3. Публічні промови політиків: прагматичний аспект

Прагматика – один із розділів семіотики, що досліджує функціонування мовних знаків у мовленні. Прагматики піднімає багато питань, пов’язаних із мовцем, адресатом і їх взаємодією в процесі комунікації [40].

Слідом за Дж. Морганом, прагматику часто розглядають як той компонент граматики, що містить правила («стратегії») інтерпретації реплік у розмові [2]. Тобто прагматичний аспект промов полягає у тому, щоб ритор, вкладаючи підтекст у свою промову, робив це таким чином, щоб його аудиторія змогла правильно інтерпретувати і зрозуміти його слова.

В.З.Демьянков стверджує, що зрозуміти висловлення означає:

1) проінтерпретувати чергову мовленнєву дію (на тлі вже наявних гіпотез) як хід у рамках конкретного виду і стилю спілкування (різною мірою враховуючи можливості розбіжності своїх правил спілкування і правил партнера),

2) виявити диспозицію (тобто ухвалити або відкинути нав'язуваний вид спілкування)

3) отримати інтерпретацію власного мовного вираження в контексті такого «нав'язаного» виду, - відсторонившись і спрогнозувавши одночасно подальший хід спілкування [19].

З відстороненої точки зору один і той самий учасник може бути залучений одночасно в різні види спілкування, проте з внутрішньої він усвідомлює себе в рамках не більше ніж одного виду. Залучення можливе на рівні свідомості (коли використовується та чи інша тактика спілкування, яка здійснює свідомий стратегічний план [17]) і на рівні підсвідомості (при мимовільному виконанні дій, що реалізують «підсвідомі стратегії», як при мовних помилках типу застережень).

Фактори розуміння визначають зв'язність висловлювань, зокрема зв'язність тексту (зв'язаність - один з параметрів зв'язності). Зв'язність проявляється в тій єдності частин вислову, яка інтерпретується як вирішення конкретних стратегічних і тактичних завдань; вона виявляється інтерпретатором, який віддає перевагу одним гіпотетичним інтерпретаціям перед іншими. У зв'язність входить те, що визначає соціальну нормативність логіки висловлювань, уважність вибору мовних засобів і т.п. Отже, зв'язність входить в інтерпретацію вислову, а не є властивістю вислову як такого, взятого поза інтерпретацією [19].

Регулярно використовувані стратегії узагальнюються в схеми стратегій, або «стратегеми» Нормативна оцінка спілкування і результуючої зміни висловлювань, тобто оцінка дискурсу, - результат врахування «стратегем».

Отже, прагматична інтерпретація дискурсу містить:

1) опис стратегем, що мотивують дії сторін, що ведуть дискусію (реалізації таких стратегом, конкретні стратегії «зшивають» епізоди дискурсу у тематично організоване ціле)

2) оцінку ефективності дискурсу та його частин, що використовуються в рамках тактик, що реалізують стратегії в конкретних обставинах спілкування [19].

Крім того, на думку Г.Г.Почепцова, для того, щоб текст був правильно інтерпретований аудиторією, усі методи переконання необхідно посилювати, враховуючи національний та контекстний мотив [34].

Таким чином, вживаючи ті чи інші підтексти та контексти, мовець через інтерпретацію добивається впливу на аудиторію, що є кінцевою метою будь-якого агітаційного виступу: живого чи телевізійного.

На думку фахівців, політичний діяч, який виступає по телебаченню, зацікавлений в так званій «валоризації», тобто штучному завищенні значущості своєї думки. Для того, щоб це вдалося, у глядача має створитися враження, що він одержує суттєву інформацію в обмін на витрачену увагу [28].

Ключові параметри політичного виступу - цілісність, доречність і змістовність. Цілісність політичного виступу передбачає відповідність змісту образу, створюваному політиком. Доречність виступу - почуття відповідальності за сказане, а також здатність політика формулювати проголошуване нове в нових термінах. Доречність, як і цілісність, сприяє валоризації виступу, оскільки у глядача складається враження, що йому надається серйозна довіра, завдяки чому він відчуває себе учасником того, що відбувається. Змістовність політичного виступу передбачає значимість того, що говориться. Не дуже змістовні виступи швидко забуваються і не залишають жодного сліду в свідомості людей [28].

Вітчизняні психологи вважають, що для української аудиторії, яка дуже чуйно реагує на поведінку політика в ефірі, важливі гармонійність його виступу, уміння раціонально «резонувати» в такт своєму співрозмовнику, дозувати емоційну залученість. Психологи рекомендують також не захоплюватися іронізуванням і уникати їдких зауважень. Серед рис, бажаних для позитивного сприйняття лідера, називаються терпимість до співрозмовників і суперників, вміння виглядати компетентним в очах глядачів, знати міру в плані самоподачі. Однак українські політики часто використовують телевізійні виступи не стільки для демонстрації достоїнств власних пропозицій і програм, скільки для дискредитації суперників. Особливо цим «грішать» політики радикального спрямування.

А.Гітлер визначав такі необхідні змістові характеристики агітаційної промови:

- необхідно уникати абстрактних ідей, апелювати до емоцій;

- необхідно постійно повторювати декілька ідей, використовуючи стереотипні фрази;

- необхідно зупинятися на одному боці аргументації;

- необхідно постійно критикувати ворогів держави;

- необхідно виділяти одного ворога для персональної критики.

Також Гітлер писав: «Неправильно надавати пропаганді надто велику багатогранність» [14].

Геббельс також формулює правило спрощення, яке активно використовується у пропаганді та паблік рилейшнс сьогодні. Він пише: «Народні маси зазвичай значно примітивніше, ніж ми їх собі уявляємо. Виходячи з цього, пропаганда має завжди залишатися простою та одноманітною. У цій гонці лише той спроможний досягти основних результатів у справі впливу на громадську думку, хто в стані звести усі проблеми до найпростішої термінології, і в кого вистачить мужності постійно повторювати це у найпростіших формах, незважаючи на заперечення інтелектуалів. [13; 33].

Отже, метою будь-якої промови, а особливо політичної, є вплив на свідомість мас, а досягатися ця мета повинна в першу чергу за рахунок змісту, а не форми. Політик повинен вкладати у свої слова таке значення, яке може бути правильно інтерпретоване і сприйняте аудиторією – це і є прагматичний аспект промови.