Второй Екзамен(30)

Гайдамацький рух Велике значення гайдамацького руху в тому, що він підірвав польсько-шляхетський політичний устрій на Правобережній Україні, наблизило час її входження до складу Росії. Він надовго зберігся у народній пам’яті й відіграв велику роль у формуванні визвольних традицій українського народу. Цим подіям - поему “Гайдамаки”.

Коліївщина – найвищий етап руху гайдамаків. Найвищого розвитку гайдамацький рух досяг на Правобережжі в 2 пол. ХVІІІ ст., коли переріс у велике визвольне повстання, відоме під назвою Коліївщина. Його основною силою було селянство. Виступ розпочався навесні 1768 р. під керів. запорізького козака Максима Залізняка. Вирушивши з урочища Холодний Яр, повстанці визволили частину сіл та міст Київщини і підійшли до Умані — добре укріпленої фортеці. Магнат С. Потоцький послав проти них великий загін своїх надвірних козаків на чолі з сотником Іваном Ґонтою, які перейшли на бік гайдамаків. Спільними силами уманська фортеця була взята. У 2пол. травня — на поч. червня 1768 р. повстанці визволили з-під польсько-шляхетської мали Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь, Канів та інші населені пункти. Повстання, охопивши Київщину, перекинулося на Поділля і Волинь. У червні - липні на Правобережжі діяло бл. 30 повстанських загонів. Вони контролювали значну територію, створюючи органи самоврядування. Об'єднаними силами польської шляхти і російського царату Коліївщина була розгромлена, а з учасниками повстання жорстоко розправилися. Багатьох ув'язнених стратили, серед них й І. Ґонту та його найближчих сподвижників. М. Залізняка царський суд після тортур заслав на каторгу в Сибір.

Причини ліквідації Запорізької Січі та Гетьманщини у другій половині 18 ст

Російська влада боялася зростання впливу козацтва і розгорнула широкомасштабний наступ на державну територію й економічне становище Запоріжжя. Ліквідацію Січі відсунула російсько-турецька війна 1768-1774 рр., в якій українські збройні сили відіграли помітну роль. Внаслідок цієї війни Росія приєднала землі між пониззям Дніпра і Південного Бугу, нові кордони пролягли далеко від Січі; відпала потреба в запорізьких землях як буфера між Російською імперією та землями турків і татар; волелюбні традиції запорізьких козаків не вписувалися в імперські структури; велика територія Вольностей Війська Запорізького приваблювала російських землевласників.Причини скасування Гетьманщини 1764 р., коли імператрицею була Катерина ІІ, гетьмана К. Розумовського змусили подати прохання про відставку — остаточна ліквідація гетьманства. Причини скасування Гетьманщини: відірваність більшості станів від військового устрою Гетьманщини; відсутність природних кордонів України, її відкритість з усіх боків; невизначеність більшості українського населення між українським патріотизмом і лояльністю до влади; нездатність козацької старшини стати політичною елітою, її угодовська політика щодо Російської імперії; слабкість міщанства як соціального стану через невисокий рівень розвитку урбанізації.

