Второй Екзамен(30)

Основними ознаками первісного ладу є:

1. Повільне вдосконалення продуктивних сил при доволі низьких темпах їхнього розвитку;

2. Колективне привласнення здобутих ресурсів;

3. Низькі темпи розвитку суспільства; Первіснообщинний лад на території України. Трипільська археологічна культура.

4. Рівний розподіл обов’язків та плодів, здобутих в результаті спільного виробництва;

5. Відсутність класового або майнового поділу;

6. Соціальна рівність.

Кам'яний (палеоліт, мезоліт, неоліт, енеоліт), мідно-бронзовий, залізний.

Палеоліт В його період первісна людина примітивні засоби праці з каменю та дерева. Збиральництво і полювання. Соціумом існування людське стадо, оскільки лише разом можна було вижити.Печери або хижаі із дерева та кісток мамонта. - неандерталець - людина нового фізичного типу, вогонь, що значно зменшив залежність від природи.На зміну неандертальцеві -кроманьйонець - який є вже не просто споживачем природи, але й знарядь праці. З'являються різці, вістря стріл, кістяні гарпуни. Будуються землянки.На зміну первісному стаду приходить родова община з колективною власністю на засоби виробництва.Матріархат. - Релігія (ритуальні дійства) і мистецтво (магічні малюнки, різьблення по кістці). Релігія - у вигляді основних форм:ТОТЕМІЗМ, АНІМІЗМ, ФЕТІШИЗМ, МАГІЯ.Близько 10-11 тис. років тому мезоліт.Зникають льодовики, природа Європи набуває +- сучасного вигляду, вимерли мамонти. Лук і стріли. Полювання, рибальство, приручення тварин - спершу собаки, а потім свині В кінці мезоліту поступовий перехід від збиральництва до землеробства і скотарства. Шліфування і свердління каменю, з'являються штучні матеріали - обпалена глина, тканина. У період неоліту привласнювальні форми господарства замінюються відтворювальними. Розповсюджуються кераміка, свердління, відтискання, шліфування тощо.Постає патріархат. Енеоліт - перехідна епоха від кам'яного до мідного віку - пов'язана з корінними змінами у житті людини - опануванням металів. У цей період на території України формуються дві основні групи племен - землероби на Правобережжі і скотарі на півдні та південному заході.Перший суспільний поділ праці. Використовуючи тяглову силу худоби, люди почали збирати більший врожай,через що з’явилися надлишки С\Г продукції, майнової нерівності і обміну продуктами. Поступово виділяється родоплемінна верхівка, яка, привласнюючи результати праці гурту, поступово зосереджувала у своїх руках владу над ним.

Найбільш вивченою культурою є Трипільська (В.Хвойка) .Археологи вважають, що основу Трип культури, на її ранньому етапі, складали балканські землеробсько-скотарські племена. Трипільці, які поселились на Правобережжі Україні, були фактично найдавнішими хліборобськими племенами. Обробл. землю дерев'яним плугом з кам'яним або кістяним лемехом, вони вирощували пшеницю, ячмінь, просо. Зерно мололи простими кам'яними жорен. Також розводили дрібну рогату худобу(коней, свиней). Селились у басейнах річок.Жили у чотирикутних глиняних одно-двоповерхових будинках з кількома кімнатами.Трипільську культуру називають Культурою мальованої кераміки.Посуд виготовлявся у спец. гончарних печах, а потім фарбувався WH, RD і BLC фарбою характерними візерунками. Також знайдені фігурки людей і тварин, іграшкових макетів житл. Розвивалося ткацтво.

Охарактеризуйте державне, культурне та господарське життя (кіммерійці, скіфи, сармати) та античних міст-полісів Північного Причорномор`я

• Кімерійці - перші кочові, іраномовні племена вершників, що з'явилися в Україні Господарство і побут кіммерійців відомі головним чином за похованнями, яких нараховується близько сотні. Ведучи кочовий спосіб життя, кіммерійці не залишили довготривалих поселень. Над своїми похованнями часто ставили кам'яні стели Основними видами господарської діяльності кіммерійців було скотарство і землеробство. Панівне становище серед кіммерійців посідали кінні воїни. Вони були озброєні луком, кинджалом, мечем, кам'яним або бронзовим молотком.

