Лекція №16
Тема: НОРМАЛЬНА МІКРОФЛОРА ЛЮДИНИ
Нормальну мікрофлору людини слід розглядати як сукупність багатьох мікробіоценозів, які характеризуються певним кількісним і якісним складом і займають конкретні біотопи в організмі.
Для кожної ділянки тіла характерна своя мікрофлора. Розрізняють автохтонну (резидентну) – постійно присутню мікрофлору, стабільну за своїм складом, вона виявляє певну локалізацію у людей одної вікової групи, а також алохтонну (тимчасову, заносну) – транзитну, що розглядається як додаткова, випадкова флора, що занесена з інших біотопів хазяїна або з оточуючого середовища.
Автохтонні мікроорганізми є сапрофітами. Їх розвиток обумовлений рядом фізіологічних факторів – температурою, вологістю, рН, наявністю субстратів.
Представники аутофлори фіксуються в певних місцях шкіри і слизових оболонок шляхом взаємодії поверхневих бактеріальних структур – мембран і пілей, які містять речовини гліколіпідної природи з рецепторами (глікопротеїнами) мембран епітеліальних клітин.
Прикріпившись, мікроорганізми продукують речовини, які утворюють біоплівку завтовшки від долей до десятків мікрометрів. Вона складається з екзополісахаридів мікробного походження, муцину, що продукується клітинами господаря та міліардів мікроколоній. В складі такої біоплівки мікроорганізми стають значно стійкішими до зовнішніх, в тому числі інфекційних факторів. Цей факт є базисним в розумінні ролі нормальної мікрофлори для проти інфекційного захисту організму.
При формуванні індивідуального мікробного пейзажу організму людини певну роль відіграє генотип, який визначає білкову структуру рецепторного апарату клітин, білкову специфічність муцину тощо. Утворення мікробних екосистем обумовлено динамічною рівновагою між мікрофлорою та імунітетом. Саме імунна система визначає характер ауто флори та сприяє її стабільності. Деякі представники мікрофлори не індукують утворення антитіл, інші – мають однакові антигенні компоненти з клітинами тканин людини (явище імунологічної мімікрії).
Слід відзначити, що абсолютно ідентичних мікробних систем у людини не існує. Кожний індивідуум характеризується своїм мікробним фенотипом. Склад мікрофлори визначається спадковістю, родинною індивідуальністю, залежить від традицій харчування, побутових умов, регіону проживання, екзоекологічних впливів тощо.
Транзитні мікроорганізми є непатогенними або умовно-патогенними мікробами, вони потрапляють в організм людини з оточуючого середовища. При цьому вони можуть не викликати захворювань, але знаходитись тривалий час на шкірі та слизових оболонках.
Організм людини населяють понад 500 видів бактерій, біля 50 видів вірусів і понад 20 видів найпростіших. Загальна кількість мікроорганізмів досягає 1014-1016, що є на 1-3 порядка більше, ніж всіх клітин макроорганізму. Таким чином на кожну соматичну клітину тіла людини припадає від 10 до 1000 клітин мікробів-симбіонтів.
Дослідження мікрофлори людини проводять при діагностиці ендогенних інфекцій, дисбактеріозів, бактеріоносійства, у космонавтів, членів екіпажів підводних човнів та полярних експедицій для уникнення бактерійної несумісності.
При розгляді питань кількісного та якісного складу мікрофлори людини слід відзначити, що сучасні технічні методи не дозволяють культивувати до 50% анаеробних бактерій, які входять в її склад, що серйозно ускладнює створення об’єктивної мікробіологічної карти організму людини. Такі мікроекологічні дослідження можуть бути однією з цікавих перспектив в розвитку мікробіології.
