71. Охарактеризуйте особливості міжнародних інвестиційних компаній

Інвестиційною компанією визнається торговець цінними паперами, який, окрім провадження інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення.

Інвестиційна компанія для здійснення діяльності щодо спільного інвестування зобов'язана заснувати взаємний фонд, провести реєстрацію випуску інвестиційних сертифікатів, опублікувати інвестиційну декларацію та інформацію про випуск нею інвестиційних сертифікатів.

Інвестиційні сертифікати, які випускає інвестиційна компанія, повинні відповідати вимогам, встановленим у пункті 9 цього Положення. На спільні інвестиції, які здійснюються шляхом випуску інвестиційних сертифікатів інвестиційної компанії, поширюються обмеження, встановлені пунктом 17 цього Положення.

На засновників інвестиційної компанії, яка здійснює спільні інвестиції, поширюється обмеження.

Взаємний фонд є філією інвестиційної компанії, що утворюється за рішенням її вищого органу. Цей орган затверджує також Положення та інвестиційну декларацію взаємного фонду.

Рішення про створення взаємного фонду вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш 3/4 присутніх акціонерів (учасників), які беруть участь у голосуванні на загальних зборах інвестиційної компанії.

Інвестиційна компанія одержує прибутки від діяльності, пов'язаної із спільним інвестуванням, пропорційно вартості майна, переданого нею у взаємний фонд, якщо інше не передбачено інвестиційною декларацією.

Інвестиційна компанія може засновувати відкриті та закриті взаємні фонди, які здійснюють діяльність щодо спільного інвестування в порядку, встановленому для інвестиційних фондів.

Інформацію про діяльність взаємного фонду інвестиційна компанія зобов'язана подавати загальним зборам акціонерів (учасників) не рідше ніж раз на рік

72. Які характерні риси ери концесії

Ера концесій (1914 — 1945 рр.). У цей період якісно змінилась роль найбільших компаній, що оперували на колоніальних ринках. Майже повсюдно компанії-концесіонери перетворюються на автономні економічні держави, що здійснюють виробничі, торгові, освітні, медичні, транспортні, поліцейські функції не лише для своїх робітників, але часто для всіх жителів районів, що належать до концесій.

Особливий інтерес у контексті нашого розгляду представляє формування на концесійних підприємствах значного шару тубільних менеджерів середньої ланки, яких спеціально навчали, нерідко - на підприємствах та в навчальних закладах самої метрополії. Одночасно зростало і національну самосвідомість колоніальних народів. Та місцевим адміністраціям, і самим фірмам-концесіонерам доводилося так чи інакше враховувати ці процеси. Принагідно зауважимо, що майбутні політичні лідери незалежних національних держав рекрутировались частково з тих, хто спочатку пройшов менеджерську школу на концесійних підприємствах колишніх колоній.

Відносно міжнародного бізнесу в неколониальной сфері слід зазначити кілька найбільш характерних моментів. Перший - поразки Німеччини у Першій світовій війні і, природно, що послідував за цим переділ світових ринків. Другий - Велика депресія 1929-1932 рр.: вона зі всієї гостротою поставила питання про ефективність міжнародного бізнесу в співвідношенні з внутристрановым, і інтернаціоналізація використання людських ресурсів (настільки характерна для ери глобалізації) вперше заявила про себе саме в ці роки.