• Скіфи, що жили в степу, займалися напівкочовим скотарством (коні, вівці, велика рогата худоба). Ті скіфи, що жили в Лісостепу, були хліборобами, вирощували пшеницю і просо, а також ячмінь, бобові, деяку городину і садовину; знаряддями праці були серед інших дерев'яний плуг і залізна мотика. Добре було розвинене ремесло, між іншим металургія (залізо, бронза), обробка золота і срібла. Важливу роль відігравала торгівля, зокрема з грецькими містами північного і західного Причорномор'я, особливо торгівля худобою, збіжжям, лікарськими рослинами, хутром і рабами.

• Сарматіи за своїм зовнішнім виглядом і способом господарювання нагадували скіфів, а також інших іраномовних кочовиків. Носили вони довгі просторі штани, шкіряні камізельки, взуття з м'якої шкіри та шапки. Основними продуктами харчування було м'ясо, молоко та сир. Жили вони у шатрах, що напиналися на двоколісні чи чотириколісні вози. Особливо вражає у сарматів та велика роль, яку відігравали в їхньому суспільстві жінки. Переказуючи легенду, за якою сармати походять від союзу амазонок зі скіфами, сарматські жінки жили як колись амазонки: вони полювали верхи, брали участь у війнах нарівні з чоловіками, а також одягалися, як чоловіки.

Роль князів Олега та Ігоря у становленні Давньоруської державності. Ольга та її реформи. Зв політика княгині.

Олег (882—912)- Внутрішня:

Створив опорні пункти центральної влади в племінних князівствах;Установив порядок стягнення данини з підвладних Києву земель;Залучив війська підкорених племен до спільних походів. Зовнішня:Підпорядкував Києву племена древлян, сіверян, радимичів, в'ятичів, східних хорватів, дулібів, тиверців;Підкорив північні неслов'янські племена — чудь і мерюуклав вигідний торговий договір з Візантією, за умовами якого руським купцям дозволялося жити в передмісті Константинополя протягом шести місяців і виходити до міста без зброї групами не більше 50 осіб, що задовольнило їхні торгові інтереси .

Ігор (912—945) Здійснив 2 невдалих походів на Візантію, змушений був укласти невигідну торгівельну угоду.Внутрішня: Організував військовий похід проти деревлян, які хотіли відділитися від влади Києва після смерті Олега Зовнішня:Поширив владу Києва на східний Крим і Тамань • Заволодів містами Закавказзя — Дербентом і Берда

Ольга (945—964) Придушила повстання деревлянВнутрішня:Запровадила фіксовані норми податків з феодально залежного населення Заснувала нові села й міста, організувала розбудову Києва і захист столиці від печенігів Розділила територію держави на погости (області) для збору данини Зовнішня: Активізувала відносини із західноєвропейськими державами, обмінялася посольствами з Німеччиною ,Вела переговори з Візантією, щоб установити торгівельні відносити та християнізацію Русі.

Охарактеризуйте внутрішню та зовнішню політику князя Володимира Великого. Історичне значення хрещення Русі.

