8

Тема 1. Поняття та сутнысть менеджменту

1. Поняття менеджменту

2. Рівні управління

3. Наукові підходи до управління

4. Синергія

5. Результат і ефективність

1. Поняття менеджменту

П. Друкер „Багато з того, що ми називаємо менеджментом, полягає в тому, щоб ускладнити людям роботу”)

Термін менеджмент прийшов з французької мови manage, що означає домоведення. Прийшовши до англійської мови, цей термін справді набув сучасного значення „to manage” та перекладається як „управляти”, „керувати, бути здатним справитися з чимось, якоюсь проблемою”.

Бізнесовий менеджмент має американське походження, оскільки США стало першою країною, в якій багато промислових і транспортних приватних компаній потребувало наукового менеджменту.

П.Друкер пропонує таке визначення: „управління – це особливий вид діяльності, що перетворює неорганізований натовп в ефективну, цілеспрямовану і продуктивну групу”.

Багатозначність поняття „Менеджмент” відображає Оксфордський словник, в якому дається чотири його значення:

1. спосіб, манера спілкування з людьми;

2. влада і мистецтво управління;

3. особливого роду вміння, адміністративні навички;

4. орган управління, адміністративна одиниця.

Передумовами менеджменту є:

• менеджмент, як управлінська діяльність притаманна організаціям, які функціонують у певному ринковому середовищі. Будь-якій організації для досягнення своїх цілей потрібен менеджмент, а останній не може існувати поза організацією.

• потреба в менеджменті виникає в зв‘язку з необхідністю координації діяльності більшої або меншої кількості людей, кожен з яких виконує певну роботу;

• для досягнення цілей організації завжди доводиться використовувати певну кількість обмежених ресурсів (матеріальних, фінансових, людських, інформаційних природних). Менеджмент є ланкою, яка забезпечує ефективне використання зазначених ресурсів.

• раціональний менеджмент ґрунтується на певному балансуванні між успіхом організації - досягненням її цілей), а також продуктивністю (рівнем використання ресурсів).

Менеджмент – це цілеспрямований впалив на діяльність усіх працівників організації для успішного досягнення встановлених ними ринкових цілей у змінному середовищі шляхом продуктивного використання наявних ресурсів

2. Рівні управління

Управлінська праця розділяється горизонтально та вертикально. Горизонтальний розподіл управлінської праці передбачає розміщення конкретних керівників по окремих підрозділах (фінансовий відділ, виробничий відділ, служба маркетингу тощо). Вертикальний розподіл праці створює в результаті рівні управління.

Кожна організація має свою певну кількість рівнів управління. Наприклад, Римська католицька церква, яка нараховує мільйони членів, має лише 4 рівня управління між Папою Римським і священиком, а у військовому полку, кількістю 1000 осіб, між генералом і рядовим – 15 ступенів градації.

В цілому всі ці ступені управління поділяються на 3 категорії з точки зору виконання функцій. Назви цих рівнів: технічний, адміністративний та рівень соціальних структур (інституційний).

Особи, що діють на технічному рівні управління (нижчі ланки управління): керівники підрозділів, бригад, майстри тощо. Займаються поточними операціями та діями необхідними для забезпечення ефективної роботи без зривів у виробництві продукції чи надання послуг.

Цей рівень керівників знаходиться безпосередньо над виробниками та іншими працівниками, які самостійно не приймають рішень. Вони здійснюють контроль за виконанням виробничих завдань і забезпечують надходження оперативної інформації для керівників вищих рівнів. Через те керівники низової ланки часто називаються контролерами. вони відповідальні за використання виділених їм ресурсів, персоналу сировини та обладнання.

Керівники на адміністративному рівні – середня ланка управління керівники управлінь і самостійних відділів. Вони займаються управлінням та координацією всередині організації, вони узгоджують різноманітні форми діяльності і зусилля різних підрозділів організації. В організаціях посади менеджерів середнього рівня називаються: завідувач відділу, керівник сектору, проекту; директор підрозділу, регіональний менеджер.

Керівники середньої ланки координують і контролюють роботу молодших начальників. Вони визначають проблеми, починають обговорення, рекомендують дії, розробляють творчі пропозиції, готують інформацію для рішень, що приймаються керівниками вищої ланки і передають ці рішення в технологічно зручній формі як конкретні завдання низовим лінійним керівникам.

Керівники на інституційному рівні – вища ланка: генеральний директор, виконавчий директор, голова закладу, начальник установи, займаються, в основному, довгостроковим (перспективним) плануванням, прийняттям рішень щодо напрямів діяльності організації та вироблення політики, формулюванням завдань, адаптації організації до різних змін, управлінням відносинами між організацією і зовнішнім середовищем, а також суспільством в якому існує і функціонує організація.

Керівники вищої ланки – це, як правило, одна особа, або обмежене коло людей, які відповідальні за прийняття найважливіших рішень для організації в цілому.

Успішність діяльності менеджера залежить від рівня управлінської майстерності, якою вони володіють. Управлінська майстерність може бути згрупована у 7 категорій.

1. Концептуальна майстерність – здатність менеджера розуміти узагальнену перспективу організації, уявляти повну картину.

2. Майстерність ухвалення рішень – вміння обирати найкращий з двох чи більше альтернативних варіантів

3. Мистецтво аналітика – талант правильного розподілу робіт та завдань, вибору оптимальної техніки та засобів, діагностика проблем і передбачення розвитку ситуації.

4. Адміністративна майстерність – спроможність виконувати предписані організаційні обов‘язки, ефективно діяти в рамках обмеженого бюджету, координувати інформаційний потік

5. Комунікаційне мистецтво – вміння логічно і доступно передавати свої ідеї та погляди іншим як усно так і письмово

6. Психологічна майстерність – здатність безконфліктно взаємодіяти з людьми, створювати сприятливий мікроклімат

7. Технічна майстерність – передбачає особливу компетенцію для виконання завдань.