- •Розділ 1. Характеристика вірусоподібних біополімерів та вірусів
- •Термінологія
- •1.3. Гіпотези походження і еволюція вірусів
- •1.4. Історичний нарис
- •1.5. Біополімери – збудники захворювань еукаріотичних організмів
- •Класифікація
- •Властивості
- •Патогенез
- •Дослідження пріонів дріжджів та інших міксоміцетів
- •1.7. Віруси
- •1.7.1. Характерні ознаки вірусів
- •1.7.2. Геометрична структура вірусів
- •1.7.3. Структура вірусного геному
- •1.7.4. Вірусні білки
- •1.7.5. Генетика вірусів та взаємодія вірусних геномів
- •Джерела формуванняя і поповнення генофонду вірусних популяцій
- •1.7.6. Репродукція вірусів
- •1.7.7. Стійкість вірусів поза клітиною
- •1.7.8. Особливості вірусних інфекцій
- •Тіпи вірусних інфекцій
- •1.7.9. Шляхи проникнення вірусу в організм людини і інших хребетних тварин
- •1.7. 10. Шляхи проникнення вірусу в рослини
- •1.7.11. Відношення комах до вірусів
- •1.7.12. Вірусні інфекції гідробіонтів
- •1.7.13. Загальні методи вивчення вірусів
- •1.7.14. Дія вірусів на інфіковану клітину
- •1.7.15. Ендогенні віруси
- •1.7.16. Мімівірус - недостаюча ланка між вірусами і бактеріями або принципово нова форма життя?
- •1.7.17. Номенклатура і класифікація вирусів
- •Ictv класифікація (1995)
- •Розподіл вірусів по родинах за класифікацією Балтімора
- •2. Система імунітету людини та її вплив на перебіг вірусної інфекції
- •2.1. Імунна система та її реакція на вірусну інфекцію
- •Механізми захисту організму ссавців від ураження вірусами
- •2.2. Теоретичні аспекти активної імунізації
- •2.3. Характеристика вакцинальних препаратів
- •2.4. Пасивна імунізація
- •2.5. Механизми захисту вірусів від імунної відповіді
- •2.6. Молекулярні засади раціональної терапії вірусних інфекцій
- •Засоби лікування вірусних хвороб
- •2.6.1. Противірусні препарати та механізми їх дії
- •2.6.2. Формування стійкості у вірусів до хімічних препаратів
- •Розділ 3. Принципи та методи лабораторної діагностики
- •Характеристика методів діагностики вірусних інфекцій
- •3.1. Виділення вірусів з організму та навколишнього середовища
- •Вилучення вірусів з організму людини та тварин
- •Зразки для вірусологічної діагностики
- •Виділення вірусів із об’єктів навколишнього середовища
- •3.2. Вірусоскопічні методи досліджень
- •3.3. Електронна та імунно-електронна мікроскопія
- •3.4. Вірусологічні методи
- •Методи вірусологічних досліджень на тваринах
- •3.5. Використання культури клітин у вірусології
- •Основні клітинні культури, що застосовуються для виділення вірусів
- •3.6. Індикація вірусів у живих системах
- •3.7. Титрування вірусів
- •3.8. Серологічні методи діагностики
- •3.8.2. Метод флуоресцюючих антитіл (мфа)
- •3.8.3. Реакція зв’язування комплементу (рзк)
- •3.8.4. Реакція нейтралізації (рн)
- •3.9. Реакція гемаглютинації (рга) та реакція гальмування гемаглютинації (ргга)
- •Умови гемаглютинації деяких вірусів
- •3.10. Реакція непрямої (пасивної) гемаглютинації (рнга або рпга)
- •3.11. Реакція гемадсорбції (рГадс) та реакція гальмування гемадсорбції (ргГадс)
- •3.12. Молекулярно-гібрідологічні методи
- •Полімеразна ланцюгова реакція
- •Характер реплікації віруса;
- •4.1.2. Герпетичрий гепатит
- •4.1.3. Цитомегаловірусна інфекція
- •Поява основних етапів інфікування цмв і впг
- •4.1.4. Епщтейн-Барр вірусна інфекція. (Інфекційний мононуклеоз)
- •Найбільш частим клінічним перебігом захворювання є ентерит і гастроентерит, вторинна лактазная недостатність.
- •4.4.1. Вірус гепатитк є
- •Розповсюдження генотипів у світі
- •4.5. Віруси, що містять одноланцюгову молекулу рнк негативній або подвійній полярності (наприклад, ортоміксовіруси, філовіруси).
- •4.5.1. Віруси грипу людини
- •Календар появи субтипів віруса грипа а за 100-річний період
- •4.6.1. Вірус імунодефіциту людини
- •Питання до індз
- •Литература
4.1.2. Герпетичрий гепатит
При внутріутробному зараженні плоду вірусом простого герпесу настає мимовільний викидень або народжується дитина з ознаками генерализованной инфек-ции. Ураження печінки в цих випадках слід розглядати по суті як прояв герпетичного сепсису. Стан дітей після народження важкий. Явища гепатиту можуть виникати відразу після народження, але іноді їх поява затримується на 5-7 днів. Жовтяниця частіше буває помірною, але іноді - яскравою. На шкірі і слизових оболонках непостійно виявляються герпетичні висипання. Можливі також явища менінгоенцефаліту, кератокон'юнктивіту, хоріоретиніту, інтерстиціальної пневмонії ураження шлунково-кишкового тракту На висоті захворювання - стан септичний; висока лихоманка, судоми, менінгеальний синдром, зміни на шкірі і слизових оболонках за типом виразково-некротичних проявів і висипанями. У сироватці крові високий вміст білірубіну за рахунок підвищення конъюгированной і некон'югованій фракції, помірно підвищена активність печеночнок-леточних ферментів, низький показник протромбинового індексу. Перебіг хвороби, як правило, важкий летальний результат настає протягом 5-10 днів при явищах коми і геморагічного діатезу.