Близько 988 р. він здійснив адміністративну реформу. Князь позбавив влади місцеву племінну знать і посадив у княжіннях намісниками своїх десятьох синів. Відтоді в життєво важливих осередках Русі перебували провідники волі великого князя київського зі своїми дружинами. Такожпровів судову реформу, запровадивши «Устав земляний» — нове зведення норм усного звичаєвого права, що базувалося на давніх звичаях і традиціях східних слов’ян. Майже безперервна боротьба Володимира з печенігами, обумовила необхідність здійснення воєнної реформи. Замість найманців-варягів князю стали служити «мужі кращі» зі східнослов’янських союзів племен, а південні кордони було зміцнено величезною за розмірами системою укріплень, відомою як «Змієві Вали». Вирішивши охрестити населення своєї держави, Володимир зупинив свій вибір на християнстві. Здійсненню задумів князя посприяв збіг обставин. Візантійський імператор Василій ІІ звернувся до Володимира з проханням про військову допомогу для придушення бунту. Київський князь погодився за умови, якщо сестра імператора Анна стане його дружиною. Складність ситуації примусила Василія ІІ погодитися на це, хоча за традицією візантійські принцеси виходили заміж лише за рівних собі осіб. Однак, після того як військо київського князя допомогло імператору придушити заколот, Василій ІІ відмовився віддати свою сестру за Володимира. Для того щоб примусити Василія ІІ виконати обіцянку, князь Володимир у 988 р. захопив місто Херсонес (Корсунь) — оплот візантійського панування на Кримському півострові. Імператор був змушений виконати умови угоди, але зобов’язав Володимира перед шлюбом з Анною охреститися, оскільки християнка не може стати дружиною язичника. Князь погодився на це. Після охрещення Володимира візантійськими священиками в Херсонесі він узяв шлюб з Анною. Ця подія започаткувала процес хрещення Київської Русі.

Київська Русь за часів Ярослава Мудрого. «Руська правда»

Ярослав Мудрий (1019—1054 pp.). Головну увагу приділяв внутрішнім проблемам, а також відбудові країни та захисту її кордонів. Здійснив захоплення прилеглих земель. Київська Русь стала найбільшою державою в Європі, її кордони простягалися від Волги до Карпат і від Росі до Балтійського моря. Могутність Київської держави була визнана всією Європою, і правлячі династії почали вступати з родиною київського князя у шлюбні відносини. Ярослава Мудрого звали "тестем Європи". Його дружиною була дочка шведського короля. Одна його дочка Анна стала французькою королевою, друга, Єлизавета, — норвезькою, третя, Анастасія, — угорською. Син Ярослава Всеволод одружився з дочкою візантійського імператора Костянтина Мономаха Марією; від цього шлюбу народився майбутній київський князь Володимир Мономах. Ярослав розбудував Київ, спорудивши величне "місто Ярослава", головною окрасою якого стали Золоті ворота та Софіївський собор. На схилах Дніпра був заснований Печерський монастир. Загалом у Києві в той час нараховувалось 40 церков. З ім'ям Ярослава пов'язаний розквіт давньоруської культури, писемності й наукових знань. З ім'ям Ярослава Мудрого пов'язане створення першого літописного зводу та першого писаного зводу законів — "Руської правди". Нині відомо понад 100 списків "Руської правди". Більшість дослідників поділяють їх на три редакції: коротку, поширену і скорочену. Закріплюючи в офіційному документі норми звичаєвого права і таким чином суттєво обмежуючи феодальну сваволю, "Руська правда" загалом увічнювала феодальну нерівність, усебічно захищала інтереси і власність феодалів, створювала умови для закабалення феодально-залежного населення.

Причини політичної роздробленості Київської Русі та її наслідки. Київська Русь була однією з могутніх держав свого часу, що значно вплинула на розвиток європейської цивілізації, однак після смерті сина Володимира Мономаха Мстислава Володимировича (1132 р.) вона почала втрачати свою політичну єдність і розділилася на 15 князівств і земель. Політичні передумови роздрібненості були такими: - престолонаслідування серед князів Київської Русі було різним: в одних землях влада передавалася від батька до сина, в інших - від старшого брата до молодшого; - були ослаблені політичні зв'язки між окремими феодальними володіннями й окремими землями; - в окремих землях місцеве боярство для забезпечення захисту своїх прав вимагало сильної влади князя; з другого боку - посилювалася реальна влада удільних князів і бояр, влада київського князя була ослаблена; багато бояр ставили місцеві інтереси вище за загальнодержавні;- у Київському князівстві не була створена власна династія, тому що Боротьбу за володіння Києвом вели представники всіх княжих родів. Русь роздирали княжі усобиці, великі та малі війни, що постійно точилися між феодалами. Однак усупереч поширеній думці Давньоруська Держава не розпалася. Вона тільки змінила форму: на місце одноособовій монархії прийшла монархія федеративна, за якої Руссю спільно правила група найбільш впливових і сильних князів. Роздробленість послабила державу політично, але сприяла розвитку економіки та культури на місцях. Вона, певною мірою, заклала підвалини трьох східнослов'янських народностей: української, російської та білоруської.

