5.4. Планування роботи автопарку і живого тягла

Витрати на перевезення вантажів і виконання вантажно-розвантажувальних робіт становить 20 - 25 % на виробництво і реалізацію сільськогосподарської продукції. Їх зменшення – значний резерв зниження собівартості продукції.

На транспортних роботах використовують як автомобілі, так і трактори з причепами, гужовий транспорт та ін. Вибір транспортного засобу залежить від дальності перевезень, стану доріг, рівня навантажувально-розвантажувальних робіт.

Планування вантажоперевезень включає визначення їх загального обсягу, їх раціонального розподілу у часі, за напрямами діяльності і видами транспортних засобів. На розмір перевезень впливають обсяги вантажної маси (т) та повторність перевезень. Добуток цих величин і становить обсяг перевезень вантажів. При цьому враховують розміру виробництва і реалізації продукції, заплановані агро- і зоотехнічні заходи.

Добуток обсягів перевезень вантажів на середню відстань дасть розмір вантажообігу в тонн-кілометрах. Фактори, що впливають на вантажообіг, схематично наведено на рис. 5.1.

Вантажообіг, т-км.

Розмір перевезень, т

Середня відстань, км

Х Х

Обсяг вантажної маси, т

Х

Повторність

Рис. 5.1. Схема факторів, що впливають на вантажообіг

Транспортні витрати залежать від товарообігу та собівартості 1 т-км. Остання, в свою чергу, залежить від раціонального поєднання окремих видів транспорту в господарстві (виходячи із об’ємної маси вантажів, діапазону відстаней перевезень і дорожніх умов), а також організації використання транспорту (рис. 5.2).

.

Собівартість 1 т-км, грн.

Розмір перевезень, т

Організація використання транспорту

Відстань

Дорожні умови

Об’ємна маса вантажів

Рівень механізації навантаження і розвантаження

Планування обсягу перевезень за періодами року

Рис. 5.2. Схема факторів, що впливають на собівартість 1 т-км.

Критерієм ефективності використання автотранспорту у поточному плануванні слід вважати зниження собівартості перевезень. При перспективному плануванні таким критерієм має бути скорочення прямих приведених витрат (Сп):

Сп = Сі + Ен · Кі ,

О

де Сі – прямі експлуатаційні витрати за і – тим варіантом; Кі – капітальні вкладення за тим самим варіантом; Ен – галузевий нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень, прийнятий у розмірі 0,25; О – обсяг робіт.

Більша частина сільськогосподарських перевезень виконується вантажними автомобілями (50 – 60 % вантажів). Тракторами з причепами перевозиться 35 – 40 % вантажів і використовуються вони на відстань не більше 5 км (на перевезеннях кормів, добрив, будівельних матеріалів та ін.). Гужевий транспорт доцільно застосовувати на перевезення дрібних вантажів на відстань до 1 – 3 км. Вибір оптимального варіанта використання транспортних засобів можливий шляхом розв’язання транспортної задачі лінійного програмування, критерієм оптимальності якої доцільно брати мінімальний розмір вантажообігу, що в однакових умовах перевезення вантажів відповідатиме мінімальним витратам. Якщо ж дорожні умови транспортування певного вантажу суттєво відрізняються, то за критерій оптимальності при вирішенні транспортної задачі слід приймати мінімум витрат. Такі задачі можна вирішувати з невеликими витратами часу методом апроксимації (наближених обчислень).

При плануванні використання автомобілів обсяги робіт і витрати доцільно розраховувати як у цілому по автопарку, так і щодо кожної марки автомобілів. Річний і місячні плани складають з урахуванням очікуваного виробництва продукції загальногосподарських робіт, надання послуг населенню та іншим господарствам. При цьому використовують дані за минулі роки.

Плановий вантажообіг (т-м) автопарку чи автомобілів окремої марки (Воб) визначають за формулою:

Воб = Вп · Кв · 365 Кпар · Спр Кпр ,

де Вп – вантажопідйомність автомобілів, т; Кв – коефіцієнт використання вантажопідйомності; Кпар – коефіцієнт використання парку або автомобіля; Спр – середньодобовий пробіг одного автомобіля; Кпр – коефіцієнт використання пробігу.

При плануванні техніко-економічних коефіцієнтів використання автомобілів враховують фактично досягнуті в господарстві показники за минулі роки і намічають заходи щодо поліпшення використання автопарку в плановому році (покращення якості доріг, організація роботи у дві зміни, підвищення технічної готовності парку, рівня механізації навантажувально-розвантажувальних робіт, удосконалення організації маршрутів, нарощування бортів автомобілів, використання причепів і спеціальних пристосувань для сипких, легковагових і довгомірних вантажів та ін.).

