2.2. Види ерозії та інших порушень властивостей ґрунтів внаслідок господарського використання

Ерозія ґрунтів – це процес руйнування верхніх, найбільш родючих шарів ґрунту і порід, що його підстилають, первинною причиною цього процесу є діяльність людини, який пізніше посилюється впливом природних сил. Виділяють такі форми ерозійного порушення ґрунтів:

• механічна (агротехнічна) ерозія – відбувається внаслідок механічного обробітку ґрунтів;

• будівельна ерозія – спричиняється порушенням трав’яного покриву при будівельних роботах будь-якого типу;

• транспортна ерозія – є наслідком порушення поверхні ґрунту транспортними засобами;

• вітрова ерозія (дефляція, видування) – відбувається внаслідок перенесення ґрунтових частинок повітряними потоками;

• водна ерозія – виникає в результаті перенесення ґрунтових частинок під дією водних потоків, характерним наслідком є утворення ярів;

• хімічна ерозія – є наслідком нагромадження в ґрунтах певних хімічних компонентів (мінеральні добрива, отрутохімікати та ін.), що руйнують структуру ґрунту.

Переущільнення ґрунтів – це процес руйнування їх структури під впливом надмірного механізованого або, взагалі, техногенного тиску на ґрунтову поверхню.

Висушування земель – це зниження природної вологості ґрунтів до показника менше 60 % повної вологоємності в результаті недоліків гідромеліоративних і гірничих робіт, що зумовлює зниження родючості ґрунту, сприяє розвитку ерозійних процесів.

Підтоплення земель – це процес підвищення природної вологості ґрунтів понад 80% їх повної вологоємності в результаті надмірного зрошення, будівництва котлованів, дренажних траншей , що призводить до підйому рівня ґрунтових вод.

Заболочування земель – це процеси стійкого довгострокового підтоплення земель в результаті гідромеліоративних робіт, будівництва споруд, транспортних систем тощо.

Хімічна суфозія – це вплив ґрунтових вод як розчинника на геологічні породи легкорозчиних солей (сульфати, карбонати – гіпсоангідритові породи), внаслідок чого формуються пустоти, тріщини, печери, в які осідає ґрунт і на поверхні утворюються западини або блюдця – джерело нагромадження води поверхневого стоку (Тернопільщина, Львівщина, Донеччина).

Засолення ґрунтів – це підвищення вмісту в ґрунті легкорозчинних солей (карбонату натрію, хлоридів і сульфатів), що зумовлене природним та техногенним надходженням солей із ґрунтових чи поверхневих вод, але найчастіше причиною є нераціональне зрошення (ґрунти вважаються заселеними при вмісті в них більше 0,1% ваги токсичних для рослин солей або 0,25% солей у щільному залишку).

Загіпсування ґрунтів – це підвищення вмісту в ґрунті легкорозчинних форм кальцію, що зумовлено природним або техногенним надходженням солей кальцію із ґрунтових чи поверхневих вод та інтенсивним вапнуванням ґрунтів.

2.3. Види рекультивації порушених земель

Порушені землі – це землі, що втратили свою господарську та екологічну цінність через порушення ґрунтового покриву внаслідок виробничої діяльності людини або дії природних явищ.

Порушення правил використання земель – використання земель не за цільовим призначенням, невиконання природоохоронного режиму використання земель, розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, які негативно впливають на стан земель, неправильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень.

З метою збереження та покращення родючості порушених земель проводять їх рекультивацію – це комплекс інженерно-технічних, меліоративних, агротехнічних, лісогосподарських та інших робіт, які виконуються з метою відновлення родючості порушених земель, а також покращення умов природного середовища. Залежно від наступного використання порушених земель, розрізняють такі напрями рекультивації:

• лісогосподарська – створення лісових насаджень експлуатаційного та спеціального призначення: ґрунтозахисних, санітарно-захисних тощо;

• водогосподарська – будівництво водойм різного призначення: водосховища, водойми для розведення риби тощо;

• рекреаційна – будівництво зон відпочинку, парків, басейнів, пляжів;

• будівна – освоєння територій кар'єрів та відвалів під житлове та промислове будівництво, використання матеріалу териконів як матеріалів для будівництва або укріплення еродованих земель, засипки ярів тощо;

• санітарно-гігієнічна – біологічна консервація порушених земель, які негативно впливають на природне середовище, рекультивація яких для їх використання в народному господарстві економічно недоцільна;

• комбінована – об'єднання двох і більше напрямів, наприклад лісо- та водогосподарського з рекреаційним.

Роботи з рекультивації земель проводять, зазвичай, за кількома етапами. Виділяють на технічний та біологічний етапи.

Технічна рекультивація включає підготовку земель, конструювання їх поверхні для наступного цільового використання. До неї відносять: зняття, складування та збереження родючого шару ґрунту, селективне, пошарове формування відвалів, гірничо-планові роботи з вирівнювання поверхні порушених земель, будівництво під'їзних шляхів, проведення гідромеліоративних заходів.

Біологічна рекультивація включає комплекс заходів з відновлення родючості ґрунтів, покриття рекультивованих земель родючим шаром землі, підвищення продуктивності земельних угідь, відновлення флори і фауни, а також усунення негативного впливу порушених земель на навколишнє природне середовище.