Наукові підходи до управління
Найбільш поширеними і загальновизнаними вважаються такі підходи до управління, як до науки:
процесуальний підхід;
системний підхід;
ситуаційний підхід.
Процесуальний підхід розглядає управління, як безперервну серію взаємопов’язаних управлінських функцій.
Процес – це сукупність послідовних дій для досягнення певного результату. Предметом управлінського процесу є інформація, які виконавці та керівники використовують у своїй діяльності, а засобом здійснення процесу є документи та технічні засоби приймання, передачі, реєстрації та зберігання інформації.
Менеджмент – це процес планування, організації, мотивації та контролю на підприємстві з тим, щоб досягти координації людських та матеріальних ресурсів необхідних для ефективного досягнення мети.
Планування --- організація ----- мотивація------ контроль
Системний підхід розглядає організацію, як систему.
Система – це деяка цілісність, що складається з взаємозалежних частин, кожна з яких робить свій внесок у характеристики цілого.
Усі організації є соціотехнічними системами (люди –соціальні компоненти і техніка). Існує два види систем: закриті і відкриті.
Закрита система має визначені фіксовані межі, а її дії відносно незалежні від навколишнього середовища (годинник)
Відкрита система характеризується взаємодією із зовнішнім середовищем. Енергія, інформація, матеріали –об’єкти обміну. Всі організації є відкритими системами і мають здатність пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі.
Ситуаційний підхід пов’язаний з фактом імовірності здійснення події, що склалася внаслідок певної ситуації та передбачає оперативні дії по аналізу та розробці управлінських рішень.
Центральним моментом цього підходу є ситуація, тобто визначений набір обставин, які впливають на організацію в даний конкретний час. Він намагається знайти виходячи з аналізу даної ситуації оптимальне управлінське рішення, яке інтегрує різні наукові підходи.
Синергія
Термін „синергія” був уведений в обіг і користування американським дослідником проблем стратегічного менеджменту Ігорем Ансоффом.
Термін синергія має медичне походження і означає підсилювальний ефекти.
Стосовно менеджменту цей термін став використовуватись у другій половині поточного століття, хоча існування синергії в менеджменті було експериментально доведено під час всесвітньо відомих експерементів Елтона Мейо на заводах Хоторна „Вестерн електрик” (1924-1936). Однак самі учасники експеремента на той не усвідомили, що причина загального ефекту колективної праці пов‘язана з синергією.
Синергія являє собою ефект підвищення результативності за рахунок використання взаємозв‘язків і взаємопідсилення різних видів діяльності, коли загальний ефект перевищує суму показників віддачі всіх ресурсів, що діють незалежно.
Формула синергії:
2+2=5, 6,.....N
Ця формула показує, що загальна віддача усіх факторів в організації вища, ніж сума показників незалежного використання цих факторів підрозділами (працівниками) організації, тобто коли б вони діяли окремо. Питання про те, на скільки цей ефект перевищує арифметичну суму, пов‘язане з якістю менеджменту і ступенем взаємодоповнення складових.
Основні види синергії, які існують в сфері менеджменту:
Ринкова синергія – додатковий продаж одного або декількох продуктів (послуг) на одному або декількох інших ринків. Прикладом такої синергії виступають американські компанії „Кока-кола”, „Мак-Дональс”тощо.
Економічна (затратна) синергія пов‘язана зі зниженням витрат на виробництво і продаж продукції я(послуг) за рахунок використання тих самих інженерних підрозділів для проектування, більш щільного завантаження наявних виробничих потужностей, каналів розподілу, утилізації відходів тощо. Це поєднання виробничих процесів істотно скорочує витрати порівняно з відокремленими процесами.
Технологічна синергія – трансфер технологій з однієї сфери застосування до іншої і, таким чином, відкриття нових ринків застосування наявних технологій.
Менеджерська синергія базується на трансфері управлінських знань, навичок, досвіду.
Досягти синергетичного ефекту дуже складно, для цього потрібна висока кваліфікація не лише менеджере, а й усіх працівників, а саме необхідна наявність колективу співробітників, що доповнюють і підтримують один одного.