Коефіцієнт використання вантажопідйомності (Кв) визначається відношенням фактичної середньої завантаженості автомобіля до його середньої (технічної) вантажопідйомності (його планують у межах 0,85 – 0,9). У свою чергу, середню завантаженість однієї машини в тоннах визначають як відношення річного обсягу вироблених тонно-кілометрів до пробігу автомобілів з вантажем.

Коефіцієнт використання автопарку визначається відношенням кількості машинно-днів у роботі до машинно-днів перебування автомобілів у господарстві (планують як правило, у межах 0,7 – 0,75). Він в основному залежить від рівня технічної готовності парку, який визначають як відношення числа машинно-днів перебування автомобілів у технічно справному стані до загальної кількості машинно-днів перебування їх в господарстві.

Середньодобовий пробіг автомобілів установлюють з урахуванням конкретних умов їхньої роботи (якість доріг, відстань перевезень), а також фактичних показників середнього пробігу автомобілів у минулі роки. А коефіцієнт використання пробігу визначається як відношення пробігу автомобілів з вантажем до загального пробігу автомобіль і планується межах 0,5 – 0,55.

Порівнюючи плановий обсяг вантажоперевезень з можливим обсягом (виходячи із кількості і стану транспортних засобів) визначають рівень забезпеченості господарства вантажним автотранспортом. Якщо власного транспорту не вистачає, вирішують питання щодо залучення транспортних засобів. При цьому порівнюють собівартість 1 т-км перевезень, що здійснюються залученим транспортом, із собівартістю 1 т-км перевезень, які здійснюють власним автотранспортом.

У структурі собівартості автотранспортних робіт оплата праці займає до 20 %. В оплату праці шоферів включають лише те, що нараховується за виконання робіт з перевезення вантажів. При плануванні їх фонду оплати праці виходять середньорічної чисельності водіїв, розрахункових місячних ставок і з урахуванням різних доплат (за класність, за виконання наднормових робіт, суміщення обов’язків, під час збирання врожаю та ін.). У багатьох господарствах оплату праці водіїв на перевезені вантажів планують за нормативами оплати праці на 1 т-км (1т) з урахуванням марок машин і планового вантажообігу. Ці нормативи встановлюються на основі аналізу роботи автотранспорту минулих років.

Витрати на пальне і мастильні матеріали (питома вага яких у собівартості автотранспортних робіт займає до 50%), а також витрати на ремонти і технічне обслуговування автомобілів планують по марках машин по нормативах на 100 (або 1000) км пробігу або вантажоперевезень (в т-км). У зимовий час норми витрат палива підвищуються на 5 – 15 % (а іноді – до 30 – 35 %). Витрати мастильних матеріалів планують у відсотках від кількості основного палива.

Амортизаційні відрахування обчислюють за нормою відрахування 25 % від балансової вартості автомобілів на кінець звітного періоду.

Накладні витрати визначають у цілому по автопарку і розподіляють за марками машин пропорційно до прямих витратна їх експлуатацію. Інші види затрат (дрібний інвентар, електроенергія, поточний ремонт будівель і споруд, опалення гаража тощо) розраховують виходячи із конкретних умов господарства шляхом складання кошторисів або з урахуванням фактичних витрат на ці цілі в минулі роки.

Для визначення собівартості одиниці роботи (у цілому по автопарку і для окремих марок автомобілів) загальну суму витрат ділять на плановий обсяг перевезень, пробігу і вантажообігу. Одночасно плануються організаційно-технічні заходи щодо підвищення продуктивності автопарку і зниження собівартості перевезень, які спрямовані на економію палива і мастильних матеріалів, підвищення швидкості руху автомобілів, збільшення строків міжремонтних пробігів, стимулювання працівників.

При плануванні роботи живого тягла визначають коне-дні виходячи із наявності худоби і кількості днів роботи 1 голови. У рослинництві затрати коне-днів визначають за технологічними картами, у тваринництві – в залежності від кількості тварин і навантаження на коня, на інших роботах – ураховуючи дані за минулі роки.

При плануванні витрат на утримання робочої худоби визначають витрати на оплату праці конюхів, вартість кормів, амортизаційні відрахування, витрати на поточний ремонт стаєнь, транспортних засобів та збруї, на медикаменти, кування коней, електроенергію та ін. Діленням всієї суми витрат на кількість коне-днів визначають собівартість 1 коне-дня.