Польська експансія на українські землі наприкінці XIV -- в середині XVIст

У квітні 1340 р загинув. галицько-волинський князь Юрій II Болеслав. Сигнал до нового вторгнення Польщі в українські землі. Експансія здійснювалася під гаслом захисту католиків Галичини. Захопивши Львів та пограбувавши княжий палац на Високому Замку, польський король Казимир III готував розширення агресії з метою оволодіння територією. У в-дь на такі зухвалі дії поляків місцеве населення підняло повстання, на чолі якого став боярин Дмитро Дедько. Повстанці не тільки визволили власні землі, а й, запросивши на допомогу татар, спустошили територію Польщі аж до Вісли. Протистояння закінчилося компромісом: Казимир III був змушений визнати Дедька правителем Галичини, а той - формальне верховенство польського короля. На деякий час на теренах колишнього Галицько-Волинського князівства виникли два державних утворення: Волинське князівство, на чолі якого стояв князь литовського походження Дмитро Гедемінович, і олігархічна боярська автономна республіка у Галичині, лідером якої був Дмитро Дедько

Смерть 1344 р. Дмитра Дедька стала приводом для активізації боротьби Польщі, Угорщини та Литви за спадщину Галицько-Волинського князівства. Уклавши мир з хрестоносцями, домігшись нейтралітету Золотої Орди, Казимир III розпочав 1349 р. другу широкомасштабну експансію в українські землі. Приводом стало поширення католицизму на схід, саме тому король проголосив себе «щитом християнства», а завойовницький напад називав Хрестовим походом проти язичників-литовців та схизматиків-православних. У 1366 р. після тривалого збройного протистояння, під час якого Польщу підтримувала Угорщина, а Литву - місцеве українське населення, польська держава підпорядкувала собі Галичину і частину Волині. У 1370 p., після смерті Казимира, внаслідок династичної угоди цей край перейшов під владу Угорщини. Однак після укладення Кревської унії (1385) Польща знову набирає силу і 1387 р. остаточно приєднує Галичину до своїх володінь. Розпочинається ополячення та окатоличення. На галицьких землях утворюється Руське воєводство, яке згодом перетвориться на провінцію Польського королівства. Кревська унія стала першою спробою Польщі поглинути Велике князівство Литовське, проте активний опір литовської, української та білоруської знаті зашкодив втіленню цього задуму. Опозицію очолив литовський князь Вітовт, але і йому після нищівної поразки від татар 1399 р. довелося дати клятву на вірність Ягайлові. У 1401 р. він підписує договір, відповідно до якого великокняжа влада в Литві та землі, у тому числі українські, після смерті Вітовта мусили повернутись Ягайлові.У 1413 р. в м. Городлі між польським королем Ягайлом і великим князем литовським Вітовтом було укладено Городельську унію. Згідно з нею Польща змушена була визнати право на існування політично самостійного Великого князівства Литовського, українські землі після смерті Вітовта не мали переходити під владу польського короля, як це свого часу передбачалось Віленською унією, а залишалися у складі Литовської держави. У другій половині XV -- на початку XVI ст. розгортаються процеси централізації, посилюється вплив Польщі та прогресує занепад Литви. Отже, польське проникнення в українські землі напри-кінці XIV -- в середині XVI ст. суттєво відрізнялося від литовського, оскільки в основу свого курсу поляки одразу поклали тотальне окатоличення, полонізацію і колонізацію краю, чим запрограмували загострення релігійних, соціальних та етнічних відносин.

Козацтво Причини виникнення:

І. Пос. соці–економ гніту, закріпачення селян, які складали більшість насел.