Поділи Польщі - чотири поділи території Польщі між іншими державами (1772, 1793, 1795, 1939 pp.). Перші 3 поділи були зумовлені кризою польської державності й розвитком загальноєвроп. зовн-політ ситуації. На початку 70х p. XVIII ст. Річ Посполита внаслідок соц-економ та політ кризи занепадала. В 1772 p., скориставшись її скрутним становищем, Австрія, Росія і Пруссія здійснили перший поділ Речі Посполитої. Австрія анексувала область на північ від Угорщини, Пруссія приєднала більшу частину польських земель між Померанією і Східною Пруссією, Росія захопила північно-східну частину Речі Посполитої. В результаті другого поділу в 1793 р. Пруссія захопила область з містами Гданськ, Торунь і Познань, Росія приєднала Правобережну Україну. Відповіддю поляків на другий поділ стало визвольне повстання, очолюване Т. Косцюшко (придушене російськими та прусськими військами).У 1795 р. Австрія, Пруссія та Росія підписали договір про третій поділ Польщі. Згідно з ним до Австрії відійшла територія на півдні та південному-сході від Варшави разом з м. Краковом, до Пруссії - Варшава з прилеглими землями, до Росії - західні українські та білоруські, а також литовські землі. Четвертий поділ Польщі відбувся у вересні 1939 р. внаслідок підписаного напередодні (23.08.1939 р.) між нацистською Німеччиною та комуністичним СРСР секретного додаткового протоколу. Він передбачав, що німецько-радянський кордон пройде «приблизно по лінії річок Нарва, Вісла, Сана». Після трьох поділів Польщі частина західноукраїнських земель опинилася у складі імперії австрійських Габсбургів. В адміністративному відношенні вони належали до різних частин імперії. Переважна більшість західних українців жили в Галичині, об'єднаній з польськими територіями, Закарпаття належало Угорському королівству, а Північна Буковина виділялася в окрему адміністративну одиницю.У Галичині українці та поляки складали приблизно по 40 % населення, причому українці населяли переважно Східну Галичину, а поляки - Західну. Ще 10 % населення Галичини було єврейським. Панівним класом тут були представники польської шляхти. У Буковині провідні позиції займали румунські бояри, а в Закарпатті - угорські поміщики. Переважна більшість українців у всіх трьох областях, підконтрольних Австрії, була сільським населенням.Селяни в Західній Україні завжди жили досить бідно

З кінця 1845 і по квітень 1847 р. (14 місяців) в Україні існувала перша політ організація української інтелігенції, яка розробила широку програму українського національно-визвольного руху, – Кирило-Мефодіївське товариство Воно назване на честь великих слов'янських просвітників Кирила і Мефодія, які дали слов'янам першу азбуку. Активними діячами та керівниками Товариства були: М. Костомаров, письменник П. Куліш, М. Гулак, В. Білозерський, пізніше до них приєдналися О. Маркович, І. Посада, М. Савич. 1846 р. до складу Братства увійшов поет Т. Шевченко. На осінь 1846 р. до організації входили 12 осіб.

Програма товариства викладена в «Статуті Слов'янського суспільства святих Кирила та Мефодія», у «Книзі буття українського народу» та «Записці», складених Костомаровим та Білозерським. Мета товариства – ліквідація самодержавства, монархії, встановлення республіки, утворення Української держави та об'єднання слов'янських народів у федеративну державу на принципах добровільності та виборності. Зразком політичної організації суспільства для братчиків був політичний устрій США. Центром майбутньої слов'янської федерації («наріжним каменем») мала бути Україна. Кожна держава як член федерації становила б окремий штат, Київ став би столицею федерації, в якій раз на чотири роки збирався б найвищий спільний консультативно-регулюючий міждержавні взаємини орган – собор, або сейм. Федерація повинна мати невелике регулярне військо, кожен штат – свої збройні сили, упорядковані постійними міліцейськими формуваннями. Існували деякі розбіжності у поглядах «братчиків» – так Костомаров на перше місце висував ідею єдності та братерства слов'ян, Куліш – питання розвитку української культури, Шевченко, що передусім треба визволити народ з кріпацтва, а Україну – з політичної неволі. Крім того, більшість виступала за поступовий (еволюційний) характер дій, а Шевченко і Гулак – за революційні перетворення. Коли Братство за доносом було викрито, то найбільш постраждали від переслідувань М. Гулак та Шевченко, який був відданий у солдати на 10 років з забороною писати й малювати, оскільки він у своїх творах засуджував політику Росії в Україні, виступав за самостійність України, закликав до збройного повстання проти російського самодержавства. Братство стало першою в Україні політичною організацією, яка ставила перед собою чіткі політичні й соціальні цілі.Найвидатнішою постаттю національно-визвольного руху 40—50-хрр. ХІХст. був Тарас Григорович Шевченко. В історичному розвитку України, в її літературі, мистецтві, культурі він посідає найважливіше місце.

