6.7 Шляхи зниження собівартості продукції

Вибір шляхів зниження собівартості ґрунтується на класифікації резервів та знанні факторів, які забезпечують умови для зниження окремих видів витрат та собівартості в цілому.

Резерви зниження собівартості на підприємстві визначаються тех­ніко-економічними та організаційними умовами роботи підприємств.

До них відносяться:

І) підвищення продуктивності праці;

2) покращання використання обладнання, інструменту;

З) використання економічних видів сировини, матеріалів, палива, енергії;

4) скорочення норм витрачання матеріалів;

5) механізація і автоматизація виробництва;

б) вдосконалення технології та організації виробництва;

7) скорочення витрат на управління та обслуговування.

Під факторами зниження собівартості продукції розуміють умови, які забезпечують ці зниження.

Фактори, які дозволяють використати резерви, діляться на народно­господарські, галузеві та внутрівиробничі.

До народногосподарських і галузевих факторів відносяться:

І) покращання використання природних ресурсів;

2) зміна складу і якості природної сировини;

З) зміна розміщення виробництва.

До внутрівиробничих факторів відносяться:

І. Підвищення технічного рівня виробництва: впровадження нової техніки і технології; механізація та автоматизація виробничих проце­сів; вдосконалення техніки та технології, що використовуються на під­приємстві; покращання використання та застосування нових видів сиро­вини і матеріалів; зміна конструкцій та технічних характеристик виро­бів.

1. Покращання організації виробництва і праці: вдосконалення управління виробництвом; покращання організації виробництва та праці; розвиток спеціалізації виробництва; покращання матеріально-технічного постачання та використання матеріальних ресурсів; скорочення транспорт­них витрат.

2. Зміна обсягу та структури продукції: відносне зменшення умовно-постійних витрат та амортизаційних відрахувань в результаті росту обсягу виробництва; зміна структури (номенклатури та асортименту) продукції; підвищення її якості .

7 Ціноутворення в умовах ринку

7.1 Встановлення цін в сучасних умовах

Перед усіма комерційними і некомерційними організаціями постає задача призначення ціни на свої товари або послуги.

У народному господарстві України застосовуються:

І) вільні ціни і тарифи;

2) державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, за виключенням тієї, на яку здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шля­хом встановлення:

• державних фіксованих цін;

• граничного рівня цін або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які впливають на загальний рівень та динаміку цін на то­вари і послуги, які мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджене на підпри­ємствах, які займають монопольне положення на ринку .

Для практичного ціноутворення на підприємстві використовується інформація про повну собівартість окремих виробів. З методичної точ­ки зору слід розглядати два підходи до практичного ціноутворення:

а) встановлення в централізованому порядку фіксованих кінцевих цін на продукцію - для регульованих цін;

б) формування цін на продукцію за складовими елементами, почи­наючи з витрат до кінцевої ціни - для вільних (ринкових) цін.

Формування вільних відпускних цін починається з визначення со­бівартості продукції та заданого рівня рентабельності виробу. Ціна продукції на підприємстві встановлюється за формулою:

Ц_п = С + П, (7.1)

де С - собівартість одиниці продукції;

П - прибуток, розрахований за заданим рівнем рентабельності.

Продукція, яку виробляє дане підприємство, може бути віднесена до підакцизних товарів. Підакцизні товари - це товари за переліком, затвердженим урядом України, на які встановлюється акцизний збір - непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари, включений до ціни товарів. У цьому випадку ціна продукції на підприємстві встановлюється за формулою:

Ц_п = С + П + А, (7.2)

де А - акцизний збір.

Реалізація продукції (робіт, послуг) підприємствами проводиться за цінами (тарифами) , збільшеними на суму податку на додану вартість (ПДВ). Податок на додану вартість є частиною новоствореної вартості, яка сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг. ПДВ включається в ціну за встановленою ставкою (20%) до оподатковуваного обороту, який не включає податок на додану вартість. Вільна відпускна ціна з ПДВ визначається за схемою :

Ц_вв = Ц_п + ПДВ (7.3)

Сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету виробником продукції, визначається як різниця між сумою податку; одержаного від покупця при реалізації продукції, і сумою ПДВ, сплаченого постачальникам за матеріальні ресурси, послуги, основні засоби, нематеріальні активи і не включеного до собівартості продукції.

Якщо товар реалізується через товарну біржу або інші збутові організації, до вільної відпускної ціни включається націнка збутових організацій і ПДВ.

За роздрібними цінами продукція реалізується через торгові ор­ганізації і включає націнку торгових організацій та ПДВ.