3. Міжнародні економічні організації поза системою оон

1. Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), англ. Organisation for Economic Co-operation and Development (OECD) — міжнародна організація, що об'єднує 34 країн світу¹³, більшість з яких є країнами з високим доходом громадян і розглядаються як розвинені. ОЕСР активно співпрацює з державами не-членами організації, у рамках спеціалізованих програм, міжнародних заходів тощо

Установа виникла у 1948 як Організація європейського економічного співробітництва (ОЄЕС) під керівництвом французького економітса Роберта Марджоліна для допомоги у керівництві здійсненням Плану Маршалла для економічної реконструкції Європи після Другої Світової Війни. Пізніше список членів союзу розширився неєвропейськими країнами.

Договір про ОЕСР був підписаний 14 грудня 1960 в Парижі (чин. з 30 вересня 1961році). Починаючи з моменту свого створення, ОЕСР має на меті посилювати економіку країн-членів, просувати ринкову економіку й представницьку демократію, розвивати вільні ринки, сприяти зростанню як розвинутих країн, так і тих, що розвиваються.

Штаб-квартира розміщена у Парижі(Франція)

Офіційними мовами ОЕСР є англійська і французька.

Україна розпочала співпрацю з ОЕСР у 1997 р. У 2003 р. Урядом України створена міжвідомча Координаційна рада у зв'язках з ОЕСР.

ОЕСР — це товариство «багатих» країн, які поділяють спільні ідеї. Його країни-члени виробляють 2/3 світових матеріальних цінностей та послуг. Головною вимогою до членства є поділ принципів ринкової економіки та демократичного плюралізму.

На відміну від Світового Банку та МВФ, ОЕСР не надає фінансування. Організація є місцем вивчення та дискусій і здійснює пошуки та аналіз, які допомагають урядам визначити стратегію виходу на формальні угоди між країнами-членами і які будуть реалізовуватися національними інституціями чи в інших міжнародних домовленостях. Ця часто непомітна робота, на думку країн-членів ОЕСР, є основною і дуже ефективною, починаючи зі збору та аналізу даних і до колективної дискусії з політики, що проводиться. Визначаючи перешкоди на шляху ефективності, зростання та інновацій, ОЕСР часто спонукає уряди приймати складні політичні рішення з тим, щоб підвищити ефективність їх економік. Дискусії, які іноді виникають в надрах самої ОЕСР, приводять до угод між урядами щодо застосування єдиних «правил гри» в питаннях міжнародного співробітництва. Ці дискусії можуть також виливатися або у формальні угоди, наприклад, щодо боротьби з корупцією, експортних кредитів, руху капіталів, прямих іноземних інвестицій, або у норми та моделі (кодекси поведінки) міжнародної фіскальної політики чи рекомендації та директиви щодо захисту навколишнього середовища.

2. Організація країн-експортерів нафти (опек)

Це об’єднання основних країн Азії, Африки та Латинської Амери­ки, що видобувають нафту, їх частка перевищує третину світового обсягу видобування нафти.

Перші заходи в напрямку встановлення тісних зв’язків між краї­нами-експортерами нафти були здійснені Венесуелою, Іраном, Іра­ком, Кувейтом і Саудівською Аравією в 1949 р. Після того як у 1960 р. транснаціональні нафтові компанії знизили ціни на нафту, у Багдаді відбулася конференція представників зазначених країн. Було прийняте рішення про утворення постійно діючої організації, основною метою діяльності якої повинно бути регулювання цін на нафту. Наступного року така організація була створена під час кон­ференції у Каракасі — столиці Венесуели. Згодом до ОПЕК увійшли Катар (1961 р.), Індонезія (1962 р.), Лівія (1962 р.), Об’єднані Арабські Емірати (1967 р.), Алжир (1969 р.), Нігерія (1971 р.), Еквадор (1973 р.) і Габон (1975 р.). Останні дві країни вийшли зі складу ОПЕК відпо­відно в 1993 та 1996 р.

Наприкінці 1973 р. країни-члени ОПЕК протягом трьох місяців підняли ціни на нафту вчетверо. Об’єднання ОПЕК встановлює єдині продажні ціни на нафту, сприяє збільшенню доходів від продажу ви­добутої нафти, стимулює освоєння національних нафтових джерел країн-учасниць.

Вплив ОПЕК на світові ціни на нафту послабився, коли Норвегія і Великобританія розпочали експлуатацію власних родовищ нафти з-під дна Північного моря. До того ж промислове розвинені країни світу зайнялися пошуком альтернативних джерел енергії та її еко­номним використанням.

Вищим органом ОПЕК є конференція, що скликається двічі на рік. До органів керування належать Рада керівників і Генераль­ний секретар. Штаб-квартира ОПЕК розташована у Відні.