6 Витрати підриємств

6.1 Поняття собівартості продукції та значення її зниження

Собівартість продукції - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво та реалізацію.

У собівартість продукції включається вартість витрачених ре­сурсів, тобто, сировини, матеріалів, палива, енергії, інструменту, заробітної плати промислово-виробничого персоналу, витрати на амор­тизацію і ремонт основних фондів та інші витрати, пов’язані з вироб­ництвом і реалізацією продукції. Отже, собівартість - це величина ресурсів, використаних з конкретною метою, у грошовому виразі. Гроші забезпечують єдність вимірювача, що дозволяє сумувати різні види ре­сурсів, так як в собівартість входять витрати не тільки живої, але і минулої праці, втіленої в засобах і предметах праці.

В умовах ринкової економіки кожний підприємець намагається одер­жати максимально можливий прибуток, що можна досягти збільшенням обсягів виробництва продукції, а також зниженням витрат на виробни­цтво і реалізацію продукції.

Собівартість продукції має важливе значення у виробничій діяль­ності підприємства. Вона показує, наскільки ефективно використову­ються засоби праці, предмети праці і сама праця.

Зниження собівартості продукції лежить в основі збільшення за­гальної суми прибутку, а отже, і розмірів відрахувань у фонди спожи­вання та нагромадження і виплати дивідендів акціонерам .

Тісний зв’язок існує між собівартістю і ціною продукції. Собі­вартість є нижньою межею при встановленні ціни на продукцію.

6.2 Класифікація витрат

У вітчизняній практиці в залежності від мети розрахунку використовують дві класифікації витрат: за економічними елементами та за калькуляційними статтями.

Групування витрат за економічними елементами використовується при складанні кошторису витрат на виробництво і застосовується при плануванні зниження собівартості продукції, складанні матеріальних балансів, нормуванні обігових коштів та ін. Витрати, що включаються до собівартості продукції, групуються відповідно до, їх економічного змісту за такими елементами:

І) матеріальні витрати (за вирахуванням вартості поворотних відходів;

2) витрати на оплату праці;

3) відрахування на соціальні заходи;

4) амортизація основних фондів та нематеріальних активів;

5) Інші витрати.

До матеріальних витрат відноситься вартість:

 купованих матеріалів, напівфабрикатів, і комплектувальних виробів для виробництва продукції та для забезпечення виробничого і управ­лінського процесу,

 робіт, послуг виробничого та управлінського характеру, які ви­конуються сторонніми фірмами;

 службові відрядження у межах норм, передбачених законодавством;

 палива та енергії усіх видів, які придбані у сторонніх фірм і т.д.

Поворотні відходи - це залишки матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що утворилися в процесі виробництва продукції і втратили повністю або частково спо­живчі властивості початкового ресурсу. Поворотні відходи оцінюють за повною або зниженою ціною вихідного ресурсу.

Витрати на оплату праці формуються з фонду основної та додатко­вої заробітної плати, який залежить від результатів праці найманих працівників й визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, обсягами робіт на безтарифній основі, а також надбавками, доплатами, гарантійними та компенсаційними витратами.

Витрати на соціальні заходи формуються виходячи з обов'язкових відрахувань за встановленими чинним законодавством нормами від витрат на оплату праці:

 на державне соціальне страхування;

 до Державного пенсійного фонду;

 до Фонду сприяння зайнятості населення.

Витрати за елементом "Амортизація основних фондів і нематеріаль­них активів" здійснюються на повне відтворення власних та орендова­них основних виробничих фондів і формуються виходячи з їхньої балан­сової вартості за затвердженими в установленому порядку нормами, вклю­чаючи також прискорену амортизацію їхньої активної частини.

До елемента "Інші витрати" відносяться:

 витрати, пов’язані з набором робочої сили;

 платежі з обов’язкового страхування майна фірми і працівників;

 сплата відсотків за фінансовими кредитами, одержання яких пов’язане з виробничою діяльністю;

 витрати на збут продукції, в т.ч. витрати на рекламу;

 податки, збори та інші обов’язкові відрахування за встановле­ними нормами, тощо.

Дана класифікація є єдиною і обов’язковою для всіх галузей, об’єднань і підприємств і служить підставою для складання кошторису витрат на виробництво.

Однак, класифікацію за економічними елементами практично не мож­на застосувати при розрахунку собівартості одиниці певного виду про­дукції. Для цієї мети застосовується класифікація за калькуляційними статтями витрат. Ця класифікація специфічна для кожної галузі промис­ловості.

У машинобудуванні застосовується наступне типове групування за статтями калькуляції:

І. Сировина і матеріали.

2. Вартість купованих напівфабрикатів, комплектувальних виробів та послуг кооперованих підприємств.

3. Поворотні відходи (віднімаються).

