53. Держава як гарант соціальної спрямованості ринкової економіки. Публічне адміністрування в забезпеченні населення суспільними благами.

У Основному законі України проголошується, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, як і гарантування кожному громадянинові права на достатній життєвий рівень для себе і своєї родини.

Ринкова економіка забезпечує сприятливі умови для гарантування прав і свобод людини та громадянина. І саме тому у правовому громадянському суспільстві провідною формою організації виробництва і розподілу благ є розвинені ринкові відносини. Розвинені до такої міри, що не тільки державні організації, але й приватні особи та їх об’єднання, які діють в економічній царині, є рівноправними учасниками (з огляду на взаємні юридичні права та обов’язки), сторонами товарно-грошових відносин.

Позитивною рисою ринку є й те, що він, будучи полем вимогливої, часом жорстокої конкуренції, змагальності, спонукає товаровиробників постійно удосконалювати, оновлювати виробництво, забезпечувати науково-технічний прогрес, прагнути до підвищення продуктивності праці. А виграють від цього, врешті-решт, усі люди, суспільство загалом. Проявом цього є економічні гарантії прав і свобод людини та громадянина, закріплені у Конституції України та інших законах держави. У такому суспільстві права людини не тільки декларуються, офіційно визнаються, але й здійснюються в максимальних межах наявних ресурсів.Державна політика в сфері зайнятості населення повинна бути зорієнтована на жорсткий контроль державних структур за забезпеченням реалізації суб'єктами трудових відносності. В умовах ринкової економіки, окрім ринкових (або приватних) благ, на які існує індивідуальне право власності, є так звані “суспільні”, або колективні блага. Суспільні блага неможливо надати якомусь одному суб'єкту суспільних відносин, не зробивши їх в той же час доступними для інших. Дуже важко, а іноді й неможливо, обмежити коло споживачів суспільних благ лише тими, хто за них заплатив.

Тому приватним підприємствам дуже складно виробляти і продавати суспільні блага, які неможливо справедливо розподілити за допомогою ринкових механізмів. В силу самої природи суспільних благ, встановити безпосередні зв'язки між платою за них та їхнім наданням практично неможливо. Тому в споживача немає стимулу їх купувати і плати за них гроші. Через ці дві характерні риси суспільних благ споживач намагається уникати оплати за такі блага, оскільки за нього можуть оплатити інші, а він, маючи відкритий доступ до таких благ, зможе користуватися ними безкоштовно. Усвідомлюючи це, потенційні користувачі суспільним благом, як правило, не хочуть компенсувати витрати на процес виробництва суспільних благ, намагаючись перекласти ці витрати на інших суб'єктів. Тому планування виробництва, виробництво і справедливий розподіл суспільних благ є однією з основних функцій держави.