70. Чим відрізняються мса від звичайного між організаційного співробітництва?

Однією з найпоширеніших форм міжнародної ділової співпраці в останні десятиліття стали міжнародні стратегічні аль­янси (МСА).

Міжнародний стратегічний альянс — це відносно тривала між організаційна угода із співробітництва, яка передбачає спіль­не використання ресурсів та (або) структур управління двох чи більше самостійних фірм із декількох країн для реалізації за­вдань, пов'язаних з місією кожної з них.

МСА — функціональні структури які засновані на формаль­ному чи (інколи) на неформальному договорі. Організації-засновники здійснюють спільне управління та контроль за діяльніс­тю МСА.

Під міжнародним стратегічним альянсом, на відміну від між­народного альянсу, розуміють такі угоди, які:

—  компенсують слабкі сторони чи створюють конкурентні переваги учасників;

—  відповідають довгостроковим стратегічним планам парт­нерів;

—  мають раціональні цілі для взаємозв'язку фірм.

Стратегія створення альянсів передбачає:

—   створення стратегічних відносин між незалежними орга­нізаціями двох та більше країн, які мають спільні цілі, праг­нуть спільної вигоди та визнають високий рівень взаємозалеж­ності;

—   об'єднання зусиль фірм для досягнення мети, реалізація якої б вимагала набагато більше витрат за умови дії поодинці.

До міжнародних стратегічних альянсів відносяться: функці­ональні угоди за спільними науково-дослідними та дослідни­цько-конструкторськими роботам (далі НДДКР); з розвитку та вдосконалення виробництва (консорціуми); угоди про участь в активах із створенням нової організації (спільні підприємства) і без створення нових організацій (придбання частки участі, обмін акціями).

51)В чому полягае сутність на етапи розвитку багатобічного регулювання торгово-економічних відносин?

Основними напрямками багатостороннього регулювання світової торгівлі в сучасних умовах є наступні:  - Створення зацікавленими державами договірно-правової основи торговельно-економічних відносин, включаючи найважливіші принципи і норми;  - Вироблення домовленостей щодо застосування на національному рівні комплексу торгово-політичних засобів впливу на світогосподарські зв'язку, визначення рамок і можливостей використання окремих інструментів торгової політики;  - Формування та подальший розвиток міжнародних інститутів, які сприяють досягненню домовленостей і вирішення спірних проблем, що виникають між країнами-учасницями, їх об'єднаннями і угрупованнями;  - Обмін інформацією та досвідом організації торгово-економічних зв'язків.  Багатостороннє регулювання є органічною складовою частиною механізму світової торгівлі. Воно виступає як засіб, що сприяє обміну матеріальними цінностями та послугами, виробничо-технічними знаннями і досвідом між національними виробниками - експортерами товарів і послуг. Організаційними формами багатостороннього регулювання міждержавних торговельно-економічних відносин є міжнародні економічні організації (МЕО).  У розвитку багатостороннього регулювання можна виділити кілька етапів. На першому етапі, який тривав з початку століття до другої світової війни, численні спроби створення певного механізму вирішення проблем розвитку міжнародної торгівлі в основному закінчувалися невдачею, що пояснювалося відсутністю загальної бази для досягнення компромісу між інтересами провідних промислово розвинених країн. Тільки з 1920 про 1933 р. було проведено п'ять всесвітніх економічних конференцій: у 1920 р. - у Брюсселі (з фінансових питань і зовнішньої торгівлі); в 1922 р. - в Генуї (щодо відновлення економіки Європи і ослаблення протекціонізму); в 1927 р . - у Женеві (з митного роззброєння); в 1930 р. - у Женеві (щодо обмеження протекціонізму); в 1933 р. - у Лондоні (щодо стабілізації валют та скасування торгово-політичних обмежень).

На другому етапі, що охоплює повоєнні роки, почала складатися і отримала розвиток система багатостороннього регулювання економічних відносин на міждержавній основі, був розроблений механізм її реалізації. Основними принципами, на яких будувалося регулювання міжнародної торгівлі були лібералізаціяторгівлі, що припускає поступове скасування торговельних обмежень на взаємній основі, та широке застосування принципу найбільшого сприяння.

На третьому етапі, що охоплює 50-60-ті роки, об'єктом багатостороннього регулювання був імпорт товарів у матеріально-речовій формі, в основному промислової продукції і сировини, тим часом як регулювання торгівлі сільськогосподарськими товарами та проблеми державного сприяння розвитку експорту не входили до сфери багатостороннього регулювання , тому що провідні його учасники були зацікавлені у проведенні вільної національної політики в цих областях, не стримуваної міжнародними договірно-правовими рамками.

На четвертому етапі, що охоплює 70-ті роки, система багатостороннього регулювання зазнала помітних змін. Це було обумовлено істотними зрушеннями у структурі світогосподарських зв'язків, які набували все більш виробничо-технічний характер на основі відбувалася інтернаціоналізації виробництва в рамках транснаціональних корпорацій.