Мікрофлора шкіри
Найбільш характерними мікробами шкіри є коринебактерії, які складають до 70% нормальної мікрофлори шкіри (Corynebacterium bovis, C.lipophylicum, C.minutissimus, C.pseudodiphtheriticum, C.xerosis); пропіонібактерії (Propionibacterium acnes, P.avidum, P.freudenreichii, P.granulatum); стафілококи (Staphylococcus epidermidis, S.saprophyticus, S.capitis, S.cohnii); мікрококи (Micrococcus kristinae, M.luteus, M.varians); сарцини (Sarcina maxima, S.ventriculi); актиноміцети (Actinomyces bovis, A.israelii); гриби (Pityrosporum ovale, P.orbiculare). У окремих осіб зустрічаються дріжджоподібні гриби Candida, Staphylococcus aureus, різні види стрептококів, анаеробні клостридії.
Більше мікроорганізмів на ділянках шкіри, вкритих волоссям. Всі мікроорганізми харчуються за рахунок відмерлих клітин епітелію, продуктів виділення сальних та потових залоз тощо. Продукти розпаду поту під впливом бактерій надають йому неприємний запах. Крім характерної для шкіри аутомікрофлори, можуть бути виявлені і транзитні мікроорганізми, які швидко зникають під впливом бактерицидних властивостей шкіри. При контакті з ґрунтом шкіра обсіменяється спорами різних мікроорганізмів, особливо руки. В таких випадках на шкірі виявляються клостридії правцю, кишкова паличка, стафілококи, стрептококи, гриби.
Шкіра (епідерміс) не є дуже добрим місцем для існування мікроорганізмів. Це обумовлено рядом факторів:
Шкіру періодично миють. Відсутність вологи призводить до переходу мікроорганізмів у спочиваючу фазу. Однак, в окремих місцях (голова, вухо, урогенітальна та анальна ділянки) вологи достатньо для розвитку мікроорганізмів.
Шкіра має слабо кислий рН, який створюється органічними кислотами, які продукуються нормальними стафілококами, секретами потових і жирових залоз (рН 4÷6).
Піт містить високі концентрації NaCl. Це робить поверхню шкіри гіперосмотичною і викликає осмотичний стрес у більшості мікроорганізмів.
Певні антибактеріальні речовини шкіри допомагають контролювати колонізацію, ріст та інфекції, що викликані транзитними мікроорганізмами. Наприклад, потові залози виділяють лізоцим, який лізує Staphylococcus epidermidis та інші грампозитивні бактерії.
Дезодоранти та антиперспіранти містять антибактеріальні речовини, які селективно діють на грампозитивні бактерії. Однак, пригнічення цих бактерій може призвести до розвитку грамнегативних бактерій та виникнення інфекцій.
Матеріал для дослідження із здорової чи патологічно зміненої шкіри найчастіше беруть стерильним ватним тампоном, для більш точного дослідження мікрофлори шкіри використовують метод змивів-зскрібок Вільямса і Клігмана в модифікації С.І.Ситника. У відповіді до лікаря вказують загальне мікробне обсімінення досліджуваної ділянки тіла: високе – понад 106, середнє – 103-105, низьке – менше 103 КУО/см2; види виділених мікроорганізмів; стан мікробіоценозу (еубіоз, дисбактеріоз).
Мікрофлора діхальних шляхів
У повітрі, що вдихається, є значна кількість мікроорганізмів, адсорбованих на частинках пилу. 3/4 - 4/5 їх затримується в носоглотці. У порожнині носа в нормі кількість мікроорганізмів незначна, оскільки слизова носа продукує муцин і лізоцим – речовини бактерицидної дії.
Серед резидентної мікрофлори дихальних шляхів найчастіше знаходять зеленячі, гемолітичні й негемолітичні стрептококи, коринебактерії, нейсерії, стафілококи, мікрококи, пептострептококи, бактероїди. Значно рідше виявляють актиноміцети, мікоплазми, трепонеми, ентеробактерії й гриби роду Candida.
Основна маса мікрофлори припадає на долю Streptococcus viridians (понад 90% всіх мікроорганізмів). Біля 10% людей є носіями Staphylococcus aureus, а серед медпрацівників хірургічних і акушерсько-гінекологічних стаціонарів цей вид виділяють у 40-90% обстежених осіб.
Слизова оболонка трахеї, бронхів, бронхіол і альвеол здорової людини, як правило, не містить мікроорганізмів.