- •1.Політичне становище в Україні на початку хх ст. Перша буржуазно-демократична революція
- •2. Економічне становище україни на початку 20 ст Столипінська аграрна реформа
- •3.Стан освіти, науки і культури на українських землях на початку хх ст.
- •4.Початок Першої світової війни. Воєнні дії на українських землях в роки війни
- •5.Початок Української революції, утворення Ценральної Ради. М.Грушевський
- •6.І та іі Універсали Центральної Ради та їх історичне значення
- •7. Третій Універсал Центральної Ради.
- •8. Проголошення незалежності унр:передумови та значення
- •9 Перша війна Радянської Росії проти унр 1917-1918
- •10. Внутрішня і зовнішня політика гетьмана Скоропадського
- •11. Україна в роки 1919-1920. Воєнний комунізм
- •12 . Внутрішня і зовнішня політика директорії унр
- •13.Проголошення зунр. Злука унр і зунр.
- •14.Причини поразки української революції та її історичне значення
- •15.Нова економічна політика і особливості її впровадження в Україні
- •16. Політика «українізації», її наслідки.
- •17. Українське питання на Парижській мирній конференції.
- •18. Культура і духовне життя в Україні 17-20рр
- •19. Політика більшовиків щодо релігії і церкви в Україні 20-30рр.
- •20. Особливості і наслідки радянської індустріалізації в Україні.
- •21. Політика суцільної колективізації в Україні, її соц.-екон.Наслідки.
- •22. Голод хх ст. В Україні: причини і наслідки. Закон України «Про Голод 32-33 рр в Україні»
- •23. Розвиток культури в 30-ті роки. «Розстріляне» відродження.
- •24. Громадсько-політ.Життя в Україні в 30-х рр.
- •25. Входження України до складу срср
- •26. Возз'єднання Західної України з урср. Радянізація західних областей України в 1939—1941 рр.
- •27. Оборонні бої 41-42. Причини невдач Червоної армії під час першого періоду радян.-нім. Війни.
- •28. Нацистський «новий порядок» в Україні 41-44 рр. Голокост.
- •29. Рух Опору в Україні в роки Другої світової війни. Їх несок.
- •30. Діяльність оун-упа в роки німецько-радянської війни
- •30.Діяльність оун-упа в роки німецько-радянської війни
- •31.Початок визволення України від нацистських загарбників. Падіння «Східного валу»
- •32. Культура України в роки радянсько-німецької війни
- •33.Україна на завершальному етапі радянсько-німецької війни
- •34.Масові депортації в Криму: причини та наслідки
- •35.Післявоєнна відбудова і розвиток України в 1945-на початку 50-х рр.
- •36. Початок десталінізації та демократизації суспільного життя в Україні (1953-1964).М.Хрущов
- •37. Спроби та наслідки реформування економіки України наприкінці 50 — у першій половині 60-х рр.
- •39. Деструктивні процеси на селі 1964-1985
- •41. Спроби економічних реформ 1964-1985 рр.
- •42. Прихід до влади м. Горбачова. Розгортання національно-демократичного руху в Україні.
- •45. Освіта, наука та культура України в 70-80х рр. Чорнобильська катастрофа та її наслідки
- •46. Загострення екологічних проблем в Україні 70-80х рр. Чорнобильська катастрофа та її наслідки.
- •47. Активизація національного руху в Україні на рубежі 80х-90х років.
- •48. Проголошення незалежності україни.
- •49. Результати та історичне значення Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991. Вибори президента україни.
- •50. Державотворчі процеси в Україні на початку 90х рр. Хх ст..
- •51. Економічні проблеми незалежної України. Становище в соціальній сфері.
- •52. Президентство Кравчука та Кучми: особливості та наслідки.
- •53. Президентство Ющенка та Януковича: особливості на наслідки.
- •54. Основні принципи зовнішньої політики незалежної України.
- •55. Кроки України на шляху до європейської економічної інтеграції.
- •56. Економіка України на пос хі ст..
- •57. Сучасна українська наука і освіта, досягнення і перспективи.
- •58. Соціально-політичний розвиток України на сучасному етапі.
- •59. Революційні процеси в Україн 2013-2014 рр. Та їх наслідки.
- •60. Початок ато та процеси мирного врегулювання ситуації.
