Висновки до розділу і.

Отже, мистецтво слова з'явилося ще на світанку людства і пройшло дуже довгий шлях розвитку. Особливого значення у демократичних країнах набуло політичне красномовство, оскільки саме завдяки агітаційним промовам політиків вирішуються долі цілих держав.

Саме тому мудрий політик повинен оволодіти знанням про те, як переконувати маси, а також навчитися його застосовувати на практиці. Мова політика повинна бути чітка, зрозуміла і аргументована. Існує два підходи для доведення власної думки: логічне пояснення та апеляція до почуттів глядачів.

Для підвищення ефективності промови слід використовувати усі можливі вербальні та невербальні компоненти. До вербальних компонентів належить використання троп і фігур, основне завдання яких – активізувати образне мислення аудиторії та урізноманітнити виступ. До невербальних компонентів належать інтонація, міміка і жести. Зміна інтонації використовується для виділення і підкреслення ключових моментів промови, а також посилення зацікавленості аудиторії у словах мовця. Міміка і жести – допоміжні компоненти, які мають описовий характер. Проте вони також повинні бути присутні, оскільки промова без жестикуляції та змін виразу обличчя є сухою і нецікавою.

Головна задача мовця – зробити так, щоб аудиторія правильно інтерпретувала його слова. Тому, виходячи з промовою, необхідно враховувати особливості світогляду слухачів і відтак використовувати правильні стратегії мовлення.

Розділ іі. Особливості веденя дискусії у телепередачах «свобода слова», «велика політика» та «шустер live»

2.1. Публічна промова як засіб формування іміджу політика

Незалежно від того, чи полягає завдання в тому, щоб бути обраним, щоб інтерпретувати і популяризувати нові погляди або в тому, щоб зробити повсякденне управління роботою з громадськістю важливою частиною життя спільноти - використання пропаганди, ретельно підлаштованої під психологію мас, є важливою частиною політичної діяльності [9].

Політичний виступ не повинен бути суто інформативним. Будь-яка публічна промова має зовсім іншу мету: переконати аудиторію у тому, що точка зору політичної сили є справедливою, а головне – єдиною правильною. Перед мовцем ніколи не стоїть завдання донести об’єктивну інформацію до слухача. Навпаки, задача оратора: маніпулювати громадською свідомістю, спонукаючи до дій та думок, необхідних оратору [18].

Немає сумнівів у тому, що політична апатія середнього виборця у деяких країнах пов'язана з тим фактом, що політики не вміють достукатися до громадської свідомості. Вони не в змозі подати себе і свою політичну платформу так, щоб це справді щось означало для спільноти. Дотримуючись же принципу рабського підпорядкування виборцям, вони позбавляють свою кампанію всілякої видовищності та привабливості. Публіці не цікава людина-автомат. Їй цікавий лідер, борець, диктатор. Однак, враховуючи поточну політичну ситуацію, коли кожен кандидат змушений догоджати масам, єдиним способом, що дозволяє природному лідерові взяти владу в свої руки, є майстерне використання пропаганди [9].

В Україні ж дедалі зростаюча байдужість населення до політичних перепитій пояснюється інакше. В українському політикумі більше, ніж достатньо майстрів слова, спроможних не тільки вловити настрої громади та апелювати в агітації до її потреб, але й взяти на себе важкий тягар лідерства та предводительства; вони готові в разі необхідності повести за собою натовп – не на війну, так на Майдан. Але їх надто багато. І всі вони такою ж мірою вправні, якої і однакові. Тому пересічний громадянин вже давно не виокремлює Януковича, Тимошенко чи Ющенка – вони всі злилися в єдину безлику політичну масу. Причина проста – політики добре говорять, створюючи свій позитивний імідж, але, прийшовши до влади, нічого не змінюють у країні, таким чином псуючи його [35].

У таких реаліях необхідним явищем стала б поява нового обличчя – людини, яка змогла б зробити так, щоб за нею пішла більша частина країни, незалежно від нинішніх переконань. Але і такий варіант розвитку подій є неможливим: політичне середовище в Україні є закритою спільнотою, куди пробитися новій людині нереально. За таких обставин єдиний можливий висновок такий: нового національного лідера доведеться обирати серед тих, хто вже перебуває у владі. А щоб він став лідером усієї країни, йому необхідно буде здобути прихильність негативно налаштованої частини населення, створивши позитивний образ себе як державного діяча. А ця задача вже вирішується не так, як в інших країнах – важливо не те, що ти зробив, а те, що зумів запропонувати. Дуже важливим чинником тут також є те, що політичні уподобання українців уже визначені та категоричні. Переконати опонентів у справедливості своїх слів дуже важко, оскільки пересічний українець уже перенасичений лозунгами одних і тих самих політиків і не готовий адекватно їх сприймати [35].

Ми спробували з’ясувати, що ж нового намагаються запропонувати українцям наші найвпливовіші політики.