Народився Шевченко в 1814р в кріпацькій родині в Київській губернії, рано залишився сиротою. Згодом разом зі своїм господарем Шевченко потрапив до Петербурга. В 1838 р. був викуплений з неволі. Перша збірка поезій «Кобзар» (1840) Працював в «Київській тимчасовій комісії для розгляду давніх актів». Він вивчав старовинні письмові пам'ятки, замальовував певні об'єкти (церкви, козацькі могили), знаходив предмети старовинного побуту, записував козацькі пісні, історичні перекази та легенди, фолклор.У поемі -Гайдамаки» поет описав події гайдамацького руху та повстання 1768р. (Коліївщину), не виправдовуючи гайдамацьку різанину невинних Літературна та політична діяльність Т. Г. Шевченка сприяла активізації національно-визвольного руху в Україні, формуванню національної свідомості, політичної активності інтелігенції та народу.

Було викликано посиленням феодального і національного гніту в Австрійській імперії, збільшенні феодальних повинностей селян, забороні на викладання української мови в школах, насадженні німецької мови, політиці асиміляції українського населення. Після реформ Марії-Терезії і Йосифа II склалися певні умови для пожвавлення українського національного життя, але їхні наступники на престолі скасували їх. Зокрема у 1805 р. початкові школи були поставлені під контроль римсько-католицької церкви; у 1809 р. було закрито Український інститут при Львівському університеті; у 1812 р. австрійська влада скасувала обов'язковість освіти.

Але цього ж часу ідея національної свідомості стає панівною.Набирає значення національна мова, історія, література і фольклор. Шлях до національної свідомості пролягав через книги. Центром церковного життя була метрополія у Львові. У період між 1837 і 1850 pp. вийшло 43 книги, написані українською мовою. Цікаво, що 40 із них належали перу священників.Було видано «Відомості про руську мову», у який доведено помилковість тверджень, що поширювалися про українську мову як діалект російської або польської мов.

У 30-х- 40-х pp. ХIХ ст. набуває значного піднесення суспільно-політичний рух у зв'язку з потребою вирішення невідкладних соціально-економічних і політичних проблем. У Львові та інших містах Східної Галичини виникають таємні підпільні гуртки та групи, що ставили на меті повалення монархії Габсбургів та ліквідацію феодально-кріпосницьких порядків. Але наприкінці 30-х pp. більшість із них була розгромлена.

«Руська трійця». На початку 30-х pp. XIX ст. серед української прогресивної студентської молоді Львова виник гурток «Руська трійця», куди ввійшли студенти богослов'я М, Шашкевич, I. Вагилевич та Я. Головацький. За своїм характером це був демократично-просвітительський гурток. Метою гуртка була культурно-просвітницька діяльність, зокрема пропаганда української історії та мови - мови без штучної «вишуканості» і зрозумілої для всіх людей, а також національних традицій для пробудження національної свідомості. Це, на їхню думку, відкрило б селянству доступ до знань і полегшило його долю. Діяльність гуртка розгорталась в умовах, коли в Галичині панували німецька, польська та латинська мови. Члени цього гуртка розгорнули масштабну просвітницьку діяльність. У 1836 р. I. Вагилевич зробив перший переклад «Слова о полку Ігоревім» живою українською мовою; М. Шашкевич створив «Читанку», готував граматику і словник української мови. У трьох церквах «трійчаки» читали проповіді українською мовою.

Діячі «Руської трійці» зображували козацтво як символ національно-визвольної боротьби, робили упор на тому, що Б. Хмельницький вважав Волинську, Галицьку, Берестейську землі невід'ємною частиною всієї України. Уперше в суспільно-політичному русі на західноукраїнських землях у програмних документах цього гуртка було порушено питання про возз'єднання всіх українських етнічних земель.

