіз – статистична модель, яка використовується для визначення зміни середнього значення залежної змінної величини від впливом зміни значення однієї або кількох незалежних змінних величин.

Спрощений статистичний аналіз – метод визначення функції витрат, що передбачає розподіл показників на 2 групи, виходячи зі зростання значення х та розрахунок витрат на основі середніх значень х та у.