ІІ. Наявність на Півдні величезних незаселених територій - Дикого Поля, де кочували татарські орди. Після утворення Кримського ханства та прийняття ним протекторатуОсманської імперії (1478 р.) ці землі перетворилися на буферну зону між хижацькою кримською державою та Річчю Посполитою. Саме сюди тікала від покріпачення та соціального гніту велика кількість бунтівних кріпаків, учасників селянських повстань і просто шукачів пригод. Життя у Дикому Полі було небезпечним, але вільним.

Перша спроба організації козацтва пов’язана з князем Дмитром Вишневецьким, який у 1553р. заснував на острові Мала Хортиця Запорізьку Січ - фортецю, обнесену дерев’яними укріпленнями. За 200 років існування українського козацтва Січ як центр козацької військової організації 8 разів змінювала місце свого розташування. 

Із ліквідацією Запорозької Січі, що проіснувала 219 років, завершилася козацька доба в історії України.

У 1572 році польський король взяв на службу 600 козаків, записавши їх до реєстру.

Мета: забезпечити надійну охорону південних кордонів Речі Посполитої від татарських набігів та нападів турків;

 впливати на запорожців та утримувати їх від повстань і військових походів на інші держави.

Реєстрові козаки обирали свою старшину на чолі з гетьманом, резиденцією якого було місто Терехтемирів, де містився козацький шпиталь та зберігалися клейноди. Кошовий отаман Запорізької Січі був формально підпорядкований гетьману. У 1625 р. з реєстрових козаків було сформовано 6 полків, що були розташовані у містах-прикордонниках.

Історики загалом погоджуються в тому, що найвизначнішим козацьким гетьманом до Богдана Хмельницького був Петро Кононович Сагайдачний.

Прихильник суворої дисципліни, який «щедро проливав кров непокірних йому», Сагайдачний поклав край бунтівній вдачі козаків, змусивши їх визнати його зверхність. У 1619 р., щоб уникнути конфлікту з поляками, він погодився скоротити реєстр до 3 тис., заборонив несанкціоновані морські походи й визнав право короля затверджувати козацьких старшин. Однак найвидатнішою заслугою Сагайдачного було те, що він дивився на козаків не лише під кутом зору їхніх особливих станових інтересів, а й як на потенційних рушіїв українського суспільства в цілому. Саме він об'єднав військову силу козацтва з політичне слабкою церковною та культурною верхівкою України. 

Історичне значення козацтва:

• народ України отримав у козацькому стані могутню опору в своєму прагненні до визволення з під гніту Речі Посполитої;

• козацтво становило ядро всіх повстанських армій, включаючи і армію Б.Хмельницького;

• козацтво захищало, надавало притулок всім скривдженим;

• козацькі господарства демонстрували переваги вільної праці над кріпацькою, чим розхитували феодальні порядки;

• козаки фактично сприяли зародженню нової капіталістичної системи, демонструючи можливість соці-економ життя без пана;

• Запорізька Січ, від частки, була Збройними Силами України;

• запорізьке козацтво стало оплотом боротьби українського народу проти Кримського ханства та Османської імперії.

Символи-відзнаки державної і військової влади називалися клейноди. До них належали гетьманська булава, бунчук, стяг, печать, пернач, корогви, литаври, значки, бубни, тростинки й труби.

Корогва – прапор Війська Запорозького, найбільша святиня козацтва.

Булава – символ гетьманської влади або кошового отамана на Запорізькій Січі.

Бунчук – відзнака гетьмана і кошового під час військових походів – це древко завдовжки 2 – 2,5 метри із золотою кулею, на якій було підвішено кінське волосся й червоні мотузки як символ гетьманської влади.

Печатка — символ влади судді.

Причини і передумови Визвольної війни українського народу 1648–1657 рр.

Богдан Хмельницький.

Хоч цей рух і зазнав поразки, проте саме в той період вперше після занепаду Русі відновилася ідея української державності — ідея, яка нині втілена в життя і завжди житиме в народі.

