2. Поняття полеміки, її співвідношення з дискусією.

Полеміка (грец. πολεμικά від πολέμιον, «ворожнеча») — стан суперечки, диспут при обговоренні або вирішенні проблем. Разом з цим поняттям використовуються: дебати і дискусія.

Різновид суперечки, що відрізняється тим, що основні зусилля сторін, що сперечаються, направлені на затвердження своєї точки зору з обговорюваного питання. Разом з дискусією полеміка є однією з найпоширеніших форм суперечки. З дискусією її зближує наявність достатньо певної тези, виступаючої предметом розбіжностей, відома змістовна зв'язність, що припускає увагу до аргументів осоружної сторони, черговість виступів що сперечаються, деяка обмеженість прийомів, за допомогою яких спростовується осоружна сторона і обґрунтовується власна точка зору.

Разом з тим полеміка істотно відрізняється від дискусії. Якщо метою дискусії є перш за все пошуки загальної згоди, того, що об'єднує різні точки зору, то основне завдання полеміки— затвердження однієї з протистоячих позицій.

Полеміст— той, хто вправно володіє мистецтвом полеміки або любить полемізувати; головний учасник полеміки.

Полемічна література(від грец. Πολεμιχός — войовничий)— літературна творчість церковно-теологічного і художньо-публіцистичного характеру.

3. Чинники, які впливають на дієвість аргументу в ході переконання

На дієвість аргументів у процесі переконування впливають і такі фактори, як авторитетність джерела інформації, переконливість самої інформації, а також вона залежить від аудиторії, на яку впливають. Аудиторія може ставитись до відповідної інформації та її автора з довірою, сумнівом, недовірою чи навіть з упередженням.

Дієвість переконання залежить від змісту обговорюваної теми, мовної динаміки, сили голосу, ефекту несподіваного повідомлення тощо.

Вченими-психологами було встановлено, що на дієвість аргументів під час переконування впливають такі чинники:

1. Характер джерела інформації, тобто того, хто переконує. 2. Характер самої справи, тобто переконливість того, про що говориться.

3. Характер групи (тобто її склад, погляди тощо), яку переконують.

4. Характер і важливість погляду, який має бути змінений.

5. Характер слухачів.

4. Предмет прокурорської риторики

На сучасному етапі прокурорську риторику можна розділити на судову та позасудову. Предметом судовоїриторики є промова, як інструмент та засіб правозастосовної діяльності. На думку В. В. Молдована, судова промова – це промова, звернена до суду та інших учасників судочинства і присутніх при розгляді кримінальної, цивільної, адміністративної справ, у якій містяться висновки щодо тієї чи іншої справи8. Оскільки, виступу суді – один із найскладніших і найвідповідальніших моментів участі прокурора, захисника й інших учасників у кримінальному судочинстві, то їхній успішний виступ неможливий без достатніх юридичних знань та умінь виступати публічно, адже воно само собою не приходить ніколи, слід напружено працювати над собою.

Великого значення у контексті судової діяльності прокурора має промова державного обвинувача. Остання – це, насамперед, докладне і неупереджене дослідження всього вислуханого присутніми в залі судового засідання.

Текст взят из статьи другой инфы нет: РОЛЬ ТА ЗНАЧЕННЯ РИТОРИКИ У ПРОКУРОРСЬКО-СЛІДЧІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Георгій Володимирович Попов, кандидат юридичних наук, провідний науковий співробітник Науково-дослідного інституту Національної академії прокуратури України Любов Степанівна Дрогомирецька, науковийспівробітник Національної академії прокуратуриУкраїни