4. Паливо та енергія на технологічні потреби.

о. Основна заробітна плата виробничих робітників.

6. Додаткова заробітна плата виробничих робітників.

7. Нарахування на заробітну плату.

8. Відшкодування зносу інструментів і пристроїв цільового призначення.

9. Витрати на утримання та експлуатацію обладнання.

10. Цехові витрати.

11. Загальнозаводські витрати.

12. Інші виробничі витрати.

ІЗ. Фабрично-заводська (виробнича) собівартість.

14. Позавиробничі витрати.

15. Повна собівартість.

Класифікація витрати за калькуляційними статтями характеризує місце їх виникнення та цільове призначення: витрати безпосередньо зв’язані із виробництвом даного виробу, з технологічним процесом, обслуговуванням обладнання, з управлінням.

Крім основних систем класифікації, всі витрати на продукцію ма­шинобудування можна класифікувати і за іншими ознаками.

За методом віднесення на собівартість продукції витрати ді­ляться на прямі та непрямі.

Прямі витрати безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції і можуть бути прямо включені в собівартість окремих її видів на під­ставі встановлених норм. До прямих витрат відносяться основні мате­ріали, куповані вироби та напівфабрикати, паливо та енергія на тех­нологічні потреби, заробітна плата основних виробничих робітників та нарахування на заробітну плату.

Непрямі витрати пов’язані з роботою цеху, підприємства в ціло­му і їх не можна прямо віднести на собівартість виробу. У зв’язку з цим непрямі витрати розподіляються між виробами і включаються в собівартість одиниці продукції непрямим шляхом, тобто шляхом їх розподілу між виробами пропорційно будь-якій умовній базі. До непря­мих витрат відносяться витрати на утримання та експлуатацію обладнан­ня, цехові, загальнозаводські та позавиробничі витрати.

Розподіл витрат на утримання та експлуавацію обладнання здійсню­ється одним із таких методів:

І) методом розрахунку кошторисних (нормативних) ставок витрат на один виріб;

2) методом розрахунку рівня витрат на утримання та експлуатацію обладнання на одну вартісну одиницю заробітної плати виробничих робітників.

За першим методом для кожного виробу встановлюється необхідна кількість коефіцієнто-машино-годин роботи обладнання, потім отриму­ють планову вартість однієї коефіцієнто-машино-години шляхом ді­лення загальної суми (на плановий період) кошторису витрат на утри­мання та експлуатацію обладнання на загальну кількість коефіцієнто-машино-годин роботи обладнання. Кошторисна (нормативна) ставка ви­трат на утримання та експлуатацію обладнання на один виріб, що вклю­чається до його планової собівартості, рзраховується множенням пла­нової вартості однієї коефіцієнто-машино-години на загальну кількість коефіціенто-машино-годин на один виріб (виходячи із трудомісткості виробу).

За другим методом витрати на утримання та експлуатацію обладнан­ня розподіляються між виробамипропорційно тарифній заробітній платі основних виробничих робітників.

Цехові та загальнозаводські витрати розподіляють на піставі відсотка від суми тарифної заробітної плати основних виробничих ро­бітників та кошторисної ставки витрат на утримання та експлуатацію обладнання або від тарифної заробітної плати основних виробничих робітників. Для встановлення відсотка загальна сума цехових або загальнозаводських витрат за кошторисом ділиться на загальну суму кошторису витрат на утримання та експлуатацію обладнання і фонду тарифної заробітної плати основних робітників або тільки на суму фонду тарифної заробітної плати основних виробничих робітників.

Позавиробничі витрати на виріб включаються до собівартості відсотком від виробничої србівартості (відсоток розраховується як відношення загальної суми кошторису позавиробничих витрат до плано­вої виробничої собівартості.

Залежно від участі у виробничому процесі витрати поділяють на ос­новні та накладні. Основні витрати пов’язані з технологічним процесом, а накладні - з обслуговуванням виробництва та управлінням.

За мірою однорідності витрати діляться на прості і комплексні.

Прості (одноелементні) - це однорідні за своїм економічним змістом витрати. До них відносяться заробітна плата, матеріали основні і до­поміжні, амортизація та інші.

Комплексні статті включають декілька однорідних елементів. Як правило, це витрати, пов’язані з обслуговуванням виробництва та його управлінням. До комплексних статей відносяться витрати на утримання та експлуатацію обладнання, цехові, загальнозаводські, позавиробничі витрати. При плануванні та обліку для комплексних статей складаються кошториси витрат.