Поштовхом до цього визвольного руху був колонізаційний натиск польської шляхти, що розпочався на східноукраїнських землях після Люблінської унії, відразу натрапив тут на значний опір з боку місцевого населення, який поступово переріс в національно-визвольну війну під гаслом боротьби проти польських насильницьких порядків. Спільним фронтом виступило низове і "городове" козацтво, за ним пішли селяни і міщани. Вся Україна прагнула звільнитися від шляхетського панування, яке набувало страхітливих форм. Саме тому національно-визвольна війна знайшла широкий відгук серед селянства і мала великий успіх, хоча й розпочалася без попередньої підготовки та організації народних мас.

Богдан Хмельницький до виступу господарював на своєму хуторі в Суботові. Але, зазнавши безчинств з боку чигиринського підстарости поляка Чаплинського, був змушений втекти на Запорожжя. Дорогою він закликав простий люд до боротьби проти польського насильства.

Причинами національно-визвольної війни 1648-1657 рр. були політичні, національні, релігійні:

• магнати відбирали в козаків хутори,луки,ставки,млини,платити десятину,за непокору кидали до в'язниць і мордували,на кріпаків;

• посилилося гноблення селянства. Панщина досягла 4 днів на тиждень, у західних районах - до 6 днів.

• селяни змушені були виконувати і інші повинності

• у містах українці були усунені від участі в міському самоврядуванні, їхні місця посідали іноземці;

• українцям чинили всякі перешкоди під час вступу до цеху, займатися ремеслом чи торгівлею;

• політика насадження католицизму, переслідувалося православ'я.

За своїм характером цей всенародний рух був національно-визвольним та антифеодальним.

Рушійними силами визвольної війни були: козацтво, селянство, міщанство, частина укр духовенства, дрібна і середня правосл шляхта.

Керівна роль належала неколонізованій козацькій старшині.

МЕТА - ліквідація польсько-шляхетського панування та здобуття незалежності.

Руїна (1658 – срд 80-х рр XVII ст.) –після смерті Б. Хмельницького- Характеризується вн. боротьбою козацької старшини за владу й вторгненням в Україну іноз.держав, що призвело до втрати територіальної цілісності, занепаду Української держ., ускладнило процес розвитку української нації.

Передумови руїн: - царський уряд Росії відкрито ігнорував інтереси Української держави.; - Українсько-трансильванська воєнна кампанія 1657 р. у Польщі зазнала поразки; - Завершення Національно-визвольної війни не призвело до об’єднання всіх українських земель;

Причини Руїни: - Боротьба за гетьманську владу між різними політичними силами; - Розкол у середовищі української політичної еліти через суперечності в питаннях внутрішньої та зовнішньої політики; - Українські землі притягували іноземні держави – Росію, Польщу, Османську імперію, Крим, що бажали встановити на них своє панування.

Наслідки Руїни:· Втрата територіальної цілісності України, захоплення її території іноземними державами;· Занепад Української держави;· Втрати української культури;· Катастрофічне скорочення населення України;· Господарська розруха в Україні;

60-80-і pp. XVII ст. – один з найстрашніших періодів в історії України: боротьба між багаточисельними гетьманами, втручання Московії, Польщі, Туреччини у вн. справи Гетьманщини мали своїм наслідком спустошення території України, зменшення кількості населення. Бездарне гетьманування, перевага особистих інтересів над державними вражає. Патріотизм і державний підхід Дорошенка не в змозі були змінити заг.ситуацію на краще. У 1665 р. гетьманом Правобережжя став Петро Дорошенко (1665-1676 pp.).проти поляків у союзі з татарами і турками. Він всіляко заохочував заселення спустошених південних районів Правобережжя, захищав інтереси козацтва як стану. Щоб позбутися залежності гетьмана від старшини, намагався запровадити довічну гетьманську владу. 1666 р. гетьман разом з старшиною ухвалив рішення про війну проти Польщі, знищивши 6-тисячний польський загін на Брацлавщині. На короткий час у 1668 р. гетьману П. Дорошенку вдалося об'єднати Україну, але полковник Д. Многогрішний, якого він залишив на Лівобережжі як наказного гетьмана, повстав, спираючись на Москву. Тому Дорошенко уклав союз з Туреччиною (1669 р.), за яким Гетьманщина - васал Османської імперії. 1672 р. укладено Бучацький договір Польщі та Туреччини, за яким П. Дорошенко оголошувався правителем України «в давніх межах» (фактично Брацлавщини і Київщини). Населення Правобережжя тікало на більш спокійний лівий берег Дніпра. Втративши підтримку українців, гетьман склав свої клейноди і присягнув на вірність московському царю. Відкликаний до Московії, він помер у власному маєтку.Його правнука Наталія Гончарова стала дружиною геніального російського поета О. Пушкіна.

