2. Мислення, увага і пам’ять, мовлення та їх роль в військовій діяльності.

Увага - це спрямованiсть i зосередженiсть свiдомостi на певному предметi чи явищi, що становить iнтерес, у результатi чого людина сприймає їх найбiльш чiтко, повно i ясно.

За характером походження i реалізації розрiзняють два види уваги: мимовiльну i довiльну. Увагу, зумовлену сильними, контрастними, значущими подразниками, що дiють на воїна яскравiстю, несподiванiстю, називають мимовiльною. Прояв довiльної уваги пов'язаний з використанням вольового зусилля, тобто проявляється, коли людина ставить перед собою певнi завдання i намагається їх розв’язати. Довiльна увага нерозривно пов'язана з мовою. Механiзмом функцiонування довiльної уваги є друга сигнальна система.

Характерними властивостями уваги є обсяг, розподiленiсть, здатнiсть до переключення, вiдволiкання, стiйкiсть, зосередженiсть.

Пiд обсягом уваги розумiють кiлькiсть предметiв або явищ, якi воїн утримує одночасно в своїй свiдомостi. Кiлькiсть таких об'єктiв залежить передусiм вiд змiсту матерiалу, iнтересу особистостi до нього.

Разом із тим воїн здатний розподiляти свою увагу; при цьому вiн одночасно може виконувати двi i бiльше дiй. Рiвень розподiленостi уваги залежить вiд освоєння людиною дiяльностi, автоматизацiї дiй. Здатнiсть воїна довiльно i свiдомо змiнювати спрямованiсть своєї дiяльностi забезпечується переключенням уваги. Здатнiсть до переключення уваги визначається швидкiстю переходу вiд одного виду діяльності до iншого. Максимум перенесення уваги припадає на 29 рокiв.

Практична дiяльнiсть воїна потребує стiйкостi уваги. Воїн, який має стiйку увагу, здатен досить довго, якщо це потрiбно, зосереджуватися на обраному об'єктi. Увага воїна, за умови цiкавої i не дуже важкої роботи, може тривати без помiтних коливань 30-40 хвилин. Стiйкiсть уваги досягає оптимуму в 34 роки.

Пам'яттю називається здатнiсть iндивiда зафiксовувати, зберiгати i вiдтворювати колишній досвiд. Вона складається з трьох процесiв: запам'ятовування або закрiплення iнформацiї; збереження або утримання iнформацiї; вiдтворення iнформацiї. Цi процеси тiсно пов'язанi один з одним i подiл їх до певної мiри умовний.

В основi людської пам'ятi лежить система умовних рефлексiв, утворення часових зв'язкiв або “слiдiв” процесiв, що вiдбуваються в нервовiй системi, детально вивчених I.П.Павловим i його школою.

Головну особливiсть людської пам'ятi I.М.Сєченов вбачав у переробці сприйнятого, у класифiкацiї i сортуваннi його.

Серед процесiв пам'ятi особливе мiсце посідає запам'ятовування. Процес фiксацiї iнформацiї триває вiд кiлькох секунд до кiлькох годин. Пам'ять вибiркова. Не все, що сприймається, однаково запам'ятовується. Найкраще запам'ятовується те, що було пов'язане з досягненням мети.

Запам'ятовування за ступенем активностi може бути мимовiльним (грунтується на тимчасових зв'язках переважно на рiвнi першої сигнальної системи) i довiльним (воно бiльш стiйке, тому що грунтується на рiвнi другої сигнальної системи).

За часом збереження інформації пам’ять класифікують на:

• миттєву, яка не пiдлягає довiльному управлiнню, вона не переробляється i не спiввiдноситься з iнформацiєю, яка надходить на iншi чуттєвi входи. Вона залишає елементарний слiд протягом кiлькох миттєвостей. Час збереження слiду в миттєвiй пам'ятi становить усього 10-60 секунд, а iнодi й менше.

• короткочасну, частина iнформацiї з миттєвої пам'яті потрапляє в короткочасну . Обсяг короткочасної пам'ятi невеликий i обчислюється в деяких змiнних структурних одиницях (7+/-2 од.), а час збереження складає кiлька хвилин.

• тривалу, обсяг якої необмежений. Так само необмежений i час збереження iнформацiї в нiй. За потреби використовувати iнформацiю з тривалої пам'ятi вона має знову переходити в короткочасну. Взагалi, у тривалу пам'ять переходить лише 25-28% заучуваної iнформацiї.

Процес збереження пов'язаний із процесом забування, тобто зникненням з пам'ятi слiдiв того, що запам'ятовувалося.

Третiй процес пам'ятi - вiдтворення iнформацiї (оживлення в свiдомостi почуттiв, думок, прагнень, тобто того, що колись сприймалося).

Найпростiша форма вiдтворення - впiзнавання. Вiдтворення може бути довiльним, мимовiльним i випадковим. Випадкове вiдтворення здiйснюється без спецiальної мети що-небудь згадати, воно виникає неначе само по собi, ненавмисно, інколи в результатi якихось асоцiацiй.

Довiльне вiдтворення має спрямований характер, вiдбувається усвiдомлено, залежить вiд завдання, зусиль волi, вiд необхiдностi i потреби воїна щось згадати. Воно має в дiяльностi воїна основне значення i його легкiсть, швидкiсть, точнiсть тiсно пов'язанi з двома попереднiми етапами процесу пам'ятi - запам'ятовуванням i збереженням.

За характером запам'ятовування розрiзняють емоцiйний, образний i словесно-логiчний види пам'ятi.

Пам'ять не є якоюсь самостiйною функцiєю, вона якнаймiцнiше пов'язана з особистiстю, її внутрiшнiм свiтом, iнтересами. Тому розвиток i вдосконалення пам'ятi вiдбуваються паралельно з розвитком воїна.

Проникнення в таємницi пiзнання явищ навколишнього свiту можливе лише за участю мислення.

Основними i вiдмiнними особливостями цього процесу є узагальнення i опосередкування вiдображення в корi великого мозку предметiв i явищ реальної дiйсностi, а також їх взаємозв'язок.

Мислення узагальнено вiдображає дiйснiсть через слова, мову. Воно тiсно пов'язане з чуттєвим пiзнанням, яке є головним iнформатором про навколишнiй свiт. Почуття, сприймання, мислення - це ланки єдиного акту - пiзнання.

Мислення - це опосередковане, абстрактне, узагальнене пiзнання явищ навколишнього свiту, їх сутi та iснуючих мiж ними зв'язкiв, здiйснюване шляхом розумових операцiй (аналiзу й синтезу, порiвняння й розрiзнення, суджень i умовиводів, абстракцiї, узагальнення та iн.); вища форма вiдображальної дiяльностi.

Психологи розрiзняють три види мислення: наочно-дiйове; наочно-образне i словесно-логiчне.

Мислення тiсно пов'язане з мовою i мовленням.

Мовлення - система знакiв, що є засобом людського спiлкування, розумової дiяльностi, способом вираження самосвiдомостi особистостi, передачi вiд поколiння поколiнню i зберiгання iнформацiї.

Розрiзняють мовлення зовнiшнє (усне, письмове) i внутрiшнє (мовлення подумки, мовлення про себе). Основнi функцiї мови i мовлення - вираження, вплив, повідомлення. Цi функцiї нерозривно пов'язанi мiж собою. Мовлення передусiм є засобом спiлкування, оскiльки кожне слово щось визначає.