До кошторису витрат на утримання та експлуатацію обладнання вклю­чаються такі витрати:

І) Амортизація обладнання, транспортних засобів та цінного ін­струменту;

2) Платежі з обов’язкового страхування майна;

З) Експлуатація обладнання (вартість допоміжних матеріалів, необ­хідних для догляду за обладнанням, заробітна плата з відрахуваннями на соціальні заходи допоміжних робітників, які обслуговують обладнан­ня, вартість води та усіх видів енергії для технологічних потреб);

4) Ремонт обладнання та транспортних засобів і цінного інструмен­ту;

5) Внутрішньозаводське переміщення вантажів;

б) Знос малоцінних та швидкозношуваних інструментів і пристроїв;

7/ Інші витрати (відсотки за оренду, знос нематеріальних акти­вів).

До кошторису "Цехові витрати" відносяться наступні витрати:

І) Утримання апарату управління цехом;

2) Утримання іншого цехового персоналу;

З) Амортизація будівель, споруд, інвентарю цехового призначення;

4) Платежі з обов’язкового страхування майна цеху;

5) Ремонт будівель, споруд та інвентарю цехового призначення;

б) Утримання будівель, споруд та інвентарю цехового призначення;

7) Випробовування, експерименти і дослідження, раціоналізація та винахідництво цеху;

8) Забезпечення нормальних умов праці та техніки безпеки цеху;

9) Знос малоцінного та швидкозношуваного інвентарю цехового призначення;

І0) Інші витрати (плата за оренду окремих об’єктів неактивних основних фондів, платежі за користування природними ресурсами та ін.).

На комплексну статтю "Загальнозаводські витрати" відносять ви­трати на загальне управління фірмою та організацію виробництва в ці­лому. До кошторису загальнозаводських витрат відносяться:

І) Заробітна плата апарату управління підприємством;

2) Відрядження;

З) Інші управлінські витрати (канцелярські, типографські, пош­тово-телеграфні та телефонні витрати, оплата консультативних, інфор­маційних та аудиторських послуг і т.д.);

4) Утримання іншого заводського персоналу;

5) Утримання пожежної, воєнізованої охорони;

б) Амортизація будівель, споруд та інвентарю загальнозаводсько­го призначення;

7) Обов’язкове страхування майна;

б) Утримання та ремонт будівель, споруд та інвентарю загально­заводського призначення;

9) Випробування, експерименти, дослідження, утримання загально­заводських лабораторій, витрати на винахідництво і технічне удоско­налення;

І0) Забезпечення нормальних умов праці та техніки безпеки;

11) Підготовка та перепідготовка кадрів;

І2) Організований набір робочої сили та переміщення;

ІЗ) Інші загальногосподарські витрати;

І4) Податки, збори та інші обов’язкові платежі (відрахування на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг; до держав­ного інноваційного фонду, до державного фонду сприяння конверсії, місцеві податки тощо).

До кошторису "Позавиробничі витрати" відносяться витрати, по­в'язані із збутом продукції: складування, зберігання, пакування, навантаження, транспортування, страхування, що включається до ціни продукції згідно з базисом поставки, передбаченим угодою сторін; оплата послуг транспортно-експедиційних та посередницьких організа­цій; комісійні збори; вивізне (експортне) мито; витрати на рекламу; участь у виставках, ярмарках; вартість зразків товарів, переданих покупцям або посередникам відповідно до контрактів безоплатно без повернення; представницькі витрати та інші.

У залежності від обсягів виробництва всі витрати діляться на умовно-змінні та умовно-постійні.

До умовно-змінних відносяться витрати, які знаходяться в прямій залежності від обсягу виробництва і змінюються пропорційно до зміни виробництва (основні матеріали, заробітна плата основних виробничих робітників, паливо і енергія на технологічні потреби та інші).

Умовно-постійні витрати не змінюються або змінюються дуже в неве­ликій мірі при зміні обсягу виробництва (цехові витрати, загально­заводські витрати).

Класифікація витрат в залежності від обсягу виробництва має важ­ливе значення в розрахунках ефективності заходів, спрямованих на зни­ження собівартості. При збільшенні обсягу виробництва умовно-постійні витрати зменшуються в розрахунку на одиницю продукції, що приводить до зниження собівартості в цілому.

Графічно залежність "витрати - обсяг" представлена на рис. 6.1 і може бути описана наступним рівнянням:

(6.1)

де С - загальна сума повних витрат, грн.;

С_уп - умовно-постійні витрати, грн.;

с_з – умовно-змінні витрати на одиницю обсягу виробництва, грн.;

В - обсяг виробництва, штук.

С Загальна сума

повних витрат /С/

Умовно-змінні

витрати /с_з*В/

Умовно-постійні

витрати /С_уп/

В

Рис. 6.1- Співвідношення загальної суми повних витрат і обсягу виробництва.

Як видно із рис. 6.1, при збільшенні обсягу виробництва змен­шиться частка умовно-постійних витрат, тобто одержимо відносну еконо­мію умовно-постійних витрат:

(6.2)

де - збільшення обсягу виробництва, %.