На початку свого гетьманства І. Мазепа зміцнив відносний з Москвою, відправляв козацькі полки в походи на прохання царя, розташовував російські війська на території Гетьманщини, придушував народні повстання. Російський цар Петро довіряв українському гетьманові.

Північна війна між Росією та Швецією погіршила становище козацької старшини зокрема, та Гетьманщини взагалі, Царська адміністрація все більш обмежувала владу гетьмана та старшини. Гетьман Мазепа вирішив звільнити Гетьманщину з-під влади Москви і почав вести таємні переговори з Польщею та Швецією. Шведський король Карл XII пообіцяв Мазепі допомогти позбутися влади Московського царя. У свою чергу Мазепа зобов’язався перейти на бік Швеції в Північній війні. Плани Мазепи не здійснилися. 27 червня 1709 р. в Полтавській битві війська Карла XII були розбиті російським царем Петром І. Поразка Швеції в цій битві стала особистою трагедією Івана Мазепи, крахом його планів щодо зботуття незалежності Гетьманщини. Козаки та більшість козацької старшини не підтримали гетьмана. Іван Мазепа вимушений був тікати з військом Карла XII до Бендер, де незабаром помер. Як особистість, так і діяльність гетьмана оцінюються істориками по-різному . Безумовною заслугою гетьмана є його культурно-просвітницька діяльність. Блискуче освічений гетьман зібрав багату бібліотеку, був відомим меценатом: на його гроші побудовано 12 храмів, відновлено 20. Виник особливий стиль в архітектурі — мазепинське бароко. Оновилася Києво-Могилянська академія, був заснований Чернігівський колегіум. У незалежній Україні чесне ім’я гетьмана було відновлено. З’явилося багато досліджень про самого І. Мазепу та його епоху.

Висновок:Іван Мазепа був видатним політичним діячем, який прагнув відновити незалежність України, чимало для розвитку науки, культури в Україні

Головні причини народних повстань другої половини 18 ст.

Масовий соц і реліг гніт на фоні зростання політ анархії та посилення впливу шляхти Речі Посполитій;

крім 4-денної панщини, селяни повинні були ремонтувати і споруджувати панські будинки, утримувати в порядку дороги та мости. Брали з кріпаків і натуральні побори: птицю, мед, гриби тощо. Тих, хто не корився господареві, заковували в кайдани. Селяни в Польщі не мали ніяких прав, їх положення мало чим відрізнялося від становища рабів. Пан міг продавати селян, дарувати, жорстоко катувати. У 2 пол XVIII ст. Правобережні міста втратили магдебурзьке право. Король і магнати втручалися в життя жителів, поступово ліквідували міське самоврядування. Посилилися гоніння на православних, процеси проти єретиків, яких нещадно катували і фізично винищували, спалюючи на вогнищі.

Посилення феодального гніту спричинив відчайдушний опір українського населення. На правобережній Україні цей опір проявився у формі гайдамацького руху ,пік його припав на срд XVIII ст.. Гайдамацькі загони постійно здійснювали грабіжницькі напади на шляхетські маєтки, чим здобули значну підтримку серед населення і змушували польський уряд повсякчас звертати на себе увагу. Але явно виражена антифеодальна суть цього руху призвели до швидкої протидії проти нього можновладців Польщі і Росії.