Діагноз ставиться по наявності тих, що групують¬ця бульбашкових висипань на шкірі, слизових оболонках у матері і у дитини, загального важкого стану з лихоманкою, жовтяницею, гепатоспленомегалією, ураженням ЦНС, очей, легенів а також по виділенню вірусів з шкірних уражень і збільшення титру специфічних антитіл, вияв¬ляемих в РСК, ІФА.
Лікування. Як етіотропні засоби рекомендується призначати ацикловир з розрахунку 15 міліграм/кг маси тіла в добу протягом 7-10 днів, зовиракс в тому ж дозуванні, лейкоцитарний інтерферон по 1 млн ЕД внутрішньом'язово або внутрішньовенно протягом 5-10 днів. бонафтон, виразол специфічні імуноглобуліни. Для иммунокоррекции застосовують тактивин, нуклеинат натрію, левамізол і інші.
4.1.3. Цитомегаловірусна інфекція
Цитомегалія - вірусне захворювання; хагактеризуется поліморфною клінічною симптоматикою, що виникає внаслідок образова¬ния в слинових залозах вісцелярних органах і ЦНС цитомегалов - гігантських клітин з типовими внутрішньоядерними і цитоплазматичними включеннями.
Етіологія. Збудник цитомегалії - вірус, виділений в 1956 р.. Нині відомі два серотипа цитомегаловіруса. Вони відносяться до родини Herpesviridae. По морфології схожі з вірусом простого герпесу. Віріон містить ДНК, має діаметр 120-140 нм добре культивується в культурі фібробластів ембріона людини. При розмноженні в клітині віруси роблять цитопатичний ефект з про¬разованием гігантських клітин внаслідок відвели¬чения ядра і цитоплазми. У хворих цитомега-лией вирусосодержащие клітини можна виявити в слині, в осіданні сечі, спинномозковій рідині, а також в різних уражених ор¬ганах.
Віруси добре зберігаються при кімнат¬ний температурі, чутливі до ефіру і де¬зинфицирующим засобам. Мають слабку интерфероногенним дію, до антибіотиків не чутливі.
Віруси видоспецифіичні. Тварини не чутливі до вірусу. Захворювання викликається тільки у людини. Особливо чутливі до вірусу новонароджені і плід.
Епідеміологія. Інфекція широко поширена, основна маса людей переносить приховану латентну або инаппарантную форму хвороби ще в ранньому віці. Практично у усіх дорослих людей (у 70-80%) в крові виявляються віруснейтралізуючіе антитіла.
Джерелом інфекції є тільки людина, хворий або вірусоносій. Передача здійснюється, мабуть, переважно контактним шляхом, рідше - повітряно-краплинним і ентеральним. Крім того зараження може відбуватися і парентерально, при переливанні крові або її препаратів. Такий шлях передачі, можливо, зустрічається частіше, ніж прийнято вважати, що підтверджується дуже частим виявленням цитомегаловіруса у донорів крові (до 60%). Новонароджені можуть інфікуватися через молоко матері. Достовірно доведений трансплацентарний шлях передачі інфекції. Зараже¬ние плоду походить від матері-носійки вірусу. В цих випадках цитомегаловирус вдається виявити в плаценті хоча клінічних прояв¬лений хворобі у матері не виявляється. Пере-дача інфекції здійснюється безпосередньо через пошкоджену плаценту або інтранатальну під час проходження дитину по родових шляхах матері. Інфекція протікає латентно з гигантоклеточним метаморфозом в слинових залозах. З віком частота виявлення цитомегалических клітин знижується при одночасному збільшенні числа осіб з наявністю в крові антитіл до цитомегаловирусу. Гуморальна імунна відповідь виробляється і при латентній інфекції - в сироватках з'являються комплементз'вязуючі і вируснейтралізуючі антитіла.
Зараження
- повітряно-краплинним шляхом, а також через слину при поцілунках;
- статевим шляхом - при контакті із спермою і вагінальним секретом;
- при переливанні крові;
- при пологах і під час перебування дитини в утробі в процесі вагітності;
- через молоко матері при грудному годуванні дитини.
При внутріутробному зараженні цитомегаловирус легко проникає через плаценту і може бути причиною того, що недоношує, мертвонародження, вроджених вад розвитку і потворності. При інфікуванні під час прохожде¬ния родових шляхів або відразу після народження захворювання проявляється в постнатальному періоді у вигляді локалізованої поразки слинових залоз або генерализованних форм, що протікають з ураженням головного і спинного мозку, пече¬ні селезінки, легенів, бруньок і інших органів. При цьому найважливіше значення має эпителиотропность вірусу, особливо до епітелію залізистих органів. У відповідь на внутрішньоклітинне паразитування вірусу виникає виражений инфильтративнопролиферативний процес з порушенням функції ураженого органу. У патоге¬незе генерализованних форм може мати значе¬ние і загальнотоксична дія вірусу а також виникаючі порушення внутрішньосудинного свер¬тивания (ДВС-синдром) і не¬функціональна достатність кори надниркових залоз.
Характер патологічного, що розвивається, процесЦитомегаловирусная инфекция развивается значительно медленнее, чем заболевания, визванние вирусом просто-го герпеса (табл. 4).
У генезі формування хронічних форм інфекції велике значення, мабуть, має здатність цитомегаловируса тривало персистировать і репродукуватися в лейкоцитах, системі мононуклеарних фагоцитів і лімфоїдних органах. Мабуть що при розвитку в організмі стану імунодепресії вірус може виходити в рідке середовище і вражати багато органів.
Таблиця 15.
