2.Соціальний супровід пс і дбст.

Соціальний супровід – це специфічна діяльність соціального працівника (або групи соціальних працівників), спрямована на створення необхідних соціально-психологічних умов розвитку прийомних дітей та дітей-вихованців у ПС та ДБСТ. Завданнями соціального супроводу є створення позитивного психологічного клімату в сім’ї, умов для розвитку дітей з урахуванням їх індивідуальних потреб, формування партнерських відносин між прийомними батьками, державними і громадськими установами для забезпечення оптимальних умов життя та захисту прав дітей [5].

Визначення “соціальний супровід прийомної сім’ї” було введено у 1998 р. як таке, що становить окрему форму соціальної роботи. Розробляючи цю тематику, науковці Державного інституту проблем сім’ї та молоді (на той час – Українського інституту соціальних досліджень) багато в чому спиралися на досвід Великої Британії, де протягом багатьох років створювалися й функціонували фостерні (прийомні) сім’ї. У процесі створення ПС в Україні було розроблено основні критерії соціального супроводу. Його організація є специфічною особливістю функціонування ПС як форми сімейного утримання і виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. На основі практики роботи з ПС, останніми роками силами ЦССМ запроваджується соціальний супровід ДБСТ.

Соціальна робота з зазначеними сім’ями, в першу чергу, спрямована на вирішення проблемних питань життя та розвитку прийомних дітей. Але, враховуючи потребу забезпечення сприятливого сімейного оточення, при необхідності, робота ведеться також з батьками і біологічними дітьми. Комплексний підхід у соціальній роботі з такими сім’ями визначається як “соціальний супровід прийомних сімей”, на відміну від “соціального супроводу прийомної дитини в сім’ї”.

Соціальний супровід має здійснюватися весь термін перебування вихованця у сім’ї. Але найбільш інтенсивно соціальна допомога має відбуватися протягом першого півріччя. У цей час проходить період адаптації родини і самої дитини до нових умов, налагодження стосунків дитини з усіма членами родини та з соціальним оточенням. У подальшому контакти соціального працівника з сім’єю стають менш інтенсивними. Вони здебільшого визначаються конкретними потребами вирішення нагальних питань родини, а також контролем умов життя та розвитку дитини.

За змістом соціальний супровід виходить за межі індивідуальної або групової соціальної роботи. Методика соціального супроводу має багато схожого з відомою у соціальній роботі методикою “ведення випадку”. Притому вона застосовується тривалого часу і стосовно конкретної сім’ї.

Основними завданнями соціального супроводу є:

- ефективне використання наявних ресурсів для оптимальної та швидкої адаптації сім’ї і дитини-вихованця з метою вирішення проблем останньої;

- надання допомоги батькам для того, щоб у подальшому вони могли вирішувати проблеми шляхом мобілізації власних ресурсів;

- забезпечення партнерських стосунків між сім’єю, соціальною службою, іншими державними і громадськими установами для комплексного забезпечення прав прийомної дитини.

Влаштування дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків у ПС та ДБСТ можна розглядати, як делегування державою батькам права на виховання та утримання дітей. Такий підхід передбачає контроль з боку держави того, як батьки-вихователі або прийомні батьки виконують взяті на себе зобов’язання стосовно вихованців. Цей контроль потрібно розуміти як форму дієвої допомоги сім’ям в інтересах дітей. Саме так мають ставитися усі учасники соціального супроводу ПС та ДБСТ до реалізації соціальним працівником контрольної функції.

Соціальний супровід, що забезпечується соціальними працівниками ЦССМ, виступає, з одного боку, як контроль за умовами виховання та утримання прийомної дитини в сім’ї, з іншого боку – як система дієвої допомоги у вирішенні життєвих проблем, пов’язаних із влаштуванням дітей у сім’ї. Соціальний працівник надає практичну соціальну допомогу, здійснює соціальну опіку, виступає посередником між батьками та державними структурами, покликаними вирішувати питання життєзабезпечення дітей. Одним із напрямів роботи соціального працівника є налагодження співпраці усіх служб, які захищають права дітей, з метою забезпечення якнайкращих умов виховання та розвитку прийомної дитини у сім’ї.

У той же час робота соціальних працівників із сім’єю має ґрунтуватися на паритетних умовах – батьки мають чітко виконувати обов’язки, які беруть на себе, приймаючи на виховання дітей, не перекладати власні зобов’язання на соціальних працівників. Саме спільна, зацікавлена співпраця спеціалістів та батьків, що базується на двосторонній домовленості щодо виконання певних зобов’язань, становить сутність соціального супроводу таких сімей.

Позитивним результатом влаштування дитини у сімейне оточення слід вважати набуття необхідних побутових навичок, досвіду сімейних ролей і взаємостосунків, виховання таких життєвих стереотипів, які сприятимуть самостійному влаштуванню дитини у дорослому житті, достатній соціалізації для забезпечення першочергових потреб законними способами. Саме на досягнення цієї мети має бути спрямована робота з сім’єю. Стратегічним напрямом соціального супроводу має стати визначення перспектив подальшого влаштування дитини після досягнення повноліття – працевлаштування, забезпечення житлом, продовження освіти. Саме ці проблеми мають вирішуватися батьками та соціальними працівниками протягом усього періоду проживання дитини у сім’ї.