У 1837 р. у Будапешті було видано збірку «Русалка Дністрова», в альманах були вміщені народні пісні, думи, перекази, історичні документи, що розкривали героїчне минуле, заняття, побут, культуру українського народу. Ці матеріали і публіцистичні статті звеличували боротьбу українського народу за своє визволення, поетизували народних героїв і проголошували необхідність возз'єднання всіх українських земель. Вихід «Русалки Дністрової» був своєрідним викликом демократичної молоді державній реакції, протестом проти денаціоналізації та роз'єднання українських земель.

Нові капіталістичні відносини вимагали ліквідації кріпосного права, яке було гальмом подальшого економічного розвитку. Ще більше поглибила ці протиріччя Кримська війна, яку Росія програла.

1857 р. було створено Таємний комітет. Селянське питання мали вирішувати дворяни. 19 лютого 1861 р. цар Олександр ІІ видав Маніфест про скасування кріпосного права та “Загальне положення про селян, звільнених від кріпосної залежності”. За цими документами селяни ставали особисто вільними, але за поміщиками залишалося право власності на землю.

Внаслідок земельної реформи селяни на півдні і сході втратили 30% своїх наділів. На Правобережжі уряд збільшив селянські наділи на 20%. Протягом 49 років селяни повинні були виплатити викупні платежі. На Правобережжі викупну плату зменшили на 20%. Впроваджувалась система селянського управління: сільські громади об’єднувались у волості, встановлювалась кругова порука за сплату податків. 1864 р.-земська реформа 1864 р. -судова реформа 1864 р. - освіти 1865 р. -реформа цензури 1870 р. - міська реформа, військова реформа (1864–1883 рр.). ,Фінансова реформа (1860–1864 рр.)

Реформи 60–70-х років були обмеженими, непослідовними і половинчастими, втім все ж вони створили умови для економічного та політичного розвитку країни в нових умовах. Розвивалась промисловість, торгівля

Західна і Наддніпрянська Україна опинилися по різні боки фронтів, оскільки Росія і Австро-Угорщина належали до протилежних блоків. Українці, мобілізовані в армії цих країн, вимушені були битися один проти одного. У російській армії нараховувалося 3,5 млн. українців, в австрійській - 250 тис. Війна розколола українські політичні сили і цим ослабила український рух. У ставленні до війни українські партії зайняли різні позиції. Партії Західної України активно підтримували уряд Австро-Угорщини і Німеччини у війні з Росією, сподіваючись, що у разі поразки Росії держави-переможці допоможуть українцям створити самостійну державу.

Уже в перший день війни - 1 серпня 1914 р. - вони об'єдналися в Головну Українську Раду (ГУР) з метою мобілізувати сили українців для війни з Росією. На заклик ГУР 6 серпня 1914 р. із добровольців - молодих вихованців організацій "Сокіл", "Січ", "Пласт" - був сформований легіон Українських Січових Стрільців чисельністю 2,5 тис. осіб. Полк УСС було визнано найстійкішим в австрійській армії. Після війни він брав активну участь в українській національно-демократичній революції 1917-1920 рр.

Партії Наддніпрянської України поставилися до війни неоднозначно. Таким чином, Перша світова війна стала для українців справжньою національною трагедією. Єдиним позитивним для України наслідком війни було те, що війна виснажила обидві імперії і прискорила їхній крах.

