3. Український визвольний рух. Акт відновлення Української Держави.

Передбачаючи збройний конфлікт між нацистською Німеччиною і СРСР, ОУН утворила добровільні військові формування у складі Абверу -- "Нахтігаль" і "Роланд". Вони мали відіграти важливу роль у створенні незалежної України та її армії. Саме завдяки оперативним діям вояків "Нахтігалю", що взяли під охорону стратегічні будівлі в м. Львів відразу після відступу радянських військ із регіону, був проголошений Акт відновлення Української державності. Негативна реакція німецького керівництва та арешт лідерів ОУН вплинули на подальші дії націоналістичних сил, які були змушені перейти до антинацистського підпілля.

Таким чином, рано вранці 30 червня 1941 р. у Львові відбулися Народні збори, на яких було одностайно прийнято Акт відновлення Української Держави. На Князівській горі було піднято український національний прапор, а Львівська радіостанція повідомила про Державницький Акт населення України.

Православне та греко-католицьке духовенство підтримало Акт і закликало українців об’єднатися задля розбудови незалежної держави. Національні Збори, на яких було проголошено Акт, обрали головою новоствореного Державного Правління Ярослава Стецька – активного діяча ОУН, одного із найближчих соратників Степана Бандери.

На початку німецько-радянської війни на Поліссі і Волині виникли перші повстанські загони Тараса Бульби-Боровця, які боролись із залишками Червоної армії та створювали відділи власної міліції. У своїй діяльності Т. Бульба-Боровець орієнтувався на уряд УНР в екзилі та відродження суверенної Української держави. На контрольованій "Поліською Січчю" території виникали місцеві органи влади, що мали стати основою майбутньої держави. Щоб уникнути репресій зі сторони нацистських органів безпеки, "Поліська Січ" у серпні 1941 р. офіційно саморозпустилася. Найнадійніші бійці пішли в підпілля і сформували у березні 1942 р. Українську повстанську армію, що розпочала боротьбу проти нових окупантів.

Природні умови українського Полісся сприяли розвитку повстанського руху. Різні за чисельністю українські повстанські загони, які виникли у 1942 р., намагались захищати місцеве населення від німецького грабежу, економічного визиску, вивезення трудових ресурсів на роботу до Німеччини, спалення сіл. Найбільш політично орієнтованими серед них були боївки ОУН(м), що почали формуватись навколо Рівного, Луцька, Кременця. Найвідомішою акцією бойових груп ОУН(м) був успішний напад у січні 1943 р. на в’язницю у м. Дубно, під час якого було звільнено багатьох в’язнів. Наприкінці літа 1942 р. на Кременеччині виник Фронт української революції ( ФУР), очолений Тимішем Басюком ("Яворенком"). При штабі Фронту було утворено три відділи: оперативний, бойовий і пропагандистський. Т. Басюк організував широку агітаційну роботу серед місцевого населення. 14 грудня 1942 р. члени ФУРу захопили друкарню у м. Кременець, де планували надрукувати велику кількість агітаційної літератури, а також взяти участь у штурмі в'язниці у місті.

На Волині також діяла незначна кількість дрібних загонів. Зокрема, "Холодний Яр", "Вільна Україна" та загони "Вільного козацтва" під командуванням "Вишні" (Гайворонського), що орієнтувались на гетьмана П. Скоропадського. Щоб захистити населення від нападів німецьких каральних частин, червоних партизан і польських боївок восени 1942 р. тут почали формуватись військові відділи  ОУН(б) під проводом Сергія Качинського ("Остапа") та Григорія Перегійняка ("Коробки"). Бандерівські боївки та самооборонні кущові відділи стали основою для розгортання у лютому-березні 1943 р. Української повстанської армії ( УПА).  Ці відділи захищали населення від німецьких каральних та реквізиційних акцій, терору радянських партизан. Окрім того, ОУН заохочувала молодь вступати в українську поліцію для отримання належного вишколу.

Український рух Опору перешкодив сталінській системі реалізувати всі злочинні наміри, заклав підвалини сучасної української держави.