Завдання для виконання на практичному занятті

Пор. №

Прізвище, ім’я, по батькові, роки життя, етап розвитку педагогіки

Основні педагогічні твори

Основні педагогічні

ідеї

1

2

3

4

Пор.№

Межі періоду

Характеристика періоду

1

2

3

1.

І -ий,

IX – XVI ст.

Педагогічна думка Княжої Доби

(Київська Русь, Галицько-Волинське та Велике Литовське князівства). Освіта визначала зміст духовного життя, мала візантійсько-слов'янський характер, відображала християнську та релігійно-міфологічну картину світу східних слов’ян (“Бджола”, “Києво-Печерський патерик”, “Повчання Володимира Мономаха дітям”, “Златоструй”, збірники князя Святослава “Ізборник 1037 р.”, “Ізборник 1076 р.”, “Слово про закон і благодать” митрополита Іларіона, “Послання пресвітеру Формі” Климента Смолятича, “Притча про чоловічу душу і тіло”, “Притча про сліпого і кривого” Кирила Турівського, “Повість врем’яних літ” і “Читання про життя та згубу…Бориса і Гліба” Нестора-літописця, “Моління Данила Заточеника” тощо)

1

2

3

2.

ІІ-ий,

1569 р.- сер.

XVII ст.

Педагогіка в контексті слов’янського Відродження

Люблінська унія об’єднала Польське королівство й Велике князівство Литовське, і значна частина України опинилася під Польщею. Переорієнтація на західноєвропейські духовні цінності. У першій третині XVII ст. сформувався комплекс європейських ренесансних та реформаційних ідей, які стали основою української версії духовного

та освітнього розвитку (братські школи, насамперед, Львівська, Київська, Острозька). Створювалися перші вітчизняні підручники: “Лексикон” Памви Беринди, “Грамматика словенска совершенного искусства семи частей слова …” Лаврентія Зизанія, “Граматика словенския правильное синтагма…”Мелентія Смотрицького, “Перло многоценное” Кирила Став-ровецького, “Наука албо способ зложеня казаня» Іоанникія Галятовського, “Синопсис”, “Мир с богом человеку” Інокентія Гізеля та ін. Розвитку педагогіки сприяла діяльність просвітників (князь Костянтин Острозький (1526-1608), Павло Русин (бл. 1470-бл. 1517), Юрій Дрогобич (Котермак) (нев.-1494), митрополит Йов Борецький (нев.-1631), Степан Зизанія (бл. 1570-бл. 1605-1610), митрополит Петро Могила (1596-1647), Іван Вишенський (1550-1621), Симеон Полоцький (1629-1680), Мелентіи Смотрицький (бл. 1572-1633), Єпифаній Славинецький (нев-1675) та ін.).

3.

ІІІ-ий,

друга

половина

XVII –XVIII

сторіччя

Педагогічна думка і школа Козацької доби – доби українського барокко

Ідеї козацької педагогіки (П. Могила, С. Яворський, Ф. Прокопович, Г. Кониський, М. Козачинський, С. Калиновський та ін.) співзвучні ідеологіїраннього просвітництва західноєвропейської педагогіки. Людина як духовний і тілесний феномен стає ключовою ознакою. Найяскравіше це представлено у творчості Г. С. Сковороди та діяльності Києво-Могилянської академії

4.

IV-ий,

XIX ст. – 1905 р.

Становлення модерної педагогічної думки - педагогічне просвітництво в Україні

Саме в XIX ст. відбувається створення української нації в сучасному, модерному розумінні (Г. Касьянов, 1999), а, отже, і сучасної модерної педагогічної думки. Відбулася диференціація, за якої частина педагогів працювала у руслі російської ідеологеми (гуманізм, загальнодемократична позиція, ствердження православ'я домінантою духовного життя. "Самодержавіє, народність, православіє" і, разом з тим, – поросійщення (Валуєвський циркуляр (1863 р),

1

2

3

Емський указ (1876 р.). – К. Ушинський, М. Пирогов, X. Алчевська, М. Корф та ін. Друга частина педагогів опиралася на етнографічно-культурницьку парадигму, на натурфілософські ідеї єдності людини і природи, людини і Бога, а їх інтереси лежали в площині української мови, літератури, історії, міфології, народному фольклорі: М. Драгоманов, М. Грушевський, П. Житецький, Ол. Кониський, В. Науменко, О. Русов, Б. Грінченко , Т. Шевченко, І. Франко та ін.