Початок Української революції – 4 березня 1917 р. - утворення Української Центральної Ради; закінчення революції - 26 січня 1918 р. - установлення радянської влади в Києві, поразка УНР у першій війні з радянською Росією. Причини Української революції: 1) тривале перебування української нації, позбавленої політичної незалежності, у складі Російської імперії; 2) боротьба українського народу за реалізацію права на самовизначення, створення власної держави. Характер Української революції - національно-демократичний. Лютнева революція в Росії (початок 27 лютого 1917 р.) призвела до повалення самодержавства. Влада в державі перейшла до Тимчасового уряду. У центрі і на місцях унаслідок волевиявлення політично активної частини трудящих виникають альтернативні органи влади - ради депутатів (найвпливовішими в Україні були ради Донбасу — 181 рада, Харкова, Києва, Луганська та ін.). Тимчасовий уряд і російські ради, обстоюючи унітарну форму нової російської держави, визнавали за Україною тільки право на національно-культурну автономії. З березня 1917 р. самостійники оголосили про створення Української Центральної Ради, яка мала перетворитися на орган тимчасового державного правління незалежної України. У цей же день представники ТУП (автономісти), утворили власний національний центр. Керівництво обох організацій 4 березня 1917 р. погодилося на створення об’єднаного органу - Української Центральної Ради (головою став М. Грушевський). М. Грушевський запропонував скликати Всеукраїнський національний конгрес. У надзвичайно короткий час ЦР переросла у впливовий представницький орган народної влади.

 10 червня 1917 р. - Центральна Рада приймає Перший Універсал «До українського народу на Україні й поза Україною сущого», в якому: проголошено автономію України без згоди на те Тимчасового уряду Росії, оголошено про відмову передавати податки до центральної казни. Історичне значення Першого Універсалу Центральної Ради: документ юридично поклав початок розбудові Української національної держави в XX ст. І Універсал 10 червня 1917; ІІ універсал 03 липня 1917; Ill Універсал 07 листопада 1917; IV Універсал 09 січня 1918

Гетьманська держава (Гетьманщина) — назва двох державних організацій, створених українським народом упродовж його історії. Перша з них, відома також під назвою Гетьманщини (в XVII ст. вона називала себе Військо Запорізьке) — існувала в 1648 — 1764 рр. Територія Г. д. у 1663 р. була поділена на правобережну і лівобережну. Г. д. ХVІІ — ХVІІІ ст. була суспільним союзом, поділеним на нерівні своїм правовим станом у громаді і в державі групи населення: козацький нобілітет ("старшина"), козацтво, міщанство, селянство. У XVIII ст. Г. д. стала великою мірою залежною від Росії. Г. д. також вважають державну організацію, що існувала в Україні з 29 квітня 1918 р. до 14 грудня 1918 р., що являла собою своєрідну конституційну монархію на чолі з гетьманом і гетьманським урядом.

Директорія УНР прийшла на зміну Гетьманату (Українській Державі), який було повалено 14 грудня 1918 року.

Директорія проголосила себе тимчасовою верховною владою революційного часу і констатувала, що влада в УНР повинна належати лише працюючим класам. «Слідуючим етапом нашої революції, — зазначалося в декларації від 26 грудня 1918, — є творення нових, справедливих, здорових і відповідних до реального відношення сил у державі, соціальних і політичних форм». Селянам, робітникам і трудовій інтелігенції пропонувалося обрати делегатів на Трудовий конгрес України — тимчасовий законодавчий орган УНР. У зовнішній політиці Директорія проголошувала цілковитий нейтралітет і бажання мирного співжиття з усіма народами та державами.Бі́ла а́рмія, Білий рух (також «Білогвардійці— військово-політичний рух різнорідних у політичному плані сил, сформований під час Громадянської війни 1917—1923 років у Росії з метою повалення радянської влади. Включало в себе представників як поміркованих соціалістів і республіканців, так і монархістів, об'єднаних проти більшовицької ідеології, які діяли на основі принципу «Великої, єдиної і неподільної Росії»

Отаманщина — засилля неконтрольованих збройних формувань в умовах відсутності чи недостатньої міці державної влади.

Етапи входження України в СРСР І етап (червень 1919 – грудень 1920 р.) – утворення „воєнно-політичного союзу” радянських республік, збереження за Україною формального статусу незалежної держави.

