69.Тарифна політика страхової компанії

Тарифна ставка — це ціна страхового ризику, яка переважно розраховується на 100 грошових одиниць страхової суми або до її абсолютної величини. Страховий платіж розраховується згідно виразу: Сп = Ссум * СТ / 100

У ст. 9 Закону України "Про страхування" дається таке визначення: "Страховий тариф — ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування".

Специфічні ознаки категорії страхування обумовлюють суттєві особливості страхового тарифу:

· Тариф складається з двох частин — ризикової та цінової, як інструменту розкладки збитку та визначає з одного боку, частку для покриття ризику, з іншого — оплату за надання страхової послуги. · До складу тарифу включають ризикову надбавку, тому що ймовірний характер настання збитку вимагає врахування можливих відхилень від очікуваної величини збитку.

· Тариф розраховується для певної страхової сукупності, що обумовлено замкненим характером розкладки збитку.

Наведена модель чітко виокремлює кошти страхувальника (нетто-ставка) й страхової організації (навантаження), хоча страховий внесок (платіж, премія), що розраховується на підставі тарифної ставки, сплачує страхувальник Тв =ТН + N

Нетто-ставка ( ТН )призначена для формування страхового фонду в його основній частині (зазначимо її як ризикову премію), яка використовується для виплат страхового відшкодування. Враховуючи можливу невідповідність між очікуваним і фактичним збитком, до основної частини тарифу Тно включається ризикова надбавка r, яка відображає можливу ймовірність відхилення величини фактичного збитку від очікуваного і за рахунок якої формується запасний (резервний) фонд.

Тн = Тно + р

В той же час, методики визначення тарифних ставок для ризикових видів страхування та убезпечення життя мають особливості.  В практиці ризикових видів страхування страховий тариф представляє собою тариф-брутто, до складу якого входить тариф-нетто і навантаження. Кожна із зазначених частин має свою по елементну структуру. Нетто-ставка призначена для забезпечення виплат страхувальникам страхового відшкодування і страхових сум. По ризикових видах страхування вона складається з двох частин: основної частини і ризикової надбавки. Ризикова надбавка є гарантією забезпечення виплат страхувальникам у кожному конкретному році. Необхідність включення ризикової надбавки в тарифну нетто-ставку пояснюється тим, що в несприятливі роки основної частини нетто-ставки буде недостатньо для виконання страховими компаніями своїх зобов’язань, а ризикова надбавка створює певний запас міцності для страховика. В сприятливі роки невикористана на виплати ризикова надбавка направляється у запасний фонд. Визначення ризикової надбавки провадиться на основі ряду показників збитковості із 100 грн. страхової суми за останні 5 років. Навантаження покриває витрати страховика на ведення страхової справи, витрати на фінансування превентивних заходів та забезпечує заплановану норму прибутковості. Воно включає:

- витрати на превенцію; 

- витрати на ведення справи;

- прибуток.

Питома вага навантаження в брутто-ставці залежить від специфіки конкретної страхової операції, форми та виду страхування і, як свідчить міжнародна практика, коливається від 10 до 40%.

Витрати на ведення страхової справи, з огляду на державне регулювання страхової діяльності, знаходиться в межах:

- для обов’язкового державного страхування – 6% розміру тарифу; - для обов’язкового страхування майна та відповідальності – 20%; - для обов’язкового особистого страхування – 15% розміру тарифу. Витрати на фінансування превентивних заходів формують фонд превентивних заходів страховика за методикою, яку розробляє сам страховик та узгоджує з Уповноваженим органом у відповідному порядку. Прибуток у тарифі закладається в тарифну ставку як самостійний елемент ціни на страхову послугу під час калькуляції навантаження, збільшуючи вартість страхування. Частка його встановлюється, як правило, у відсотках. Як елемент тарифу він відіграє важливу роль у регулюванні попиту та пропозиції з окремих видів страхування. Прибуток у складі собівартості страхової послуги знаходиться в межах 10-15%, що забезпечує ефективний розподіл фінансових ресурсів страховика. Відсутність цього елементу робить тарифи “не загороджувальними”, розширюється страхове поле  Страховий тариф в особистому страхуванні при страхуванні життя структурно також складається із тарифа-нетто та навантаження. Проте його розрахунок має свої особливості. При страхуванні життя, в силу характеру страхового ризику (дожиття до закінчення терміну страхування або смерті на протязі цього терміну), а також довгостроковості розподілу страхового ризику та значних страхових сум, передбачається дещо інший порядок оцінки страхового ризику, встановлення розміру страхової суми та розрахунку страховиком страхової премії. Страхова премія, яку повинен сплачувати страхувальник при страхуванні життя, розраховується на підставі тарифних ставок, які враховують вік страхувальника (застрахованої особи), термін страхування, а також періодичність сплати внесків; якщо до переліку страхових випадків внесені нещасний випадок або захворювання, тарифні ставки розраховуються з урахуванням особливостей даних ризиків.  При пенсійному страхуванні страхова премія може бути внесена або періодичними платежами, або одноразово. При сплаті внесків в розстрочку може бути здійснена їх індексація для того, щоб страховик і страхувальник коригували розмір взаємних зобов’язань з урахуванням реальної вартості. Розмір премії, який необхідно внести, щоб забезпечити певний розмір пенсії, встановлюється з таблиць, які розраховуються страховиком згідно з існуючими статистичними даними. На практиці страхувальник часто сам вказує розмір внесків з урахуванням власних економічних можливостей. При цьому, згідно з бажанням страхувальника та при згоді страховика, страхову суму по цій угоді можна змінити як у бік зменшення при несприятливій для страхувальника економічній ситуації, так і в бік збільшення.

Слід зауважити, що склад страхового тарифу Законом України «Про страхування» не регламентований, однак при поданні страховиком документів для ліцензування додається розрахунок страхових тарифів. Страхові тарифи при добровільному страхуванні формуються за законами ринку і залежать від попиту та пропозиції на страхову послугу. У теорії страхування залежно від ступеня врахування індивідуалізації ризику виділяють: · середній тариф;

· диференційований тариф;

· індивідуальний тариф.

Середній застосовується у випадку, якщо страховика не цікавлять індивідуальні особливості об'єктів страхування або якщо страхова компанія не має достатньої інформації про рівень ризику та особливості об'єктів страхової сукупності. Середній тариф може бути збільшений або збільшений за ризикові особливості. Наприклад, при страхуванні будинків — за наявністю нестандартних конструкцій на можливість затоплення.

Після встановлення середнього тарифу до нього застосовуються надбавки і знижки залежно від об'єкта, що береться на страхування. Наприклад, у страхуванні нерухомості враховуються такі фактори, як умови експлуатації систем життєзабезпечення та будівлі, засоби захисту від аварій, системи зв'язку та ін.

Це обумовлює застосування у страховій практиці диференційованих тарифів. Диференційований тариф розраховується для окремих ризикових груп страхової сукупності на базі необхідної статистичної інформації щодо визначених ризикових ознак — характеру об'єкта, його місцезнаходження, призначення тощо.

Індивідуальний тариф визначається для окремого страхового об'єкта. Його розрахунок дуже складний, потребує відповідної статистичної інформації та значного часу. Проте складність визначення індивідуального тарифу, як правило, «скуповується» позитивним ре­зультатом його застосування.