4.8. Планування промислових виробництв

Головним фактором вибору промислових виробництв на сільськогосподарському підприємстві виступає збільшення його доходів. Дуже важлива роль при цьому грає строк окупності капітальних вкладень, який визначається відношенням суми капітальних витрат до додаткового прибутку, отриманого у наслідок введення в дію основних засобів.

При впровадженні переробних підприємств строк окупності (То) капіталовкладень (К) розраховують за формулою:

То =	К	,
	(Р2+Е+Д) - (Р1+В)

де: Р2 і Р1 – реалізаційна вартість відповідно після і до переробки; Е – економія коштів у зв’язку з переробкою продукції; Д – додатковий дохід від раціонального використання відходів, нестандартної і некондиційної продукції; В – витрати, пов’язані з переробкою сировини.

Обґрунтовуючи вибір промислових виробництв, ураховують також: можливість забезпечити їх сировиною, водою, паливом, електроенергією; умови реалізації готової продукції; наявність кваліфікованих працівників та можливість їх підготовки; традиції населення по розвитку промислової діяльності тощо. Необхідність створення промислових об’єктів зумовлена сезонністю сільськогосподарського виробництва, а також тим, що вироблена продукція, як правило, швидко псується і потребує негайної реалізації, переробки чи особливих умов зберігання.

Плануючи обсяги виробництва промислової продукції, перш за все враховують виробничу потужність цеху (це можливість переробки максимальної кількості сировини або випуску готової продукції за певний період часу). Необхідно урахувати також обсяги сировини, що отримає переробне підприємство, забезпеченість необхідними матеріалами, попит на готову продукцію, можливість її реалізації.

Дуже важливо правильно установити асортимент промислових виробів. Це впливає на ефективність реалізації. На асортимент промислової продукції істотно впливають ціни придбаної сировини (слід розраховувати допустимий для даного підприємства рівень цих цін).

4.9. Особливості планування в особистих господарствах населення

Роль особистих господарств населення у загальному виробництві сільськогосподарської продукції за останні роки в Україні значно зросла – з 29,4 % в 1990 році до 55,2% в 2009 році, а достовірна інформація про ефективність виробництва в них відсутня.

Слід відмітити, що особисті господарства України зорієнтовані переважно на самозабезпечення продуктами харчування і меншою мірою – на товарне виробництво. Це є причиною того, що в цих господарствах виробляється величезний асортимент продукції, що, звичайно, значно знижує якість планування. До того ж необхідно ураховувати недостатній рівень економічної освіти більшості селян і тому ефективність виробництва практично не обчислюється.

Для особистого господарства доцільно розробити кілька варіантів перспективної його спеціалізації і поєднання галузей у ньому. При цьому слід врахувати такі головні фактори:

- потребу та ефективність самозабезпечення сім’ї продуктами харчування;

- кон’юнктуру ринку, умови реалізації товарної продукції та ефективність виробництва;

- досвід господарювання у попередні роки;

- необхідність повнішого використання трудових ресурсів сім’ї впродовж року з врахуванням особистих інтересів кожного.

Особливістю особистих господарств населення є те, що вони на відміну від громадського сектору не здійснюють відрахувань на соціальні заходи, що здешевлює собівартість продукції. У особистих господарствах населення є складнощі у визначенні витрат на оплату праці. Для цього доцільно шляхом фотографії розрахувати затрати робочого часу у фізичних одиницях кожного члена родини за місяцями, видами робіт і об’єктами калькуляції. По визначених затратах праці розраховується їх вартість за середнім розміром оплати праці відповідних професій у громадських господарствах.

Одним із вузлових питань є планування каналів, строків і цін реалізації продукції. Господарю треба відповісти на питання: що вигідніше – реалізація продукції на продовольчих ринках чи через дрібнооптових посередників; реалізувати продукцію (наприклад, молоко) у свіжому чи переробленому вигляді (наприклад, масло, сметана, домашній сир).

Звичайно, особисті господарства населення сприяють частковому вирішенню проблеми зайнятості та доходності для сімейного бюджету селян, відродженню селянських династій, реального господаря і власника на землі. Але при цьому слід мати на увазі наступне:

1) така форма господарювання є реальним виходом для сільських жителів зі складної економічної ситуації;

2) з позицій науково-технічного прогресу ведення господарства в невеликих розмірах – анахронізм для розвиненого суспільства, адже в них відсутні інтенсивні технології виробництва, неможливо організувати науково обґрунтовані сівозміни, переважає ручна праця;

3) продукція дрібнотоварних господарств отримується високою ціною: шляхом надзвичайно великих затрат ручної праці і в цілому виробничих витрат.

Виходячи зі вказаного, потрібна фінансова підтримка з боку держави відродження і становлення кооперативного сектору у сфері обслуговування сільськогосподарського виробництва, включаючи особисті господарства. Передусім це стосується сервісних і багатопрофільних кооперативів.

Потрібно розробити державну програму підтримки розвитку особистих господарств населення, яка б насамперед передбачала диференційований підхід до розвитку окремих галузей у них та у великих і середніх господарствах. Наприклад, трудомісткі галузі (вирощування плодів, ягід, винограду, окремих видів овочів, поросят, бджільництво) і в перспективі будуть ефективні в особистих господарствах населення . Потрібно тільки налагодити матеріально-технічне забезпечення їхнього розвитку, а також заготівлю і реалізацію продукції.