II етап (грудень 1920 – грудень 1922 р.) – формування договірної федерації, посилення підпорядкування України, обмеження її суверенітету. 28 грудня 1920 р. представники Росії – Ленін і Чичерін та представник України Раковський підписали угоду про воєнний і господарський союз між двома державами. І хоча формально проголошувалися незалежність і суверенітет обох держав, взятий на централізацію курс, особливо в 1921–1922 рр., посилювався. У цей час об’єднаними і керованими центром були вже не 5, як у попередній період, а 7 наркоматів: військових і морських сил, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів, пошти і телеграфу та вищих рад народного господарства. III етап (грудень 1922 – травень 1925 р.) – утворення СРСР, втрата Україною незалежності. ЗО грудня 1922 р. І з’їзд Рад СРСР затвердив декларацію про утворення Союзу РСР і союзний договір. Союз складався з чотирьох республік (Азербайджан, Вірменія, Грузія). У цей період процес ліквідації суверенітету України. У травні 1925 р. завершується процес входження України до складу СРСР. IX Всеукраїнський з’їзд Рад затвердив новий текст Конституції УРСР, у якому було законодавче закріплено вступ Радянської України до Радянського Союзу . березень 1921 р. 

«воєнний комунізм» міняють на НЕП (Основні заходи НЕПу: скасування продрозкладки;дозвіл на оренду землі;дозвіл використовувати найману працю;розвиток кооперації)Особливості НЕПу в Україні:НЕП в Україні був запроваджений пізніше, ніж у Росії (у 1922 р.);висока ставка продподатку;застосування репресивних заходів при вилученні продподатку;введення НЕПу в умовах голоду 1921-1923 рр., що відсунуло нормалізацію становища в сільській місцевості на рік-півтора;широка підтримка українським населенням заходів НЕПу)

 У 1920-ті рр. промисловий потенціал України було майже повністю відновлено. Але відбудова здійснювалась з відчутними диспропорціями розміщення промислових об'єктів. В промисловості переважали переважно добувні галузі. Тому стало необхідністю здійснення індустріалізації країни, що дозволило б подолати відсталість від країн Заходу та показати переваги соціалістичного будівництва над капіталізмом.

Україна визначалась як основний плацдарм здійснення індустріалізації в СРСР та отримала 20 % усіх капіталовкладень СРСР, 400 із 1500 промислових підприємств планувалось спорудити у нас в першій п'ятирічці. Ставилося за мету забезпечити переважаючий і першочерговий розвиток галузей групи А (паливної, енергетичної, хімічної, машинобудівної та ін.). Це дало б змогу перетворити СРСР на могутню індустріальну державу з великим військово-промисловим потенціалом. Матеріальні стимули, які наочно продемонстрували свої переваги в період НЕП, часто замінювались моральними, політико-ідеологічними. Вгрудні 1929 р. Цк ВКП(б) прийняв постанову "Про реорганізацію управління промисловістю", згідно якої основною ланкою управління ставало підприємство, а не трест, який перетворювався в органи технічного управління. Розпочався перехід радянської економіки до адміністративно-командних принципів функціонування. Створювалась економіка з найвищим рівнем централізації управління, ніхто не брав до уваги того, що крайній ступінь централізації призведе до втрати реального контролю над економічними процесами, паралічу ініціативи та величезних непродуктивних витрат ресурсів

у 1940 р. рівень промислового виробництва у порівняні з 1913 р. збільшився у 7 разів; за обсягом виробництва важкої промисловості Україна випередила ряд розвинутих європейських країн:друге місцев Європі по випуску машин (після Великобританії ) і виплавці чавуну (після Німеччини);четверте місце в світі за видобутком вугілля; Україна із аграрної країни перетворилася в індустріально-аграрну. Було ліквідовано безробіття, з'явилися тисячі нових робочих місць. Німецькі імперіалісти вбачали в Україні вигідний плацдарм для проведення агресивної східно азіатської політики.

