4.6. Планування насінництва

Важливе місце в плануванні рослинництва відводиться насінництву. При цьому важливо охопити весь комплекс питань, пов’язаних із сортооновленням, сортозаміною та виробництвом власного насіннєвого матеріалу. Роль сортів і гібридів в підвищенні урожайності сільгоспкультур і якості продукції дуже висока. Але насіння сорту, вирощене в різних умовах, може суттєво відрізнятися врожайними властивостями. Успіх в рослинництві забезпечується збереженням чистосортності й господарсько-цінних властивостей сорту. І тому вирощуванню, післязбиральному обробіткові та зберіганню насіння важливо приділяти належну увагу.

Потребу в насінні планують, виходячи з посівних площ і норм його висіву. Ці норми враховують кількість зерен на 1 га, що залежить від сорту, строків і способу посіву, якості насіння, ґрунту, попередників, забезпеченості поживними речовинами тощо. Норма висіву пшениці становить 180 – 200 кг на 1 га (культура сполошного посіву), а кукурудзи (культури точного посіву) – 15 – 20 кг, соняшнику – 10 – 12 кг.

У процесі планування необхідно розрахувати яку частину насіння передбачається посіяти із урожаю власного виробництва, а яку – із придбаного на стороні (для сортозміни і сортооновлення). Одночасно плануються затрати на закупку і транспортування придбаного на стороні насіння. Насіння власного виробництва включається в затрати по собівартості їх виробництва.

У плані передбачають створення страхового фонду насіння в розмірі 10 - 15 % загальної потреби насіння ярих культур.

Сортооновлення періодично передбачають для всіх сільськогосподарських культур з урахуванням прийнятого порядку ведення насінництва. Як правило, для цього планують придбання насіння нових продуктивніших районованих сортів в спеціалізованих насінницьких господарствах чи науково-дослідних установах.

4.7. Планування використання добрив і засобів захисту рослин

Використання добрив дає змогу активно регулювати забезпечення рослин поживними речовинами, що за оптимальних умов забезпечує близько 50 % приросту валових зборів продукції.

У процесі планування потреби в добривах можна використовувати нормативи їх внесення на 1 га, які розроблені за типами ґрунтів для окремих природних регіонів. Однак умови використання добрив неоднакові не тільки в господарствах, а й у бригадах і на окремих полях. Тому для одержання запланованого урожаю доцільно визначати норми внесення добрив, виходячи із стану ґрунтів, як це робиться у розвинених державах. У них щорічно норми внесення добрив встановлюють після проведення агрохімічних аналізів окремо для кожного поля.

У 80-ті роки в середньому на 1 га ріллі в Україні вносили 150 – 180 кг діючої речовини мінеральних добрив. На жаль, фінансові можливості багатьох нинішніх господарств дозволяють їм використовувати мінеральні добрива тільки до 50 % вказаної вище величини.

Внесення органічних добрив під певні культури планують відповідно до прийнятої в господарстві системи удобрення грунту – великими дозами через 3 - 4 роки – по 40 - 60т на 1га. Але проблема у тому, що кількість поголів’я великої рогатої худоби за останні 20 років сильно скоротилось і тому органічних добрив катастрофічно не вистачає.

У плані захисту рослин зазначають обсяги робіт, календарні строки їх виконання, норми витрат препаратів на одиницю робіт (на 1 га, 1т), загальну потребу в цих препаратах, спосіб виконання заходів, а також вартість робіт. При цьому задача фахівців – чітко спланувати кількість заходів. Наприклад, в садах проводять до 10 – 12 обприскувань для захисту рослин від шкідників і хвороб.