5.

V-ий,

1905 –

1920 рр.

Становлення національної системи освіти й виховання

Початок XX ст. – один з найбільших сплесків самоусвідомлення нації, розвитку суспільних наук, публіцистики, мистецтва та педагогічної думки. До структури педагогічної науки та практики вводиться національний компонент, установлюється український правопис, видаються книги українською мовою, а після 1917 р. більшість навчальних закладів переходить на українську мову навчання. За різних урядів існування Української держави у 1917-1920 рр. (УНР, Центральна рада, Гетьманат, Директорія) відбувалося становлення національної школи: українізація, світськість, доступність, безкоштовність, розвиток школи національних меншин, трудовий принцип, вільний розвиток дитини. Українську педагогічну думку розвивають С. Русова, Я. Чепіга, С. Черкасенко, І. Огієнко, В. Дурдуківський та ін.

6

VІ-ий,

1920-1991 рр.

Формування формаційно-партійного дискурсу та радянської ідеологеми

1-й етап,

1920-

Особливості цього етапу: створення власної, оригінальної системи освіти, в основі якої лежали професіоналізація та соціальний захист

1933 рр..

дитинства; розбудова національного змісту навчання та викладання українською мовою, включаючи й мови національних меншин, українознавчі курси та ін

ІІ-й етап,

1930-1950 рр.

На основі комплексного використання світової педагогіки розвивалися різні напрямки, течії, школи: експериментальна педагогіка, рефлексологія і педологія (О. Залужний, І. Соколянський, В. Протопопов); концепція естетизації особистості (Я. Мамонтов); індивідуалістична педагогіка (О. Музиченко); прагматична педагогіка (Б. Манжос); вільне трудове виховання в контексті педології (Я. Чепіга); національне виховання (В. Дурдуківський).

1

2

3

Педагогіка чітко детермінована: в теорії – аналіз і педагогічне коментування класиків марксизму-ленінізму; в методиці – опис передового педагогічного досвіду. Виключенням була концепція виховання в колективі (А. Макаренко). У передвоєнні, воєнні та післявоєнні роки широко використовується патріотичне виховання. Основна тенденція в педагогіці – розрив з національним корінням, уніфікація, регламентація, стандартизація. Народна педагогіка зберігалася та відтворювалася у сімейному вихованні та у фольклорно-етнографічній діяльності

ІІІ-й етап,

1958-1985 рр.

Початок етапу пов'язаний з "Законом про зміцнення зв'язків школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР", що став результатом XX з'їзду КПРС (1956 р.) і "хрущовської відлиги". Почали розвиватися новаторські за формами і змістом ідеї, концепції, твори мистецтва, що помалу розсували рамку пануючого радянського дискурсу. Найбільш значною постаттю в педагогіці був В. Сухомлинський. Провідними ідеями його педагогічної системи стали гуманізм, природо відповідність, і демократизація всієї життєдіяльності дитини, але ці положення розглядалися ним як засади комуністичного виховання.

60-70 рр. XX ст.. відзначені постійною зміною змісту освіти, навчальних планів та програм, їх удосконаленням, перенасиченням теоретичним матеріалом, надмірною політизацією змісту, перевагою репродуктивних методів навчання, авторитарним стилем управління школою, вузькопрактичним розумінням зв'язку школи з життям лише як ознайомлення учнів з виробництвом, утисненням української мови та ін. Вітчизняна педагогічна думка навпаки, почала вивільнятися від партійного, державницького тиску й поступово розширювала поле досліджень

IV-й етап,

з 1991 р.

Розвиток національної педагогіки і школи стає офіційно-державницьким напрямком, націленим на створення національної системи освіти з новими структурою та змістом, осмислення вітчизняних педагогічних явищ, феноменів, подій, персоналій, розкриття проблем національного виховання і

1

2

3

національної освіти, входження вищої школи у європейський (1999 р. – Болонська угода, 2005 р. – приєднання України) та світовий освітній простори. Педагогічна наука подолала трансформаційну кризу кінця XX – початку XXI ст. і набирає динаміку активного розвитку

Загальне в поняттях

Різниця в поняттях