Троїстий Союз(Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) – Антанта(Франція, Британія, Російська Імперія)

Окупанти закатували близько 5 млн мирного населення та військовополонених. До Німеччини на примусові роботи було відправлено близько 2,5 млн осторбайтерів

Звільнення України від загарбників відбувалося в 1943-1944 рр. Важливе значення для звільнення українських земель мала битва за Дніпро. 6 листопада 1943 р. військами 1-го Українського фронту під командуванням Ватутіна було звільнено Київ. У грудні почався загальний наступ радянських військ на Правобережжі

Важливу роль у розгромі окупантів на загарбаних українських територіях відігравав рух Опору.

У лісовій та лісостеповій зонах Сумщини та Чернігівщини діяли сотні партизан.

УПА воювала як проти гітлерівських загарбників, так і проти Червоної армії, прагнучи створити незалежну Українську державу.

На початку жовтня 1944 р. було визволено територію України в кордонах 1939 р., а наприкінці жовтня - й Закарпаття.

У лавах Червоної армії воювали понад 6 млн українців, з них З млн - загинули. Загалом від 8 до 9 млн громадян України віддали своє життя в цій війні.

За розробленим ще 1940 р. стратегічним «Генеральним планом «Ост»» гітлерівська Німеччина передбачала щодо України такі заходи:· Часткове онімечення місцевого населення; заселення німцями окупованих земель.· Масова депортація населення, у тому числі українців, до Сибіру.· Підрив біологічної сили слов'янських народів.· Економічне пограбування території України; перетворення місцевого населення на рабів.· Пограбування культурних цінностей, знищення пам'яток культури.Захопивши Україну, німці розчленували її на окремі частини В Україні діяли каральні органи нацистів, які проводили терор проти мирного населення. Політика нацистської Німеччини та її прибічників у переслідуванні й знищенні єврейства в 1933—1945 pp. отримала назву «Холокост».Нацисти застосовували жахливі засоби страти: отруєння у газових камерах, спалення у крематоріях, голодомор, цькування собаками. Створювалися концентраційні табори і гетто для євреїв. Масове знищення євреїв відбулося в Києві (Бабин Яр), Харкові (Дробицький Яр), Львові, Бердичеві, Одесі. За роки окупації в Бабиному Яру в Києві загинуло понад 220 тис, у Дробицькому Яру в Харкові— понад 60 тис, в Янівському концтаборі у Львові — понад 160 тис. українських громадян переважно єврейської національності.Терор фізичний супроводжувався моральним терором. На магазинах, ресторанах, перукарнях висіли написи: «Тільки для німців», «Українцям вхід заборонено». Мирному населенню міст заборонялося користуватися залізницею, міським транспортом, поштою, телеграфом, аптеками, Були зачинені школи й вищі заклади освіти. Обмежувалися постачання міст продовольством, медичне обслуговування.

Відбуд.поч.після війни. У 1946 р. на основі Закону СРСР про п'ятирічний план відбудови народного господарства прийнято Закон про відбудову народного господарства України. - Відповідно з вище вказаним законом відбудову народного господарства планувалося завершити до 1950 р. Насамперед відбудовувалась важка промисловість, транспорт, енергетика. У ці галузі спрямовувалось 88 % капіталовкладень.; Сільське господарство одержало 7 % вкладень і відбудовувалось за рахунок більш жорсткої дисципліни в колгоспах;Репарації від Німеччини; Відбудувати народне господарство України допомагали всі республіки СРСР; Відбудова народного господарства проходила в умовах патріотичного піднесення народу; На відміну від країн Західної Європи, відбудова економіки України здійснювалась без впровадження нових технологій і матеріалів. Відкидались ринкові відносини, зміцнювався командно-адміністративний стиль керівництва економікою. Поступово виникали засади техніко-технологічного відставання як України, так і СРСР від розвинутих країн Заходу.; Легка й харчова промисловість, сфера охорони здоров'я, освіти, науки були відбудовані не в повному обсязі, тому що їм приділялося замало уваги.; Відбудова народного господарства, "холодна війна"