30. Діяльність оун-упа в роки німецько-радянської війни
У колах політичної еміграції ще до початку Великої Вітчизняної війни переважала необгрунтована думка, що у військовому зіткненні Німеччини і СРСР може з'явитися перспектива відродження Української Народної Республіки чи Української держави часів гетьмана П.Скоропадського. Активну роль у цьому процесі взяла на себе Організація українських націоналістів (ОУН). Після невдалої спроби проголошення у Львові ЗО червня 1941 року самостійної української держави, ця організація остаточно розкололася. Утворилося два її крила - радикальне (ОУН- Б) на чолі із СБандерою і помірне (ОУН-М) на чолі з О.Мельником. Нацистське керівництво, не визнавши акт проголошення Української держави у Львові, відкрито продемонструвало своє негативне відношення до ідеї української державності. У цих умовах ОУН-М відкрито стає придатком окупаційного апарату Німеччини і навіть створює з українців дивізію СС "Галичина" для надання допомоги фашистам. А ОУН-Б створює власні збройні сили. Наприкінці 1942 року ОУН-Б включило до складу своїх військових формувань підрозділи ОУН-М і військову частину "Поліська Січ", утворену з Т.Бульбой-Боровцем. Ці військові формування одержали назву Української повстанської армії (УПА). У своїх діях проти окупаційних військ керівництво ОУН-УПА виявляло обережність. Якщо збройні конфлікти з ними і були, то в основному "місцевого значення". Трапилося, що населення за підтримкою загонів УПА, захищалося від грабіжницьких дій фашистів, відбивало молодь, яку німці збиралися вивезти в Німеччину. Керівництву ОУН формування УПА були необхідні для боротьби проти "більшовицької окупації". Здійснювалися активні спроби за допомогою так званих природних груп ОУН розширити її вплив на східні і південні області України. Однак це суперечило німецькій колоніальній політиці і на оунівців обрушилися репресії з боку німців.
Хоча загальнополітичний курс ОУН-УПА залишився колишнім і знаходив своє відображення у формулі "Проти імперіалізмів Берліна і Москви", наближення лінії фронту до західноукраїнській територій змусило змінити тактику. І тепер відносини між бандерівцями і окупантами не рідко приймали характер взаємодопомоги с погляду загальної погрози з боку Червоної Армії. На завершальному етапі війни війська "ОУН-УПА направили зусилля проти Червоної Армії. Після закінчення другої світової війни боротьба з оунівцями велася силами НКВД аж до початку 50-х років.
У сучасній історіографії мається кілька крапок зору до питання оцінки діяльності ОУН-УПА в роки війни. Одна з них представлена істориками радянської школи, що затверджують, що ОУН-УПА виступили як пособники окупантів і були затятими ворогами радянської влади. Друга - відбиває погляди західної історіографії (в основному емігрантської) і вважає оунців чи ледве не головною силою, що виступила на Україні проти фашизму і добилася їхнього вигнання з українських земель. Цієї ж точки зору дотримуються сучасні українські націоналістичні рухи.
30.Діяльність оун-упа в роки німецько-радянської війни
У колах політичної еміграції ще до початку Великої Вітчизняної війни переважала необгрунтована думка, що у військовому зіткненні Німеччини і СРСР може з'явитися перспектива відродження Української Народної Республіки чи Української держави часів гетьмана П.Скоропадського. Активну роль у цьому процесі взяла на себе Організація українських націоналістів (ОУН). Після невдалої спроби проголошення у Львові ЗО червня 1941 року самостійної української держави, ця організація остаточно розкололася. Утворилося два її крила - радикальне (ОУН- Б) на чолі із СБандерою і помірне (ОУН-М) на чолі з О.Мельником. Нацистське керівництво, не визнавши акт проголошення Української держави у Львові, відкрито продемонструвало своє негативне відношення до ідеї української державності. У цих умовах ОУН-М відкрито стає придатком окупаційного апарату Німеччини і навіть створює з українців дивізію СС "Галичина" для надання допомоги фашистам. А ОУН-Б створює власні збройні сили. Наприкінці 1942 року ОУН-Б включило до складу своїх військових формувань підрозділи ОУН-М і військову частину "Поліська Січ", утворену з Т.Бульбой-Боровцем. Ці військові формування одержали назву Української повстанської армії (УПА). У своїх діях проти окупаційних військ керівництво ОУН-УПА виявляло обережність. Якщо збройні конфлікти з ними і були, то в основному "місцевого значення". Трапилося, що населення за підтримкою загонів УПА, захищалося від грабіжницьких дій фашистів, відбивало молодь, яку німці збиралися вивезти в Німеччину. Керівництву ОУН формування УПА були необхідні для боротьби проти "більшовицької окупації". Здійснювалися активні спроби за допомогою так званих природних груп ОУН розширити її вплив на східні і південні області України. Однак це суперечило німецькій колоніальній політиці і на оунівців обрушилися репресії з боку німців.
Хоча загальнополітичний курс ОУН-УПА залишився колишнім і знаходив своє відображення у формулі "Проти імперіалізмів Берліна і Москви", наближення лінії фронту до західноукраїнській територій змусило змінити тактику. І тепер відносини між бандерівцями і окупантами не рідко приймали характер взаємодопомоги с погляду загальної погрози з боку Червоної Армії. На завершальному етапі війни війська "ОУН-УПА направили зусилля проти Червоної Армії. Після закінчення другої світової війни боротьба з оунівцями велася силами НКВД аж до початку 50-х років.
У сучасній історіографії мається кілька крапок зору до питання оцінки діяльності ОУН-УПА в роки війни. Одна з них представлена істориками радянської школи, що затверджують, що ОУН-УПА виступили як пособники окупантів і були затятими ворогами радянської влади. Друга - відбиває погляди західної історіографії (в основному емігрантської) і вважає оунців чи ледве не головною силою, що виступила на Україні проти фашизму і добилася їхнього вигнання з українських земель. Цієї ж точки зору дотримуються сучасні українські націоналістичні рухи.