35. Фактори, що визначають складність інституту публічного адміністрування.

Публічне управління як унікальна інституція виконує складний комплекс функцій, дій, що пов'язані з адміністративно-правовими, політичними, ідеологічними, соціокультурними, технічними, природоохорнними, виробничими, фінансовими та іншими аспектами життєдіяльності суспільства. Складність державного управління підсилюється завдяки динамічним процесам, що відбуваються у світі.

Публічне управління не може нехтувати стосунками з іншими країнами та є, в цьому сенсі, відкритою динамічною соціально-економічною системою. Існування будь-якої соціально-економічної системи пов’язано з наявністю певного співвідношення між упорядкованістю та хаосом, визначеністю та невизначеністю, консерватизмом та інноваційністю. Переважання нестабільності спричиняє виникненню суперечностей, протиріч, кризи і, навпаки, відсутність збурень(флуктуацій) свідчить про оптимальне функціонування системи. Розвиток системи, у т.ч. й державного управління , не можливий без вирішення суперечностей ,зумовлених зіткненням старого, нового та ультра-нового. Наука управління на різних етапах еволюції вбачала у протиріччях , що виникають ,загрозу як для системи в цілому,так і для окремих її елементів. До цього часу не існує єдиного загальновизнаного розуміння кризи в публічному управлінні та стратегії управління нею. Більшість науковців зосереджують свою увагу на антикризовому управлінні у виробничій сфері.

Основна складність публічного управління полягає у тому, що відповідність суб'єкта і об'єкта управління ніколи не буває абсолютно повною, оскільки воно і встановлюється, і порушується одночасно. Ця нескінченна проблемна ситуація час від часу загострюється і вирішується певними перебудовами або менш глобальними змінами. Також можливі і різні відхилення від нормальної підтримки відповідності:

а) управлінська система у своєму розвитку занадто відстає від тієї, якою управляє; тоді у функціонуванні останньої або домінує стихійне начало, або й розвиток стримується застарілими організаційними формами, тобто управлінська система набуває консервативного, застійного характеру ;

б) управлінська система у своєму розвитку забігає занадто наперед, незважаючи на досягнутий стан і закономірний перебіг процесів, якими управляють, і тоді виникають неприродні, інколи потворні форми управління, як-от суб'єктивізм.

Остаточною метою управлінської системи є не власне існування «для себе», а забезпечення параметрів належного стану і розвитку суспільства, задоволення його потреб, інтересів та сподівань. У цьому унікальність і особлива значимість зв'язків публічного управління із суспільством, оскільки зовнішнє середовище, тобто середовище існування системи публічного адміністрування — це те первинне (чинники економічної, політичної, правової, культурної та духовної сфер), що безпосередньо впливає на процес управлінських рішень, постачає його ресурсами або блокує управлінські рішення у випадку неготовності до нього суспільства. Тому слушним є твердження В. Цвєткова про те, що «криза українського суспільства — це значною мірою криза управління».

Має певну слушність позиція Н. Оніщенка про те, що загальна структура системи публічного адміністрування обов'язково включає такі елементи (підсистеми): а) об'єкт управління, б) інформаційна система, яка дає змогу отримати відомості про керовані координати (фазові координати) об'єктом правління, в) формувач управління — систему, яка з використанням інформації про стан об'єкта формує управлінські рішення, г) виконавчу систему, що через механізм управління здійснює вплив на об'єкт управління.