22. Які критерії визначають варіант техніки входження на цільові закордонні ринки

"Не существует единой, универсальной, "наилучшей" стратегии вхождения на зарубежный рынок". Речь можно вести лишь о "ситуационно лучшей" или временно оптимальной стратегии, поскольку выбор техники вхождения на зарубежный рынок зависит от многих меняющихся во времени факторов.

Факторы, определяющие альтернативы вхождения компании на зарубежный рынок:

1. Требуемая скорость вхождения на рынок.

Если требуется выйти на рынок достаточно быстро, то возможны следующие варианты: создание собственной дочерней компании, продажа лицензий на использование агента/дистрибьютора.

Издержки, которые включают в себя прямые и косвенные издержки. Издержки могут оказаться более важными, чем иные ожидаемые риски перехода на новые зарубежные целевые рынки.

Требуемые гибкость и учет применяемого законодательства.

Факторы риска. Рассматриваются политические и конкурентные риски.

Период окупаемости инвестиций. Более короткие периоды окупаемости достигаются через лицензионные и франчайзинговые соглашения.

Таблица Примерное описание техники вхождения на зарубежные рынки

Прямой экспорт	Косвенный экспорт
передача товара транспортно-экспедиторской компании; использование зарубежного опыта;товар продается зарубежномудистрибьютору, иногда с передачейэксклюзивных прав; консорциумнезависимых компаний; зарубежное торговое представительство	экспортный дом, закупающий товарна месте на свои средства или за счет зарубежного партнера; торговаякомпания с назначенным за рубежомдистрибьюторам; продажакомпаниям, располагающими каналами дистрибьюции родственных товаров за рубежом
Перенос производства за рубеж	Продажа услуг за рубеж
организация производственного процесса по лицензии (патенты, ноу-хау); соглашение по передачи ноу-хау на профессиональное обучение и производственный процесс; контрактное совместное предприятие или стратегический бизнес-альянс; акционерное СП; собственная зарубежная дочерняякомпания	франчайзинг (включая право на брэнд-нейм и логотип, а также часто плюс управленческий); управленческий контракт; контрактное СП или стратегический бизнес-альянс, устанавливаемые на ограниченный срок; акционерное СП, капитальные инвестиции на неограниченный срок; собственная зарубежная дочерняя компания

23. Назвіть фактори,що впливають на ріст та розвиток бнк***

1. З правової точки зору БНК є сукупністю формально самостійних юридичних осіб, кожна з яких має власну національність. Це обумовлено специфікою економічної діяльності БНК та значно обмежує можливості щодо контролю їх інвестиційної та виробничої діяльності.

2. Зважаючи на специфічний характер діяльності БНК, які лише з економічної точки зору є цілісним утворенням, її правове регулювання є можливим тільки через закріплення у національних правових системах норм, що регламентують такі питання, як визнання правосуб’єктності іноземних юридичних осіб, порядок їх допуску до здійснення господарської діяльності на території держави, а також умови такої діяльності. Як правило, такого роду норми містяться в законодавчих актах з регулювання іноземного інвестування на території держави.

3. Виникнення та розвиток такої форми організації комерційної діяльності як багатонаціональне підприємство обумовлено не суто економічними причинами, але й факторами юридичного характеру. Закріплення у законодавстві європейських країн у другій половині ХІХ століття такої організаційно-правової форми діяльності як акціонерна компанія можна вважати основною правовою передумовою для розвитку БНК.

4. Аналіз особливостей розвитку національних законодавств у другій половині ХХ століття показав, що держави для отримання певних переваг для вітчизняних багатонаціональних компаній здійснювали наступне: запроваджували екстратериторіальність дій національного законодавства; створювали спільні бар’єри на шляху діяльності іноземних компаній; не дозволяли закордонного інвестування у певних секторах національної економіки; запроваджували державне регулювання валютного курсу, що сприяло створенню національними компаніями закордонних філій та їхньому перетворенню у багатонаціональні підприємства.

24.Нетрадиційні методи фінансування експортних операцій Зустрічна торгівля — це зовнішньоторговельні операції, при здійсненні яких у документах фіксуються тверді зобов’язання експортерів та імпортерів здійснити повний або частковий збалансований обмін товарами.

Лізинг класифікують як товарний кредит в основні фонди, а за формою він схожий з інвестиційним фінансуванням.

Види лізингових платежів включають:

1) амортизацію фінансованого активу;

2) витрати лізингодавця —

пов’язані із залученням капіталу, тобто відсоткові платежі з кредиту;

пов’язані з укладанням й управлінням лізинговим контрактом, тобто операційні;

3) прибуток лізингодавця.

Факторинг — різновид посередницьких операцій, що проводяться банком і спеціальними компаніями, що являє собою купівлю грошових вимог експортера до імпортера та їх інкасацію.

Форфетинг — купівля середньострокових векселів, інших боргових і платіжних документів, що виникають з товарних поставок, спеціальним кредитним інститутом (форфейтером) за готівковий розрахунок без права регресу на експортера при наданні останнім достатнього забезпечення.

Форфетер бере на себе всі види ризиків.

Форфетирування надає низку істотних переваг експортеру:

• поліпшує позиції експортера за ліквідністю, оскільки фірма негайно отримує готівку;

• експортер звільняється від валютних, кредитних, відсоткових ризиків;

• зменшуються довгострокові вимоги в балансі фірми, що призводить до зростання її кредитоспроможності;

• зникає необхідність у контролі за погашенням кредиту і роботі з інкасації платежів;

• форфетинг не впливає на ліміти експортера по овердрафту або на інший кредит, наданий банком.

Недоліки форфетинга:

висока вартість: ставка значно більша за звичайні ставки за кредитами, оскільки форфетер бере на себе всі ризики;

складний пошук для експортера банку, що забажав би діяти як форфетер.

Співвідношення форфетинга і факторингу. Головні відміннос­ті форфетинга від факторингу полягають у:

1) неможливості регресу відносно експортера, тобто експортер повністю звільняється від ризику неплатежу;

2) здійсненні форфетинга лише за сприяння банку і спеціального фінансового інституту (форфетера);

3) продажу лише однієї вимоги;

4) характері вимог — вони повинні мати середньо- і довгостроковий характер;

5) взятті на себе також політичних ризиків;

6) сплаті повної суми ціни вимоги (при факторингу звичайно заморожується 10 %);

7) необхідності наявності банківських гарантій імпортеру.